Земельної реформи не буде. Українців ошукали

0
18

Історія про втрачений шанс для країни.

Парламент, подолавши саботаж пропутінських сил, таки проголосував «земельну реформу». І це голосування викликає змішані почуття. З одного боку — воно історичне, оскільки вилучено атавізм щодо мораторію, з іншого — нікчемне, бо ніби як реформа без реформи.

Та насамперед про хороше. Україна перестала, а вірніше, за півтора року перестане бути однією з шести країн світу, де немає ринку землі. Комуністичний атавізм, ця метастаза совка, мораторій на продаж землі, має стати історією. Нехай не зараз. Нехай через півтора року, але він піде в небуття. Те, що успішні українські сусіди зробили відразу після того, як прогнали поганою мітлою комуністів, те, що Росія зробила більше десятиліття тому, в Україні відбудеться в середині 2021 року. На 30-му році незалежності. Мораторій піде в минуле. Піде в небуття і порушення базових прав приватної власності, коли у людини власність начебто є, а розпоряджатися нею не можна. Справжня декомунізація економіки. Прощай не немита Росія, а замурзана Венесуела, комуністична Куба, тоталітарна Північна Корея, такий близький Таджикистан і таке далеке Конго. Тепер їх буде п’ятеро.

А тепер про погане. Реформи не буде. Те, що було проголосовано — це не реформа зовсім. На жаль, президент і його партія методично кастрували земельну реформу останні півроку, роблячи її менш ефективною. І останні поправки вихолостили всю економічну суть з цієї реформи. Вона не дасть жодного економічного ефекту. Ні на макрорівні, ні на мікрорівні. І важливіше, напевно, почати з мікро. З людей. З власників паїв. Які від ліберальної моделі могли отримати різке зростання вартості своєї власності (земельного паю) і, як результат, різке зростання орендних платежів. Але цього не станеться.

Чому? Останні поправки, які дозволяють купувати землю до 2024 року тільки фізичним особам і тільки по 100 гектарів в руки. Добре, що не 6 соток, але сенс приблизно такий самий. Попиту на землю не буде. А отже, не буде і зростання ціни. Це як з медичними масками. Вони десятиліття припадали пилом на складах і вартували копійки. Тому що не було попиту. А зараз на вагу золота. Тому що покупців стало в тисячі разів більше. Те саме буде і з ринком землі. При цьому жорсткі обмеження в корумпованій країні призведуть до зростання корупції і схем. У підсумку люди, яких 20 років позбавляли їх законного права розпоряджатися своєю власністю, яких позбавляли їхніх доходів, занижуючи ефект від володіння землі, знову будуть ошукані.

В Україні в середньому агрогосподарство сьогодні керує земельною ділянкою площею понад 1000 гектарів. Що дасть агрокомпанії можливості купити 100 гектарів? Нічого. Площа в 100 гектарів може бути достатньою тільки для дуже дрібних фермерів, які вирощують золоті ягоди, що продаються потім в супермаркетах Лондона. І все. Решта або продовжать робити те, що робили раніше, а саме орендувати. Або купуватимуть землю через схеми. Неабияке стимулювання. Стимулювання корупції. А заборона купувати юридичним особам призведе до буму попиту на паспорти бомжів. Знову схеми. Знову корупція. І знову законослухняність стає проблемою для українського бізнесу, конкурентним недоліком. Неабияке стимулювання.

Основний ефект від земельної реформи мав бути в зростанні банківського кредитування, яке би привело до масштабного інвестування в агросекторі. Але ні. Як банки зможуть кредитувати тепер? Пули з фізичних осіб, кожен по 100 гектарів? В результаті якщо і будуть кредити, то на мінімальному рівні. Не кажучи вже про те, що давня заборона іноземцям відсікає іноземні інвестиції, які нам начебто й потрібні. Але тільки якщо вони не створюють конкуренцію вітчизняним «рішалам» і олігархам. А отже, не потрібні. До біса цих інвесторів, з їх вимогами правил гри, капіталом, технологіями.

Меліорація? Знову ні. Бо для того щоб організовувати такі глобальні інвестиції, потрібно контролювати великі обсяги землі. Інакше воно не працює. А отже, меліорації не буде. А це знову забуває про величезні площі. Неабияке стимулювання сільського господарства.

Державна земля знову лишається поза ринком. Чудова новина для всіх корупціонерів, які на ній паразитують. Потім в сотні мільйонів, а може і мільярдів доларів щорічно, залишаються у своїх колишніх власників. І це натомість щоб дати право ОТГ розпоряджатися землею, яка знаходиться поряд з ними. Навіщо земля ОТГ, залишимо її ОЗУ. В Україні нещодавно у власності держави перебувала площа землі в 10 млн гектарів. Це площа Болгарії, до речі. Але в бюджеті ви не знайдете рядків про шалені доходи від цієї землі. У бюджеті України.

Україну часто-густо називають країною з величезним потенціалом. Особливо в 1990-х називали. Але потенціал був, а ось на виході суцільна імпотенція. Чому? Земельна реформа як приклад. Україна найгірше розпоряджається своїми можливостями. І не реалізує ті шанси, які має. Ми знову прогавили шанс. Знову залишили його на майбутнє. Вдячним нащадкам. При цьому ми самі вже ті самі вдячні нащадки, що відстали від Польщі на 50 років.

Отже, ми маємо справу з типовим компромісом. Адже компроміс — це коли дві сторони незадоволені. Ось і зараз незадоволені всі. Біда тільки в тому, що компроміс — це не про реформи. Не можна боротися з корупцією і укладати компроміс з корупціонерами. Це ніби боротися з вірусом, укладаючи з ним угоду. Це як мир з Росією шляхом капітуляції. Компроміс — це не про реформи. Це не про зміни. Якби Польща пішла на компроміс з комуністами, то досі б лишилася Білоруссю. Компроміс зі злом породжує тільки зло. Компроміс з минулим не дозволяє побудувати майбутнє. І це вічний шлях в Україні — недореформ. І результат наявний. Те саме відставання від Польщі.

А наш компроміс — це ще й компроміс, коли обидві сторони тримають дулю в кишені. Прихильники реформ сподіваються, що головне зняти мораторій, а потім легше буде просуватися по лібералізації. А супротивники змін покладатимуть надії на найсправедливіший в світі Конституційний суд. Ось така кооперація.

І можемо втішати себе тим, що бодай виконана умова МВФ. І це ще один кривий крок у бік від дефолту. Але спершу хотілося би почути від МВФ, що вони вважають реформою цю криву недореформу. І що це є «заліком». Тому що саме в цьому виникають певні сумніви.

Сергій ФУРСА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here