Кому належить земля

0
13

Днями Міжнародний валютний фонд вустами своєї директорки-розпорядника Крісталіни Георгієвої заявив про значний прогрес у переговорах щодо нової програми для України: запропоновано умови, за яких раніше обговорюване фінансування в сумі $5,5 млрд може бути збільшене до $9,5 млрд. Що ж це за умови? Чи вигідні вони Україні й чи не є черговою пасткою, змайстрованою валютними ділками МВФ не для реальної допомоги нашій країні, а задля викачування з неї фінансових ресурсів і їхнього власного збагачення?

Торік у грудні в телефонній розмові Володимир Зеленський та Крісталіна Георгієва досягли попередньої домовленості про нову трирічну програму у форматі розширеного фінансування (EFF) на загальну суму $5,5 млрд.

При цьому наголошувалося, що Україна має виконати попередні умови. Зокрема, йшлося про посилення верховенства права, боротьбу з корупцією, розвиток конкурентного середовища, відкритість ринків тощо. Втім, зазначають експерти, реально головною умовою було неповернення націоналізованого «ПриватБанку» його ексвласникові Ігорю Коломойському.

І ось нові обов’язкові умови. Цього разу не розпливчасті, а конкретні. Їх усього дві: ухвалення закону про банки, який повинен зробити неможливим повернення націоналізованих фінустанов колишнім власникам, і ухвалення закону про ринок землі.

Тільки-но МВФ оприлюднив ці два кроки, як наша влада відреагувала і заявила про намір провести позачергове засідання ВР, яка нині перебуває на карантині. А Президент Зеленський повідомив, що серед питань, які розглядатимуться, буде й «земельне».

Тож дарма частина народних депутатів раділа, що запрова-джений для ВР карантин не дозволить схвалити розпродаж української землі. Влада вдало скористалася першою-ліпшою нагодою, аби дотиснути відкриття ініційованого нею ринку сільськогосподарських земель. Який, до речі, згідно з дослідженнями, не підтримують 70% українців (відповідно до соціологічних опитувань «Центру Разумкова», лише 21,4% українців — за ринок земель сільгосппризначення).

У різних ЗМІ, критикуючи Зеленського і його команду, стверджують, що при ухваленні рішень «слуги народу» керуються результатами соцдосліджень. Мовляв, роблять не те, що буде корисним країні та її громадянам, а те, що останнім може сподобатися. Можливо, так воно і є. Проте не тоді, коли мова заходить про найбільше багатство України і її народу — землю. І вперто ігнорують проведення референдуму з цього питання.

Частина суспільства жорстко розкритикувала намір влади розпродавати землю. І доки існувала ймовірність ще більшої конфронтації, аж до виходу широких протестних мас на вулиці й попід найвищі владні установи (Офіс президента, Верховну Раду, Кабмін), питання не торпедували. Проте в умовах карантину й надзвичайної ситуації, коли такий варіант із волевиявленням широких протестних мас народу став майже неможливим (ну як людям із регіонів дістатися столиці? А центру Києва? Пішки?), влада чимскоріш учепилася за першу-ліпшу нагоду таки проштовхнути непопулярне й небезпечне для держави рішення про ринок землі.

Втім, розуміючи, що рано чи пізно, а таки доведеться відповідати за ухвалені закони, фракція «слуг» на чолі з Президентом Володимиром Зеленським погодила компромісний варіант законопроєкту щодо відкриття ринку землі.

Чинність закону відтерміновується на дев’ять місяців (тобто він розпочне діяти з 1 липня 2021 року, а не з жовтня року поточного, як планувалося). Після чого купувати землю ще два роки зможуть тільки фізичні особи, і не більше 100 гектарів. Таким чином, дрібним фермерам надається відтермінування. І лише у 2023 році юридичні особи, тобто компанії, зможуть купувати землю, але тільки ті, які належать українцям. Поріг концентрації вгідь тоді зросте до 10 тисяч гектарів.

Такий варіант влаштовує і опозицію. «По суті, це і є пропозиції «Європейської Солідарності», на яких ми відразу наполягали», — заявила заступник голови фракції Ірина Геращенко.

Проте влаштовує не всіх.

Критики навіть такого компромісного рішення наголошують на тому, що у більшості країн світу, як вони стверджують, землі сільгосппризначення не мають товарного статусу і перебувають у власності держави (народу) і орендуються користувачами. Чому питання ставиться саме про продаж? Кому це потрібно? Чому донори України так переймаються відчуженням землі? Чому про ринок угідь найголосніше кричать ті, хто до них не має жодного стосунку? Земля, за великим рахунком, належить тим, хто її обробляє. Думку селян враховано? У них ніхто й не запитував. І роблять висновок: проблема відкриття ринку землі має розв’язуватися тільки шляхом загальнонародного референдуму.

Михайло ГУБАШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here