Ера невизначеності

0
113

Україну просто-таки розбурхала новина про фактичне узаконення так званої «формули Штайнмайєра» в переговорному процесі щодо врегулювання ситуації на сході країни. Відтак усі інші новини відійшли на другий план.
Нині обговорюються найрізноманітніші сценарії — від відверто апокаліптичних (зрада, капітуляція) до стримано оптимістичних.
І, що найцікавіше, всі вони на даному етапі здаються однаково можливими. Адже в української влади досі немає чіткої відповіді на запитання, як саме, за яким алгоритмом відбуватиметься реінтеграція окупованих територій в Україну, якщо вона все ж таки відбуватиметься.

Формула розбрату
Заради справедливості слід сказати, що попередня влада за п’ять років також не створила такого плану. Вочевидь, саме тому представники нової команди уже неодноразово вкидають у маси тезу про те, що буцімто план їхніх попередників якраз і полягав у недопущенні повернення ОРДЛО в Україну та консервуванні конфлікту в його нинішньому вигляді.
Натомість самі представники нової влади начебто демонструють бажання домогтися прогресу в переговорах та активізувати виконання Мінських угод. Та схоже, що чіткого плану реінтеграції ОРДЛО в команди Зеленського так само немає.
Власне, воно й не дивно, що в процесі пошуку нових рішень знову спливла «формула Штайнмайєра», яку обговорювали ще кілька років тому, а потім благополучно відклали на невизначений термін. Тепер же українська сторона дала зрозуміти, що розглядає «формулу Штайнмайєра» як цілком прийнятний варіант вирішення конфлікту.
Зокрема, йдеться про те, що план німецького президента ляже в основу майбутнього законопроекту про особливий статус ОРДЛО. «Формула — це не закон. Це — база, яка ляже в основу законопроекту, за який голосуватимуть і який буде винесено на публічне обговорення», — заявив цими днями помічник Президента Андрій Єрмак.
При цьому будь-якої ясності згадка так званої формули не додала, адже швидко з’ясувалося, що різні сторони конфлікту розуміють її по-своєму. Власне, так само, як і Мінські угоди.
У різних джерелах можна натрапити на найрізноманітніші трактування цієї формули. Наприклад, російська сторона включає до неї обов’язкову амністію для бойовиків незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР».
Українська сторона наполягає, що таких умов план Штайнмайєра не містить. І розібратися в тому, хто правий, неможливо, бо на папері жодна формула свого часу зафіксована не була й документа з такою назвою просто не існує. За фактом ще й досі публічно обговорюється просто якась фраза, яка кілька років тому була висловлена німецьким політиком.
Щоб внести деяку ясність у питання про те, що ж таке план Штайнмайєра насправді та як його розуміє українська сторона, уже згадуваний Андрій Єрмак ще минулої п’ятниці запросив журналістів і блогерів на зустріч в Офіс Президента. Уже тоді відчувалося, що така надмірна увага до «формули Штайнмайєра» зовсім невипадкова і що от-от вона буде, скажемо так, узята Україною на озброєння.
«Формула Штайнмайєра — не документ. Це тільки одна фраза про те, що в день проведення місцевих виборів в ОРДЛО закон України про особливості місцевого самоврядування вступає в силу на тимчасовій основі. А потім у разі, якщо ОБСЄ підтвердить, що вибори пройшли без порушень і відповідно до стандартів, закон набуває статусу постійного.
Це все. Нічого про те, як саме мають проводитися вибори, як відбуваються виведення військ і передача контролю над кордоном, у ній немає», — наголошував Андрій Єрмак.
Таким чином, без умов проведення виборів та виведення підконтрольних Росії збройних формувань з ОРДЛО «формула Штайнмайєра» сама по собі має мало сенсу. Цілком можливо, що до її практичної реалізації справа взагалі не дійде, бо питання виведення військ з ОРДЛО, за словами Єрмака, залишається для України першочерговим. І жодної згоди стосовно цього з росіянами поки що немає.
«Ніяких виборів в ОРДЛО бути не може, поки з Донбасу не виведено всі військові формування», — підкреслив Єрмак. Схожа тональність, хоча й не настільки однозначно, звучала і у виступі голови парламентського Комітету у закордонних справах Богдана Яременка уже після офіційного повідомлення, що Україна приєднується до згаданої формули.
Втім, російська сторона з такою інтерпретацією «формули Штайнмайєра» не згодна і на переговорах від 18 вересня зажадала від України, щоб наші представники підписали формулу на папері. Таким чином росіяни воліли перетворити план з абстрактної фрази на конкретний документ, однак українська сторона тоді відмовилася це зробити, чим розлютила їх.
Повноважний представник РФ у Мінській групі Борис Гризлов одразу ж звинуватив Київ у зриві всіх домовленостей. Що принципово змінилося відтоді, наразі не надто зрозуміло, але попри наше офіційне приєднання до «формули Штайнмайєра» її різночитання різними сторонами нікуди не поділося.
Хоч би там як, а подальше обговорення горезвісної формули так чи інакше відсилає нас до Мінських угод, щодо виконання яких в України та Росії також досі немає жодної згоди. Адже вони від самого початку були прописані таким чином, щоб внести максимальну плутанину.
Необхідність виведення військ записана в десятому пункті з таким формулюванням: «Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп». Але відповідно до українських законів усі збройні групи в ОРДЛО є незаконними! А Росія відмовляється роззброювати підконтрольних їй бойовиків.
По суті, офіційний Кремль наполягає, що збройні формування «ДНР» та «ЛНР» є так званою народною міліцією, а отже, їх існування допускається Мінськими угодами. Проте українське законодавство не передбачає ніякої «народної міліції».
Тож з якого боку не глянь, а бойовики все одно лишаються поза законом. Та й Росія нізащо не визнає присутності своїх військ на Донбасі, тому відводити їх, а ще й під наглядом міжнародних спостерігачів ніколи не погодиться.
Ще менш зрозумілий порядок проведення майбутніх виборів в ОРДЛО, якщо до них усе ж таки дійде справа. Очевидно, що вибори на непідконтрольній території можуть вважатися вільними лише в тому випадку, якщо до участі в них будуть допущені українські партії та політики. Зокрема, такі політичні сили, як «Свобода», «Правий сектор», «Європейська солідарність» тощо.
Також під час передвиборної кампанії в ОРДЛО мають бути забезпечені вільна робота української преси та мовлення українських телеканалів. А вигнані з «народних республік» біженці та переселенці повинні дістати можливість повернутися й проголосувати.
Якщо будь-яку з цих умов не буде виконано, ні про які вільні та демократичні вибори не може бути й мови. Але поки що так звана влада непідконтрольних територій жодного бажання йти на такі кроки не демонструє. І навряд чи там узагалі можуть погодитися на ці умови, адже фактично встановлений там режим тримається виключно на насильстві та диктатурі.
Номінальних лідерів ОРДЛО не вибирають, а призначають із Москви. Якщо там не буде диктатури, ймовірно, відразу ж не стане й самих «народних республік». Очевидно, що, наприклад, нинішній «лідер» так званої «ДНР» Денис Пушилін не зможе виграти на відкритих і чесних виборах. Це сьогодні визнають навіть прибічники псевдореспубліки в Донецьку.
Цілком реалістичним є сценарій, що на відкритих і чесних виборах в ОРДЛО переможцем стане та сама партія «Слуга народу», яка в підсумку просто ліквідує «окремі райони».
Навряд чи в Кремлі можуть допустити такий сценарій. Тому розраховувати на проведення чесних і відкритих виборів у «республіках», як і на виведення звідти збройних формувань, поки що не доводиться. Тому можна припустити, що реалізація «формули Штайнмайєра» — справа дуже віддаленої перспективи, виконання якої губиться в тумані невизначеності.

