У політиці можливе все

0
151

Із наближенням позачергових виборів до Верховної Ради суспільство все більше починає цікавитися питанням не тільки їхніх результатів, а й пов’язаних із ними кандидатур на посаду головної робочої конячки — керівника Кабміну, якому й доведеться втілювати в життя програмні засади новообраного Президента України і фактично лідера партії «Слуга народу». Як не дивно, але серед імовірних претендентів (окрім представників цієї партії) експерти називають старих важковиків української політики Юлію Тимошенко, Юрія Бойка, Володимира Гройсмана і навіть… Петра Порошенка, а серед нових облич ще й Святослава Вакарчука.

На перший погляд, питання чільника нового уряду вирішуватиметься дуже просто: кого захоче чинний Президент, за яким стоятиме велика парламентська фракція «Слуги народу», того Верховна Рада й призначить на цю посаду. Тобто найбільше шансів стати прем’єр-міністром матиме хтось із «команди Зе» або особисто наближених до Володимира Зеленського (по життю, бізнесу) людей.

І це логічно. Проте такий варіант можливий тільки у разі, якщо партія «Слуга народу» стане на парламентських виборах абсолютним переможцем. Тобто матиме у портфелі не менш як 226 народних депутатів і, відповідно, сформує самостійну фракцію, яка матиме право призначати і затверджувати на найвищі в країні посади кого забажає. Вона чи Президент. У такому разі на посаду прем’єра можуть претендувати чинний керівник Офісу Президента (раніше — Адміністрації) юрист Андрій Богдан, секретар РНБО Олександр Данилюк, член Наглядової ради «Укроборонпрому» Айварас Абромавичус. Серед претендентів «від Зеленського» називають навіть главу «Нафтогазу України» Андрія Коболєва, який прославився своїми багатомільйонними зарплатами і преміями. Не виключають також призначення людини, яку Зеленському «порадять» наші західні «партнери і союзники». І тут варіанти можуть бути найнепередбачуванішими.

Проте, згідно з даними соцопитувань, можливість отримати одноосібну парламентську більшість у В. Зеленського з командою навряд чи з’явиться — поки що соціологи дають їм результат 
40-45%. Це означає, що найбільшій фракції потрібно буде створювати коаліцію з однією або ж двома іншими фракціями тих політсил, які пройдуть до ВР. Тільки тоді вони матимуть упевнену більшість у парламенті, що дасть змогу провадити власну політику й без проблем ухвалювати потрібні їм рішення.

З ким буде створена така коаліція і хто отримає можливість запропонувати свою кандидатуру на посаду прем’єра? Якщо партнером «Слуги народу» у ВР стане ВО «Батьківщина», то пост глави уряду зможе зайняти Юлія Тимошенко. Варіант для Зеленського непоганий, адже леді Ю має такий досвід державного управління, який і не снився багатьом іншим. Проте вона має ще й такі амбіції, які можуть становити загрозу новоспеченому союзу зі «Слугою народу» разом із його ідейним лідером.

Якщо ж до парламенту потрапить партія Гройсмана, взагалі нічого не треба буде вигадувати — готовий прем’єр, ладний виконувати завдання Президента. Принаймні так видається сьогодні.

Що ж стосується коаліції з «Голосом», очолюваним Святославом Вакарчуком, то такий союз із точки зору естетичної має вигляд досить симпатичний — усі молоді й красиві, а головне — «нові». Але з іншого боку — практичного — обрання прем’єром володаря гарного голосу викликає, м’яко кажучи, певні сумніви у здатності чудового співака й композитора так само ефективно, як пише і виконує пісні, керувати економікою однієї з найбільших країн Європи.

Юрій Бойко. Ще не так давно Володимир Зеленський заявляв, що з екс-«регіоналами» в коаліцію ні за що не вступить. Але то було вчора. На сьогодні ж «Опозиційна платформа — «За життя!» («Лехайм!») упевнено набирає голоси виборців і за результатами різних соцопитувань переконливо виходить на друге місце після «Слуги народу». Якщо політика — це мистецтво компромісів, або можливого, то неможливе відучора на сьогодні, коли змінилися обставини, може стати можливим. Тим паче що маємо приклад, коли «проукраїнський» президент Ющенко призначав прем’єр-міністром «проросійського» Януковича… По-лі-ти-ка, бачте.

Те ж саме стосується і «Європейської Солідарності» на чолі з Петром Порошенком. Так, іще вчора, у другому турі президентських перегонів, вони із Зеленським були непримиренними конкурентами, поливали один одного агітацією і пропагандою. Проте це було вчора. Сьогодні ж обидва пропагують рух України на Захід — до ЄС і НАТО. Навіть однакові фрази у промовах на закордонні виголошують. То чому б і ні? Проте цей варіант видається ну дуже малоймовірним з огляду на все, що було «наагітоване» з обох боків. Утім, дивіться закінчення попереднього абзацу.

Тож, якщо буде вигідно (не державі і людям, а собі, коханим), політики і спільну мову знайдуть, і спільну справу забодяжать. Ну а для своїх прихильників знайдуть пояснення — розумне, як зазвичай, і логічне. Та ще й патріотичне. А челядь… ой, вибачте, люди в нас довірливі. І добрі. А от пам’ять у них ой яка коротка. Та то таке…

Михайло ГУБАШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here