Великдень спонукає замислитися: у кожного свій шлях на Голгофу і своє спасіння

0
154

Іконописець Володимир ШЕРСТІЙ: «Плащаниця — не просто полотно, де зображено тіло Христове, це таємниця»

Заслужений майстер народної творчості України іконописець з Чорткова, що на Тернопільщині, завершує розписувати полотно для плащаниці, яку передадуть у центр світової прощі Фатіму в Португалії, де більш як століття тому відбулося об’явлення Богородиці.

— Володимире, знаю тебе вже не один рік як іконописця, учасника багатьох всеукраїнських та міжнародних пленерів, зокрема й іконописного, який ми п’ятий рік поспіль проводимо разом із заслуженим художником України Миколою Шевчуком у Зарваниці на Тернопільщині, в одному зі світових християнських духовних центрів. І ось трохи несподівано для себе дізнався про нову грань твоєї творчості — відтворення на полотні останнього зображення Божого сина, його смерті, обряду, який набуває особливого сакрального змісту у Страсну П’ятницю.

— Скажу щиро, цього не афішував. Тема делікатна, не потребує розголосу. Отож сталося так, що мої земляки із Чорткова, священнослужителі місцевого монастиря, отці, яких знав не один рік, поїхали в Португалію. Там багато українців, діють українські релігійні громади. Ось священики й попросили мене написати для вірян плащаницю, що я і зробив.

— Знаю, що це вже не перша плащаниця, яку ти виконав.

— Після того як у Португалії першу написану мною плащаницю побачили отці із Бразилії, вони попросили, щоб я написав і для їхньої церкви, а ця — уже третя моя плащаниця.

— Бразилія для тебе — не просто країна на південноамериканському континенті. Ти тривалий час там працював. Та й одна з перших твоїх іконописних виставок була саме там. Згадую, розповідав, як її благословив Блаженнійший патріарх Любомир Гузар.

— Так, це було на початку 2000-х, коли патріарх був на відкритті моєї виставки ікон, виконаних у візантійському стилі.

— Та й ця плащаниця — теж у такому стилі, який вирізняє твою творчість серед інших іконописців Тернопільщини. Здавалося б, традиційний опис-зображення сцени зі Святого Євангелія, коли тіло Ісуса, яке зняли з хреста, загортають у сувій полотна. Але, друже, як потужно ти зобразив ту трагічну подію, що повторюється у тисячах плащаниць.

— Справді, скільки є християнських храмів, стільки в них плащаниць. Вони одвічні, якщо так можна сказати, супутники історії церкви.

Фактично плащаниця — це ікона, яка немовби розмовляє з тим, хто її споглядає, їй вклоняється, проймається її силою, духом, молиться до неї. Тут усе те, що й символізує плащаниця: і скорбота, і смуток, і терпіння Ісуса Христа. Тому й плащаниця — то не просто полотно, на якому зображено сцену покладання тіла Христового для загортання його у сувій. Це значно більша таємниця, яку кожен відкриває сам для себе.

Тобто образи, окремі іконописні деталі-акценти мають нагадати тим, хто стане навколішки перед плащаницею, глибоку сутність християнського вчення про гріховність, спокуту, смерть, воскресіння, викликаючи у людей під час поклоніння певний катарсис, глибокі емоційні переживання страстей і смерті Христа.

— А ця плащаниця, над якою працюєш, скопійована з десь побачених чи це суто авторський твір? Бачу тут, у твоїй майстерні, стільки ікон, святих ликів. Мені здається, що деякі з них просто зійшли з образів і залишилися тут, на цій поки що не завершеній плащаниці.

— Точно зауважив. У кожного митця власний стиль написання ікон, розписів. Цю плащаницю написано у візантійському стилі, як і всі мої ікони. І це не відтворення вже кимось створеного обряду поховання Ісуса. У цій роботі сконцентровано переосмислене мною бачення кожного фрагмента майбутньої плащаниці, аби ємко, доступно і образно донести до вірян зміст трагедії, яка сталася два тисячоліття тому.

— Друже Володимире, ця плащаниця незавершена, свіжі кольори ще вилискують на полотні, як і позолота. Які фарби використовуєш?

— Ця робота на завершальному етапі, пишу переважно акриловими фарбами. Є тут певні секрети приготування складників, зокрема й нанесення позолоти. Адже треба мати на увазі, що плащаниця — то не просто багатофігурна ікона, яка висітиме у храмі на певній висоті. Це сакральний атрибут церковного вжитку, його у певні дні року торкатимуться тисячі прочан. Це все треба враховувати іконописцеві, використовуючи певні органічні складники, які, так би мовити, консервували б, зберігали зображення, не давали змоги йому вилиняти, лущитися. Адже плащаниці переносять, згортають, іноді й у рулони скручують. На це все треба зважати.

— Кілька слів про розміри цієї плащаниці. Вона, як розумію, буде більшою?

— Безумовно, це полотно із зображеннями нашиватимуть на певну основу, шовкову чи іншу тканину світло-блакитного, охристого, зеленуватого, малинового, рожевого чи синього кольору. Це вже як вирішать самі отці храму, де буде плащаниця.

— У моєму архіві понад дві сотні плащаниць, які фотографував у різних храмах Тернопільщини. Серед них є й такі, які мають колір незаґрунтованого полотна, а десь навіть нанесено зображення просто на білу тканину.

— Так, плащаниці, як і їхнє обрамлення, бувають різними, але незмінними залишаються по периметру вигаптувані орнаменти і слова із тропаря, що й буде, безумовно, на цій плащаниці.

— І ще одне. На цій плащаниці немає деталізації, як на багатьох інших, де старанно виписано буквально кожен квадратний сантиметр полотна — із ранами Ісуса Христа, іншими реалістичними подробицями зображеної на полотні трагедії.

— Тут візантійська традиція зображення ікон перенеслася і на створення плащаниць. Ти сам про це казав, коли згадував мої іконописні роботи. А ця традиція не передбачає такої деталізації. Поглянь на зображення: лики мироносиць, ангелів, святих, атрибути страти Ісуса Христа, його стражденне тіло. І все відтворено без підвищеної деталізації, є контури, певні образи, а не зумисний акцент на тому чи тому. Адже плащаниця — не просто споглядальний об’єкт, який людина має уважно роздивлятися і казати, мовляв, як гарно все розписано, кожну складочку, зморщечку видно, кожну краплинку крові, як на фотографії.

— Це ж не світлина.

— Тому й не акцентую на анатомічних деталях чи зображених на плащаниці неживих предметах. Намагався писати так, щоб усе на ній було символом-образом, який пронизує людську душу, відкриваючи її Боже світло, одвічну таємницю буття і смерті.

— Тож нехай це світло відчувають тисячі вірян, які приходитимуть до одного із храмів у Фатімі, де понад 100 років тому відбулось об’явлення Пресвятої Богородиці.

Олег СНІТОВСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here