Нас дедалі менше

0
222

Чи порятують ініціативи уряду національну демографію?

У дзеркалі статистики

Нущодавно Держстат оприлюднив оновлену інформацію. Згідно з нею, на початок нинішнього року населення України становить 42 мільйони 177 тисяч 579 осіб. Однак чимало експертів називають ці дані завищеними, взятими мало не зі стелі, адже перший і останній раз у незалежній Україні перепис населення (а тільки він може дати повну демографічну картину) проводився понад 18 років тому. Тож Держстат просто по змозі відстежує динаміку населення. До речі, за роки незалежності чисельність українців сягнула піку в 1993-му — 52 244 100 людей. Тоді, в 1990-ті, по всій країні висіли білборди «Нас 52 мільйони». Зберегти, а тим більше наростити цей показник Україні не вдалося: відтоді кількість жителів невпинно скорочується.

Виходить, навіть за нинішніх, нехай і завищених, даних упродовж 25 років населення країни скоротилося майже на 10 мільйонів. Зокрема, минулого року смертність перевищила народжуваність на 220 тисяч. І найприкріше те, що ця тенденція з часом не вповільнюється, а, навпаки, набирає обертів…

Через два десятиліття, якщо ситуація не зміниться, нас залишиться 35 мільйонів. При цьому частка працездатних (за європейськими стандартами це люди від 20 до 64 років) знизиться щонайменше на три мільйони. Такий прогноз оприлюднили вчені Інституту демографії і соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. А це не просто великий удар по економіці, а й, можна сказати, хрест на позитивних перспективах, адже в усі часи «людський капітал» є її провідною рушійною силою. Як уважають фахівці, тенденцію депопуляції в країні вже неможливо зупинити. Хоча… Останнім часом уряд Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана активно агітує співвітчизників «не втомлюватися народжувати дітей».

41 тисяча, няня від держави і бебі-бокс

За задумом владців, відчутно посприяти поліпшенню демографічної ситуації в Україні мають такі три урядові програми.

При народженні дитини батьки отримують допомогу від держави. Як і торік, віднедавна на кожну надається 41 280 гривень, з якої 10 320 виплачується відразу, а решта — рівними частинами впродовж трьох років, тобто по 860 грн щомісяця.

Глава уряду також запевнив, що з нинішнього року в Україні стала діяти ще одна програма — «Муніципальна няня». Батьки, які мають сина чи доньку до трьох років, можуть щомісяця одержувати від держави 1 626 гривень на відшкодування зарплати няні. Причому незалежно від того, працюють вони самі чи ні. Щоправда, для оформлення такої допомоги доведеться попобігати різними інстанціями за необхідними довідками як батькам, так і обраній ними няні. Насамперед треба знайти няню та укласти з нею офіційну угоду. Потім подати документи в управління соцзахисту для оформлення компенсації, яку, до речі, можна буде отримати лише наприкінці року через Державну фіскальну службу. При цьому особа, що хоче офіційно працевлаштуватися в сім’ї для догляду за дитиною, повинна оформити себе як фізичну особу-підприємця — відкрити рахунок у банку, на який надходитиме заробітна платня…

Сукупно на компенсації няням знадобиться 500 мільйонів гривень. Це з розрахунку, що послугою скористаються 25 тисяч сімей. Затрати чиновники планують перекласти на місцеві бюджети. Велике питання, втім, чи будуть там гроші.

Тож чи варто дивуватися, що ця пропозиція Міністерства соціальної політики поки що не викликала інтересу в молодих батьків. По-перше, тому що умови програми не є максимально простими і зрозумілими для нянь та їхніх роботодавців. По-друге, іще й тому, що сума компенсації дуже смішна. Нині послуги няні значно дорожчі. До того ж якщо няня оформиться як ФОП (фізична-особа підприємець), їй доведеться регулярно здавати звіти і щомісяця платити податки. А чи багато українців добре розбираються у податковому законодавстві й уміють правильно заповнювати і подавати документи? Крім того, більшості бракує часу, щоби бігати по інстанціях і збирати папери. Тому всі ці проблеми можуть лягти на плечі молодих батьків…

Зрештою, як відомо, із 1 вересня минулого року уряд упровадив ще один вид соціальної підтримки материнства — «пакунок малюка» (бебі-бокс). Кожна породілля одержує подарунок з необхідними в перший період життя немовляти речами — підгузками, пелюшками, одягом, серветками, термометрами для води і тіла, ковдрою, матрацом тощо. Із лютого цей список обіцяють розширити за рахунок спонсорської допомоги…

Виручать мігранти?

