«Особливий спосіб визнання»

0
11

Від крайнощів до крайнощів. В жовтні минулого року Президент України Володимир Зеленський побив світовий рекорд, відповідаючи під час пресмарафону на питання журналістів протягом 14 годин. Але потім, схоже, в Офісі Президента зробили висновки. І вже через півроку вони так само запросили всіх журналістів до акредитації, але погодили її лише обраним. Відмовили багатьом ЗМІ, зокрема, «День»», «Український тиждень», «Букви», Delo.ua, «Бабель», «Главком», UMN (skrypin.ua), «Настоящее время»…

Стандартна відписка виглядала так: «У зв’язку з карантинними заходами, запровадженими в країні для протидії поширенню епідемії COVID-19, кількість представників засобів масової інформації, які візьмуть участь у пресконференції Президента України, обмежена. Тому, на жаль, змушені відмовити Вам в акредитації. Водночас інформуємо, що прес-конференція транслюватиметься онлайн у соцмережах на офіційних сторінках Офісу Президента».

З приводу критеріїв відбору прес-секретар глави держави Юлія Мендель заявила: «Заявки подали близько 200 ЗМІ, але це не остаточне число, бо після закінчення подачі заявок багато ЗМІ ще зверталися. Потрапили кілька десятків, ми сподіваємося, що будуть дотримані певні правила карантину. При відборі ЗМІ Офіс Президента зокрема керувався тими стандартами, які є у США та Великій Британії. Було кілька критеріїв, в основному це рейтинговість, а також динаміка розвитку. У нас також є молоді деякі видання, але вони демонструють, що вони швидко набирають рейтинги. Це зрозуміло, що пресконференцію президента мають висвітлювати рейтингові видання. Також були представники ЗМІ різних поглядів, щоби не було «однобокості в ідеології» (hromadske.ua).

Сам президент на початку пресконференції зазначив, що знає про те, що не всім охочим ЗМІ вдалося потрапити на подію. «Не всіх журналістів зареєстрували. Ви знаєте, у нас у країні біля 40 тис. журналістів, тому наступного разу на нашу пресконференцію ми чекаємо від журналістської спільноти пропозицій, підготуйте нам пропозицію, як я можу спілкуватися з усіма журналістами, інший формат пресконференції», — сказав він.

Ми це сприйняли абсолютно спокійно, можливо навіть з деяким співчуттям, бо розуміємо що президента намагаються оберігати від тем, де він може почуватися невпевнено. Хоча, насправді, Володимиру Зеленському потрібно на них реагувати, тим більше, якщо він думає над другим терміном. 

«А може мені хтось із фахівців пояснити, що це за такі міжнародні стандарти журналістики? За ними лояльні ЗМІ і деякі інші допускають до пресконференції, а багато адекватних позбавляють можливості задати запитання? Чому, наприклад, я, як читач The Day Newspaper не маю права через питання фахових медійників довідатися у Президента те, що мені найцікавіше?», — запитує у себе на ФБ народний депутат Верховної Ради VIII скликання Оксана Юринець.

На що головна редакторка «Дня» Лариса Івшина відповіла: «Це — особливий спосіб визнання».

Дійсно, якщо в Офісі Президента орієнтуються на якісь критерії, які зокрема зводяться до кількості, а не якості, то це їхні проблеми. Інше питання, що це має наслідки для всієї країни… Оскільки потрапити на пресконференцію і поставити свої запитання ми не мали можливості, тому подаємо їх нижче (серед них, виходячи з ситуації, планували озвучити одне-два):

  • Є багато запитань, які хотілося б вам поставити. Проте хочу зупинитися на одному з них, яке я вам раніше вже двічі озвучував. І можливо комусь така настирність здасться дивною, але це принципово для мене і, я вважаю, що це принципово для країни. Йдеться про «справу Гонгадзе-Подольського». Завтра (21 травня) журналісту Георгію Гонгадзе виповнилося б 51 рік, однак вже майже 20 років замовники цього резонансного злочину юридично не встановлені. Зрозуміло, що всі злочини мають розслідуватися, а винні нести покарання, але ця справа є показовою і відомою на весь світ. Чи можете ви сказати, що було зроблено за рік новою владою цьому питанні? «Справа Гонгадзе-Подольського» підірвала не одного президента, чи не цікавилися ви — чому?
  • Ви до свого президенства багато років висміювали український політикум і політиків. Об’єктивно кажучи, вони давали для цього приводи, але багато в чому ви, в тому числі, формували їхній образ і сприйняття. І от рік ви вже самі в цій політичній системі. По-перше, як ви тепер відчуваєте себе всередині, можливо ви її недооцінювали? По-друге, з усього видно, що кланово-олігархічна система, яка сформувалася за часів Кучми, з усіма її негативними наслідками, досі суттєво впливає на прийняття рішень в Україні. Чому?.
  • Рік тому ви отримали небачену досі в Україні підтримку виборців, а після обрання парламенту фактично і всю повноту влади. Як ви вважаєте, наскільки вдало ви використали цей аванс довіри і отримані повноваження? Чи на такий результат ви розраховували і що вважаєте своєю головною помилкою?
  • Об’єктивно, війну Росії проти України, яка досі триває на сході нашої країни, ви отримали у спадок. Вами докладалися зусилля, проте досі суттєвих зрушень в процесі врегулювання цієї проблеми, окрім звільненнях полонених і заручників, що позитивно, досягти не вдалося. Раніше ви вже заявляли, що якщо до кінця цього року нормансько-мінський процес не сприятиме вирішенню донбаського питання, Україна перейде до іншого сценарію. Ви можете зараз привідкрити цей план? Як прокоментуєте поїздку заступника глави Адміністрації Президента Росії Дмитра Козака до Німеччині, де були проведені переговори щодо українського Донбасу без України?

