А битва українців за Україну триває…

0
189

Українці спогадували героїчний бій під Крутами.

В перший суботній день лютого учні Школи українознавства ім. В.Стуса (Чикаго),  батьки, вчителі,  гості, представники молодечих організацій ПЛАСТу і СУМу зібрались в актовому залі, щоб пригадати і вшанувати ті сакраментальні і героїчні події, які відбулись понад сто років тому у період національно-визвольних змагань 1917-1921 років.  Ця доба була вершиною національно-визвольної боротьби, періодом відродження української нації.

22 січня 1918 року проголошено IV Універсал, а вже через тиждень молоду державу треба було боронити із зброєю в руках проти московсько-більшовицької навали. 29 січня 1918 року тому юні вояки – київські курсанти та загін «Вільного козацтва» – зустріли вогнем більшовицьких окупантів, що мали численну перевагу в силі.

Ці юнаки змінили перебіг історії. Вони показали і довели усьому світові, що українці здатні із зброєю в руках змагатись з ворогом за свою незалежність.

«Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилім голови», – висловила прохання директор Школи українознавства їм. В. Стуса Наталія Пономарьова.

Кілька днів після величного моменту проголошення  IV Універсалу, цвіт української нації, понад 300 молодих студентів київських шкіл, пролили свою кров на порозі Батьківщини, обороняючи її від варварської большевицької навали – орди Муравйова. Битва під Крутами – символ героїзму української молоді. Тоді холодного січневого дня 1918 року в нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені захисники своєї Батьківщини. Значна частина студентів та гімназистів не мала достатньої військової підготовки, були погано озброєні та екіпіровані.

Після бою,  українські війська організовано відступили з станції Крути до ешелонів. 27 студентів та гімназистів — одна чота – під час відступу потрапили у полон, а наступного дня вони були замордовані і розстріляні. Розстріл студентів під Крутами був одним із перших випадків розправи над полоненими у роки національно-визвольних змагань, які розпочалися в грудні 1917-го і тривали з перервами до листопада 1921 року. Він показав, що більшовики ведуть цю війну за іншими правилами, адже на фронтах Першої світової воюючі сторони дотримувались міжнародних Женевських конвенцій щодо полонених, за якими останнім гарантувалося життя. Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва, де 19 березня 1918 року відбулось урочисте перепоховання на Аскольдовій могилі. Важливість цього героїчного чину полягає у тому, що, затримавши ворога на чотири дні, вони дали змогу укласти Брест-Литовський мир, який фактично означав міжнародне визнання української незалежності.

Хочеться згадати вірш Павла Тичини:

На Аскольдовій Могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних молодих…


На Аскольдовій Могилі
Український цвіт —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…


На кого завзявся Каїн
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.


Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.

            Цей приклад самопожертви молоді у далекому 1918 році багато в чому нагадує подвиг Небесної сотні та “кіборгів” у 2014 році. Минуло понад сто років, а ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.  У 2013-2014 роках наші студенти пішли на Майдан, а коли почалася російська агресія, першими стали захищати Батьківщину. І вони були готові до цього, тому що мали приклад крутянців. Пам’ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув у цій війні на Сході. Як і сто років назад, так і сьогодні, українці мають того ж ворога – тоталітарного, загарбницького московита. Втім, як і колись, українці не віддали свою землю, – так і не віддадуть зараз.

…Особливо приємно було вітати у стінах «Рідної школи» героя сьогодення, українського солдата, бійця батальйону «Донбас» Олега Івахнюка.

   І на завершення хотілось би висловити подяку учням школи Ракочій Каті, Боянівській Ірині, Демидяк Вікторії, Дорошкевич Вікторії, Музиці Марті, Панчук Ірині, Остафійчуку Олександру та іншим, вчителям за чудово проведену програму, а особливі слова вдячності висловити представникам молодечих організацій – пластунам і сумівцям. Бо саме вони є продовжувачами тих славних традицій і чину наших прадідів великих на такій далекій від України Американській землі, і саме вони бережуть і відновлюють пам’ять про найяскравіших представників українського народу, його славних синів і дочок, що жили із думкою про Україну і з думкою про Україну віддавали своє життя.

Л. Бакун,

учитель історії Школи українознавства

Н. Пономарьова,

директор школи

Світлини: Тетяна Дрожина

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here