Без строку давності

0
111

Ще жоден диктатор світу не приносив людям сподіваного щастя. Жоден! Сталін, якого так нині обожнює кремлівська влада, був диктатором. Сталін, якого так нині обожнює кремлівська влада, був диктатором. За десятки мільйони загублених життів, зокрема, й під час масового голоду 1932-1933 років, визнаного в багатьох країнах геноцидом українського народу, він дістав народного титулу Йосифа Кривавого.

Американська історик і журналістка Енн Епплбом назвала свою нову документальну книжку про ті кошмарні часи промовисто: «Червоний голод. Війна Сталіна з Україною» («Red Famine. Stalin’s War on Ukraine»).

Це реально була великомасш-табна війна!

Знайомлячи своїх слухачів із книгою «Червоний голод…», радіо «Свобода» відзначає: «Про масштаби смертності від Голодомору 1932-1933 років історики і демографи сперечаються досі. Через відсутність достовірних статистичних даних і політику приховування радянською владою масштабу голоду число його жертв коливається від трьох до семи мільйонів осіб. Авторка «Червоного голоду» називає цифру 3,9 мільйона померлих. Із них 3,5 мільйона — з сільської місцевості і лише 400 тисяч — із міст. 90 відсотків загального числа померли від голоду в 1933 році. Енн Епплбом наводить статистичні дані про різке зниження тривалості життя в Україні в результаті Голодомору. Населення України в 1931 році становило 31 мільйон осіб. На той час середня очікувана тривалість життя при народженні для українських міських чоловіків становила 40-46 років, для жінок — 47-52 роки. Сільські жителі тоді могли розраховувати на 42-44 роки для чоловіків і 45-48 — для жінок. Після Голодомору середня очікувана тривалість життя в Україні становила 30 років для чоловіків і 40 — для жінок. При цьому слід враховувати величезну дитячу смерт-ність…».

А що ж український народ? Скорившись гіркій долі, безсловесно і приречено вимирав?

«Побутує міф про відсутність спротиву українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але навіть в ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках, відстоювали своє право на свободу та життя, — каже історик, недавній директор Українського інституту національної пам’яті народний депутат Володимир В’ятрович. — Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років Україна повставала. Було близько п’яти тисяч повстань, в яких брало участь близько мільйона людей».

«…Повстання в Україні поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Адже 56% протестних виступів у СРСР в першому півріччі 1932 року припадали саме на УСРР. Голодомор 1932-1933 років в Україні був багатоходовою каральною операцією, спрямованою проти української нації, оскільки її відродження становило загрозу існуванню комуністичної імперії», — наголошує історик Володимир Тиліщак.

Кремлівський режим із садистським оптимізмом сподівався на те, що йому вдасться із частини народу витворити сіру безлику масу, на сотні років наперед посіяти у поколіннях патологічний страх перед владою. Але прорахувалися кровожерні сатрапи — всі оті кагановичі і чубарі з хатаєвичами…

Режим бачив у нашому народові не лицемірно заявлених ним же «щасливих будівників соціалізму», покірне бидло, рабську безлику масу. Прорахувався!

Тож мусимо сьогодні згадати не лише безіменні жертви, а й тих наших співвітчизників, котрі на вівтар порятунку нації від винищення покладали власні життя.

Перелік прізвищ цих високоморальних співвітчизників у новому доповненому новими іменами виданні Українського інституту національної пам’яті — книзі «Людяність у нелюдяний час» (упорядники Володимир Тиліщак і Вікторія Яременко).

У згаданій книзі понад 180 імен. За ними, за стислими спогадами і переказами про них, не просто долі людські — істинні подвиги в ім’я ближніх.

«Заплюсвічка Василь Миколайович. с. Шумили Лебединського району Сумської області. У роки Голодомору працював мірошником колгоспного млина. За наказом керівництва колгоспу вночі змолотив зерно, а вже вранці колгоспникам видали по кілограмові борошна на кожного члена сім’ї. Через декілька годин працівники НКВС заарештували всіх причетних до видачі хліба та без суду і слідства відправили їх у концентраційні табори Мурманська і Сахаліну, звідки Василь Миколайович не повернувся».

«Шардт Адольф Станіславович. Селище Божандарівка Криничанського району Дніпропетровської області. У 1932 році Адольф Станіславович Шардт працював директором школи. Разом зі своєю дружиною Єлизаветою Францівною та братом Іваном Станіславовичем організував харчування для усіх школярів (500 чоловік). У їдальні годували кукурудзяною кашею і цим рятували життя дітей. Учителів арештували влітку 1932 року, і більше вони у село не повернулись».

«Клименко Павло Гордійович. с. Радивонівка Великобагачанського району Полтавської області. У 1933 році витягнув із ями, у яку скидали тіла померлих з голоду, ще живого незнайомого чоловіка. Павло Клименко поділився із незнайомцем своїми харчами, забрав його додому, виходив, урятував від смерті».

Таких прикладів високого гуманізму, гадаю, було б не 180 з лишком, а набагато більше, аби колишня влада ретельно не приховувала тих іменних і безіменних учинків наших співвітчизників.

…Щороку кожної останньої суботи листопада в пам’ять про жертв Голодомору 1932-1933 років українці запалюють свічки.

І печально зоріють ті свічки біля вікопам’ятних знаків української драми, на притихлих майданах, у вікнах сільських і міських осель.

І світло тих свічок — Пам’ять, яку не загасити. Бо — незгасна!

Василь ПІДДУБНЯК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here