Гучна відставка
На цьому тлі варто звернути увагу на ще одну подію, що сталася цими днями. А саме — на заяву про відставку секретаря Ради національної безпеки та оборони Олександра Данилюка. Передусім вона може свідчити про загострення суперечностей між владою та активною частиною суспільства щодо питання відведення військ на Донбасі.
Мало хто звернув увагу, що за два дні до заяви про відставку секретар РНБО Олександр Данилюк відвідав Станицю Луганську, де ознайомився з будівництвом мосту, біля якого постійно чатують терористи та вивішують прапор так званої «ЛНР».
Данилюк також заслухав доповіді українських військових. І, вочевидь, ішлося в тому числі про настрої солдатів та офіцерів щодо планів влади провести відведення військ по всій лінії зіткнення.
Секретар РНБО також відвідав селище Золоте. І саме напередодні його візиту із Золотого лунали новини, що місцеві мешканці бояться відведення українських військ.
«На українській території розведення військ не може бути. Це — українська територія. Найдалі, куди можуть піти українські війська, — лише вперед.
У нас усі люди можуть піднятися для того, аби не відпустити звідси українські війська. Ми станемо поруч з ними, але не відпустимо війська з української території», — так прокоментувала для «Радіо «Свобода» побоювання щодо відходу Збройних Сил України місцева мешканка Марина Данилкіна.
Отже, як місцеві жителі, так і військові розуміють, що «розведення військ» насправді буде лише однобічним відведенням наших Збройних Сил та втратою території, за яку всі ці роки проливали свою кров українські захисники. Бо російські гібридні війська не виконують жодних умов розведення та не прагнуть миру, вони слідують цілям Кремля щодо продовження політичного тиску на Україну із застосуванням військової сили.
Для підтвердження цього можна лише поглянути у звіти спеціальної моніторингової місії ОБСЄ за останній тиждень, в яких на непідконтрольних Україні територіях, окупованих російськими гібридними військами, щодня фіксується озброєння, розміщене з порушеннями лінії відведення.
Наприклад, на території колишнього Луганського міжнародного аеропорту за цей тиждень помітили: 7 реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) БМ-21 «Град», 122 мм; 1 самохідну гаубицю 2С3 «Акація», 152 мм; 7 самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика», 122 мм; 7 гаубиць 2А65 «Мста-Б», 152 мм; 10 гаубиць Д-30 «Жаба», 122 мм; 20 танків Т-72.
І таких ділянок, в яких зосереджені великокаліберні артилерійські системи та танки агресора неподалік від передової або на відстані 2–3 годин маршу до передової, на окупованій території десятки.
Чи відійдуть окупаційні війська з Дебальцевого, яке захопили в порушення Мінських домовленостей, — питання риторичне. Тоді чому українські війська мають здавати свою територію і заохочувати ворога до наступу, відступати з укріплених позицій, з яких усі ці роки успішно тримають лінію оборони?

Ярослав ГАЛАТА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here