За підсумками пресконференції, відповіді на деякі запитання суспільство почуло. Проте не на всі. Ми були майже переконані, що запитання на тему, яку ми послідовно впродовж багатьох років ведемо, не прозвучить. Так і сталося. Що характеризує, насамперед, присутню журналістську спільноту, яка з різних причин забула про «справу Гонгадзе-Подольського». Хоча ця знакова для країни справа — є відповідальністю всіх представників ЗМІ, а тим більше влади. Чому замовники вільно почувають себе вже за чинної влади, можна зрозуміти з відповіді Володимира Зеленського, коли він шанобливо розповідав про роль другого президента Леоніда Кучми в мінському процесі.

«Дійсно Леонід Данилович Кучма до мене звертався й говорив, що зараз, коли ми підвищили статус нашої групи, зараз у нас є Резніков (перший заступник голови делегації України в Тристоронній контактній групі. — Ред.) Він — професійна людина, він уже на всіх засіданнях в Мінську, він глибоко в процесі, і дійсно Леонід Данилович сказав: «Давайте передамо всі мої повноваження пану Резнікову. Це правда. Але я попросив Кучму дочекатися, коли російська сторона відновить склад своєї делегації, і тоді прийняти рішення. … Дійсно Леоніду Даниловичу Кучмі складно і важко кожному учаснику, які є в засіданнях нашої підгрупи, в засіданнях в Мінську», — сказав Зеленський.

Важливо, звичайно, було почути відповідь президента і з приводу його стосунків з олігархами. Адже це та система, яка досі не відпускає і не дає розвиватися нашій країні. «Я не є лобістом їхніх (олігархів — ред.) інтересів, вони не можуть натиснути на мене, щоб поставити ту чи іншу людину на посаду. Мені здається, вони навіть не хочуть чи бояться, чи розуміють, що немає сенсу у тому, щоб мені це пропонувати. Я вибудовую відносини з людьми так, як вважаю за потрібне, і поки так буде, залишатимуся незалежним. Але є низка питань, які я готовий обговорювати з найбільшими українськими бізнесменами. Зокрема захищати робочі місця та права українців, які працюють на їхніх підприємствах. Я готовий з ними говорити — із бізнесом, із олігархами — про побудову лікарень, про те, що я можу для них за це зробити. Так, це тільки рівні правила. Все. Більше нічого. І це і є моя стратегія. Я хочу, щоб вони жили й працювали за законом. Є ситуації, коли олігархи намагаються тримати під контролем ті чи інші сфери, але поступово це змінюється», — сказав Зеленський.

Наскільки це змінюється, думаємо, українці мають самі можливість пересвідчитися. Особливо, коли відбувається зустріч президента з великим бізнесом, на якій він просить допомоги в боротьбі з коронавірусом. Або коли з великими труднощами голосуються ті чи інші закони в парламенті, бо Офісу Президента доводиться домовлятися з різними «групами впливу», які мають своїх представників у Верховній Раді, хоча начебто у «Слуги народу» є монобільшість. Або коли весь інформаційний простір країни фактично залишається монополізований окремими олігархами, як і окремі галузі економіки.   

Окрема тема — кадрова політика. Про неї Володимир Зеленський говорив немало, і головним його посилом було — «у нас в країні кадровий голод». Зокрема президент жалівся, що вони з прем’єром Денисом Шмигалем не можуть підібрати міністра культури, а також міністра освіти. Можливо, якби президент і прем’єр, або їхні радники, частіше читали газети, то у них не було б проблем з цим питанням. Звичайно, можна припускати, що в багатолітніх реаліях кланово-олігархічної системи, в Україні є проблеми з незалежними кадрами. Але проблема ще може бути і в тому, що представники чинної влади не там шукають.

Ставилися і інші питання — з приводу карантину, економічної та соціальної політики, ситуації на Донбасі та Криму, освітньої та медичної реформ, відносин з міськими головами, рейтингів та другого терміну.., відповіді на які можна знайти в ЗМІ, інтернеті, соцмережах. Проте основний висновок в тому, навряд чи в запропонованій моделі спілкування Володимира Зеленського суспільство почуло відповіді на всі свої запитання за результатами його річного президенства. Офісу Президента потрібно переглядати свою комунікацію з журналістами (до них також є питання), а головне — свою політику в державі, бо складається враження, що є «система Кучми» і є його політичні онуки. В таких реаліях очікувати позитивних зрушень в країні складно. 

Іван КАПСАМУН

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here