Горе переможцям

0
196

Володимиру Зеленському не позаздриш. Відтепер у нього немає шансів кивати на обставини. У легендах, що гуляють містом, стверджується, що рішення йти в політику Володимир Зеленський ухвалив після заборони серіалу «Свати». Політика втрутилась у справи шоу-бізнесу, і шоу-бізнес вирішив відповісти. Втім, кажуть, стартові амбіції зводилися лише до 3—4-го місця на президентських виборах і до 10% — на парламентських. Але щось пішло не так.

Тепер у його розпорядженні самостійна більшість. Безпрецедентний рівень підтримки. Шанси на редагування Конституції. Український виборець зробив усе, про що його просив Володимир Зеленський. І тепер президенту доведеться віддавати борги.

Українські громадяни голосували не за політичну партію «Слуга народу». Давайте чесно — її просто не існує. Це зібрання не знайомих між собою людей, багато хто з яких є носіями протилежних цінностей. Люди голосували за самого Зеленського. За власну мрію про ліпше життя. За світле майбутнє і проти всього поганого.

Ставка спрацювала. Нове перемогло старе. Володимир Зеленський одержав усе, про що тільки може мріяти політик. І в цьому ж його трагедія.

Бо тепер не вдасться списати ненастання епохи щастя на підступні дії парламенту. Не вдасться перевести стрілки на уряд. Не вдасться звинуватити в усьому партнерів із коаліції. Володимир Зеленський може не озиратися на систему стримувань і противаг, тому що цієї системи більше немає. Відтепер все у країні — його персональна відповідальність.

Перші місяці ще можна списувати негатив на опір старої системи. Влаштовувати на камери розноси чиновникам. Телефонувати безпосередньо мерам і головам облрад. Вимагати відставок і заяв «за власним». Але рано чи пізно президенту доведеться зануритись у реальність із головою. І тут на нього чекає низка відкриттів.

Наприклад, те, що українські проблеми породжені не тільки саботажем чиновників. Їх причини ховаються не тільки у старих корупційних схемах. Те, що прирікає країну на її нинішнє існування, — це тканина суспільного договору. В рамках якого громадяни хочуть жити не за законом, а по справедливості. І кожен цю саму справедливість готовий трактувати на свою користь.

Володимиру Зеленському належить виявити, що українські громадяни хочуть несумісного. Низьких податків і високих пенсій. Боротьби з корупцією і топ-чиновників, які живуть на зарплату рядового «бюджетника». Низьких тарифів і європейських стандартів.

Йому належить дізнатися, що з України не вдасться побудувати Німеччину. З тієї ж причини, через яку не вдалося стати Німеччиною сусідній Польщі. Варшава почала проводити реформи майже тридцять років тому — і все одно приречена залишатися в позиції того, хто наздоганяє, відносно Берліна. На її тлі українські мрії про одномоментне потрапляння у «перший світ» досить наївні.

Володимиру Зеленському належить дізнатися, що реформи не обов’язково бувають популярними. Що будь-яка успішна економіка — це насамперед простір чесної конкуренції. Що український виборець здебільшого сприймає реформи як скорочення витрат і зростання доходів. А боротьбу з корупцією — нерідко як боротьбу з багатими.

Йому доведеться виявити, що українські олігархи мають у власності ресурси, порівнянні з тими, які є в розпорядженні держави. Що боротьба з фінансово-промисловими групами загрожує діями у відповідь. Йому доведеться дізнатися про регіональних баронів і феодальний характер відносин.

Йому випаде з’ясувати, що мир на Донбасі залежить лише від волі Кремля. Що будь-які вияви лояльності сприймаються Москвою як недостатні. Що Кремль готовий бачити Україну тільки як кумедний етнографічний елемент в імперській палітрі. А її громадян — як регіональний різновид «єдиного народу», котрий просто смачно куховарить і непогано співає.

Володимир Зеленський приречений дізнатися, що Україна — це бідна країна Східної Європи. Стабільність якої багато в чому залежить від лояльності західних кредиторів. І що гроші Києву готові давати під цілком конкретні зобов’язання. І багато які з них зовсім не вписуються в обивательські очікування.

Великою мірою президент приречений опинитися на роздоріжжі. Він зрадить або очікування своїх виборців, або інтереси країни. У першому випадку його рейтинг дуже швидко піде в піке. Або він може поборотися за народну любов — і розплатиться за неї майбутнім країни.

Але хоч який варіант Володимир Зеленський не обрав, перекласти провину не вийде.

Павло КАЗАРІН, 
публіцист

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here