Звичайно, це добре, що в нас є програми підтримки материнства і народжуваності. Однак чи зупинять вони сповзання країни у демографічну яму та чи заохотять українців народжувати?

Першопричини того, чому люди «втомлюються народжувати» нових громадян своєї держави, в іншому.

Зокрема, Держстат інформує про збільшення в Україні безробіття: станом на початок 2019 року — понад 340 тисяч. І їх кількість з року в рік зростає.

Додаймо до цього вкрай низькі визначені урядом соціальні стандарти, той же рівень заробітної плати за галопуючих цін. Прожити на мінімальну зарплату (а таку сьогодні отримує майже половина офіційно працевлаштованих!) важко навіть найбільш ощадливим.

Тож не дивно, що українці не наважуються народжувати. Няня і бебі-бокс — це непогано, але ж дитину потрібно забезпечити, окрім харчів та одягу, медичним доглядом, дати їй освіту. Якщо одного нащадка ще якось можна «витягти», то на двох, а, тим паче, більше сил може не вистачити. «Запустіть економіку, аби була робота, і не треба ніяких подачок: субсидій, допомог, пільг…» — так зазвичай говорить молодь. Покоління, що виросли в незалежній Україні, не хочуть бути заручниками держави, а особливо чиновників, які її уособлюють. Не дивно, що саме молоді люди найчастіше погоджуються на неофіційне працевлаштування. «Сподіватися на пенсію від держави? Ні, даруйте… Надивилися, як обдурили наших батьків», — знизує плечима більшість із них.

Тож закономірно й те, що дедалі більше людей шукають кращого життя за кордоном. Ясна річ, «дрейфуємо» за межі рідної землі не від хорошого життя, а від безробіття, малих доходів і обмежених можливостей для професійного зростання, корупції, незадоволення владою та, як наслідок, невпевненості у завтрашньому дні. Шкода, що залишають Україну люди найпродуктивнішого віку, працелюбні та освічені. І наразі, навіть попри кризу в Європі, зокрема й мігрантську, тенденції повернення додому не спостерігається.

Бо за кордоном за наші тямущі голови і працьовиті руки платять більше. Якщо не брати до уваги схід країни, де точиться війна, то торік у список областей, звідки виїхало найбільше мешканців, потрапили Вінницька, Черкаська та Сумська. Зокрема, Вінниччину — вотчину «ефективного менеджера-управлінця» Гройсмана, полишили 4 тисячі жителів.

А нас багато де чекають із розпростертими руками. Сьогодні найбільш ліберальні до українців Польща, Словаччина та Угорщина, про лібералізацію ринку праці для іноземців заговорили і в Німеччині. І якщо остання широко відкриє свої двері для іноземних фахівців, це призведе до чергової кризи в тих же Польщі, Словаччині та Угорщині, й вони будуть готові платити нашим співвітчизникам ще більші суми за роботу. Тим часом у багатьох галузях вітчизняної економіки гостро відчувається брак професійних кадрів. Це стало великою проблемою.

Втім, схоже, що на цей випадок в уряді є свій план «Б» порятунку народного господарства. Долинають поки що дуже обережні судження про необхідність відкрити український ринок праці для мігрантів із небагатих країн, як-от Близького Сходу та Африки. Їх уже сьогодні готовий у великій кількості «постачати» в Україну той же Євросоюз, який останніми роками переживає справжню навалу біженців. Причому зазвичай останні прибувають великими сім’ями, до того ж на відміну від українців не бояться народжувати дітей. Стимулювати їх до цього нянями та бебі-боксами не треба…

Не хочеться про таке думати, але ймовірно, що вже в недалекому майбутньому середньо­статистичний портрет жителя України може змінитися до невпізнання.

Олена КОЩЕНКО

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here