Чернігівщина

0
66

Не були українцями за походженням, але стали ними за власним вибором

У місті в рамках відзначення 100-річчя створення Національної Ради жінок України та 20-річчя відновлення цієї громадської організації вшанували пам’ять Софії та Олександра Русових.

На фасаді обласної універсальної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка відкрили меморіальну дошку на честь родини Русових як одних із засновників громадської читальні. Подружжя разом з групою чернігівських інтелігентів виступило засновниками публічної бібліотеки в 1877 році, входили до складу першого правління, робили фінансові внески на її розвиток.

Софія Русова-Ліндфорс була шведсько-французького походження, а її чоловік Олександр — російського. Але ще до українських визвольних змагань чітко визначилися на користь України. Софія стала відомим педагогом і членом Центральної Ради, а Олександр — видатним статистиком.

В урочистостях з нагоди відкриття пам’ятної дошки взяли участь активістки Європейського бюро міжнародної ради жінок.

Закликав повісити «хунту»

Завершився розгляд справи в Ріпкинському суді на Чернігівщині за звинуваченням кранівника Добрянського лісового господарства, який у соцмережах розповсюджував заклики до повалення державної влади в Україні.

«Русских по духу» він закликав повстати і повалити владу. Для цього вимагав відібрати майно у керівників держави, а їх самих спалити та підвісити за статеві органи. Українські патріоти для нього — фашисти. Чоловік закликав блокувати армію і силовиків.

Після того як його затримали працівники СБУ — розкаявся. Тому суд визнав його винним, але вирішив звільнити від покарання ув’язненням. Лише протягом півтора року з’являтиметься в органи контролю за виконанням рішення. Навіть речові докази — блок комп’ютера та мобільний телефон повернуто «борцю з режимом» на тій підставі, що він виховує двох малолітніх дітей.

Слідами скарги на меморіальну дошку

Є у Варві на Чернігівщині такий собі пенсіонер Володимир Остапець, якого знає все районне і половина обласного начальства, хоча останні його і в очі ніколи не бачили. І знають не за його героїчним минулим у міліцейському кашкеті, а за тими скаргами, якими він бомбить керівні установи. Зазвичай це стосується тарифів і інколи навіть суди він виграє саме за цими темами. Сказати б — на здоров’я!

Але цього разу Володимир Остапець вчинив ґвалт з іншого приводу — його стурбувала маленька публікація у ЗМІ про відкриття у Варві меморіальної дошки Аверкію Гончаренку.

Наш скаржник із завзяттям, вартим кращого застосування, запитав письмово у керівників району та селища — голів районних ради і адміністрації П. Бакуменка, Л. Долі та селищної голови В. Саверської-Лихошви, чи давали вони дозвіл на встановлення меморіальної дошки. Ті, як під копірку, відповіли — ні, до них і не зверталися.

Проте, як роз’яснив представник Українського інституту національної пам’яті (до вашої уваги — це орган державної виконавчої влади) Сергій Бутко, встановлення меморіальної дошки на честь Аверкія Гончаренка, українського патріота, учасника Української революції 1917—1921 рр., офіцера армії Української Народної Республіки, командира українських військ легендарного, успішного оборонного бою під Крутами 29 січня 1918 р., здійснено на виконання п. 6. ч. 1 ст. 1, ст. 4, ст. 5 Закону України

«Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 р. № 314-VIII; п. 4 Указу Президента України «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років» від 22 січня 2016 р. № 17/2016; пп.1 п. 8 «Плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року», затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року» від 26 жовтня 2016 р. № 777-р.

Вибачте за рясне цитування пунктів і статей, але мусимо це робити, бо маємо справу з професійним скаржником… Якщо ж перекласти слова посадовця на звичайну мову, то — дозволів місцевої влади для виконання законів і не потрібно. На те вони й закони.

І тепер найголовніше, що пече невдоволеного вшануванням видатного земляка: «На мітингу, під час відкриття меморіальної дошки Аверкію Гончаренку, … була прихована інформація про те, що в період 1943—1944 роки А. Гончаренко в чині офіцера дивізії СС «Галичина» брав участь у бойових діях на боці гітлерівців» (цитата подана без орфографічних правок).

Проте насправді у Будинку культури, де відбувалися збори з нагоди відкриття пам’ятної дошки земляку, представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко детально розповів і про діяльність Аверкія Гончаренка під час Другої світової війни та ознайомив з офіційною оцінкою. Ніхто нічого не приховував. Та ще й у районній газеті «Слово Варвинщини» опублікована стаття того само С. Бутка про Аверкія Гончаренка, де також висвітлено всі основні факти його біографії.

Взагалі тема дивізії СС «Галичина» — велика і цікава, вже написано багато досліджень. Скажу тільки, що радянська пропаганда наплела стільки брехні, що й нашим внукам вистачить її розгрібати. Як, скажімо, поширювалася криклива інформація про начебто звання групенштурмбанфюрера у командира Української повстанської армії Романа Шухевича. Коли ж керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович полетів в Ізраїль і попросив у центрі досліджень Яд ва-Шем показати документальні підтвердження, там показали… вирізки з московської газети «Правда»…

Тут же я наведу лишень спогад ветерана дивізії «Галичина» Володимира Малкоша: «У 1943 році 53-річний полковник зголосився добровольцем до дивізії «Галичина» як один із перших старшин Армії УНР. Командування дивізії оберігало А. Гончаренка, зважаючи на його поважний вік та попередні бойові заслуги. Здебільшого він вишколював молодих вояків у запасному полку. Полковник пройшов із дивізією всіма воєнними дорогами. Капітуляція гітлерівської Німеччини застала його на території Австрії.

Завдяки рішучим діям А. Гончаренка велика частина (понад 2 000 вояків) дивізії уникла оточення танковими частинами радянської армії та врятувалася від загибелі, здавшись у полон англійцям».

Отака правда учасника тих подій. До речі, слідчі правоохоронних органів Великої Британії, США і Франції після ретельної документальної перевірки служби А. Гончаренка та всіх військовослужбовців 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина» не знайшли у них жодних дій, які можна кваліфікувати як військові злочини, злочини проти людяності тощо. Цей висновок був повністю підтверджений рішеннями міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини.

«Більше того, уряди Великої Британії у 1947 р., а в 1952 р. США дали йому дозвіл на проживання у цих країнах», — зазначає історик Сергій Бутко.

Тож встановлення меморіальної дошки видатному крутянцю Аверкію Гончаренку — крок до відновлення історичної справедливості, без якої ми будемо й далі борсатися в путах московської пропаганди.

Довідково. Аверкій Гончаренко — уродженець села Дащенки теперішнього Варвинського району. Керував обороною Бахмача та Крут під час наступу російських окупаційних військ у 1918 році. Потім був начальником канцелярії Головного отамана Симона Петлюри. Після поразки УНР — в еміграції. Уряд УНР в екзилі удостоїв його звання полковника. В 1943— 1944 роках — старшина Першої української національної дивізії («Галичина») у складі німецьких військ. Після другої світової війни жив у США, де й помер 1980 року на 90-му році життя.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here