Примус до очищення

0
177

Нестандартний варіант “народного суду” із заштовхуванням у сміттєвий контейнер місцевого чиновника, який стартував в Одесі місяць тому й потім був підхоплений містами та селами, вилився зрештою в жорстоку розправу. Перетворився, по суті, на принизливу для демократичної країни процедуру самосуду. На вуличне правосуддя із закликами: “Ми зробили це, зробіть і ви!”. На суд люмпена-Лінча, який, частіше задля замовної картинки, ніж за покликом душі, готовий замастити не тільки зеленкою та фарбою, а й кров’ю обличчя чиновників і політиків, котрі не хочуть вирушати на звалище історії, сходити з передвиборних перегонів або відмовитися від владного пирога й дохідного місця.
“Народна люстрація” перетворюється на контейнер-шоу, що, як і будь-яка вистава, безплатним не буває. На картинку побитих, принижених і ображених для підтримування міфу про “фашистів” в Україні та безчинства “Правого сектора”. І, нарешті, на додаткову харчову добавку для проросійського електорату, який оплакує біло-блакитну стабільність. Паразитуючи на розпачі й агресії озброєних мас, політтехнологи розправляються з конкурентами своїх босів. Але найстрашніше, що далі все це може вийти з-під ілюзорного контролю, перетворитися на справжній суд Лінча, про що вже заявили місцеві радикали, навівши для прикладу розправу над Чаушеску в Румунії.
Президент України доручив Генпрокуратурі, МВС і СБУ ретельно розібратися з інцидентом в Одесі, внаслідок якого постраждав народний депутат Нестор Шуфрич, і з’ясувати, хто спровокував конфлікт. Однак парадокс полягає в тому, що “сміттєва люстрація”, яка затягує у свій вир Україну, — це не конфлікт. Це результат правління нової влади, чия бездіяльність і спровокувала хвилю розправ по всій країні. Це сигнал для Банкової та Грушевського, які після Майдану так нічого й не зробили для очищення всіх гілок влади від “рєшал”, корупціонерів та сепаратистів. І насамперед — у судах, що виносять рішення, після яких, цілком зрозуміло, хочеться підняти меч або підігнати смітник. Недавно ЦВК, з доброї волі чи за рішенням суду, зареєструвала кандидатами в депутати цілий ряд персонажів — різної міри корисності й шкідливості, — котрі не проживали, як того вимагає закон, 5 років на території України. Конярі-“тьолководи”, хворобливі яхтсмени-юристи, політбіженці-гірськолижники, асфальтоукладачі-громадяни Мальти й т.п. отримали прописку в партійних списках. Пояснення одне з двох: або члени ЦВК і судді — жертви лоботомії, або ж вони — жертви незнищенного телефонного права, що перебуває на службі не в злочинного, а в демократичного режиму. Хіба, дивлячись на все це, хтось здатний повірити в реальність змін?
Нагадаємо, першого урядовця-хабарника, а ним виявився керівник обласного Фонду соцстрахування, заштовхали у сміттєвий бак в Одесі саме після рішення суду. Служителі Феміди випустили його на волю під заставу на суму, яка викликала в лінчувальників запитання: “Звідки грошенята?”, однак відповіді не було.
Напередодні побиття Шуфрича радикали ганяли в Одесі наркоторговців. Вони розгромили їхню точку, а самих облили червоною фарбою, прив’язали до стовпа, а потім здали міліції. Яка впритул, і зрозуміло, чому, не бачить того, що діється в неї під носом.
Прикладів такої сліпоти, на яку хвора “оновлена” влада, безліч. А тому за останній місяць по всій країні самосуду були піддані десятки чиновників і депутатів усіх мастей та рівнів. В Одесі звучать імена і майбутніх кандидатів на “сміттєву люстрацію”. Серед них народний депутат Давид Жванія. І навіть голова Одеської обласної ради, колишній регіонал Олексій Гончаренко, який вчасно відхрестився від біло-блакитного табору та прибився до Петра Порошенка, що подає надію. Обидва йдуть у парламент. Гончаренко — за списком президентського блоку під номером 40. А Давид Важаєвич — по мажоритарці у своєму старому окрузі (м. Іллічівськ, Овідіопольський
район). Заради Жванії, який грає роль медіума між президентом і незалежним світом суддів, з округу вижили екс-губернатора Одещини Едуарда Матвійчика. Він тепер витрачатиме нажите непосильним трудом у януковицькі роки на виборців одного зі спальних районів Одеси — Київського.
Жорстокість і озлобленість частини суспільства, яка підтримує вуличне правосуддя, зрозумілі. Люди гинули на Майдані й сьогодні кладуть голови на Донбасі не для того, щоб Шуфрич, Ківалов та їм подібні, не відповівши за діяння часів Майдану, знову йшли в парламент. До речі, міністр освіти і науки Сергій Квіт відсторонив своїм наказом від виконання обов’язків ректора Одеської юридичної академії Володимира Завальнюка. Підстава — численні звернення студентів навчального закладу на предмет використання їх під час передвиборної кампанії до Верховної Ради України в інтересах президента академії Сергія Ківалова, що балотується як самовисуванець в окрузі, на території якого й розміщений навчальний заклад.
Радикали мають рацію: “Коли влада не діє, право діяти переходить до рук народу”. Але диявол ховається в дрібницях: руки однієї політсили не є руками всього народу. А діяти — не означає принижувати. І тут різняться думки не тільки рядових українців, а й самих євромайданівців. Одні — активісти “Правого сектора” та самооборони Майдану, давши прес-конференцію з приводу побиття Шуфрича, закликали Україну брати приклад із Одеси. Інші — навпаки, різко засудили інцидент, опублікувавши відкриту для підписання гнівну заяву, розповсюджену Одеським кризовим медіацентром.
Євромайданівці нагадали про Майдан, про Революцію гідності і назвали методи радикалів варварськими, принизливими для людської гідності, а їхні дії такими, що зневажають ідею європейської України, коли головною мають бути людина, її права і свободи. Радикали, прикриваючись необхідністю боротися з агресором, діють методами, проти яких боровся Євромайдан, сказано в заяві. Завдання ж Євромайдану — вимагати від Банкової термінового підписання Закону України “Про люстрацію” і повного перезавантаження влади, щоб не допустити в її лави злочинців і не дозволити залишитися пройдисвітам. Євромайданівці закликають вимагати якісних і відчутних змін у владі, починаючи від адміністрації президента і закінчуючи районною адміністрацією. “Ми міняли владу не для того, щоб сини генпрокурора і президента країни йшли тим самим шляхом, що й сини екс-генпрокурора та екс-президента”. Підсумовуючи, вони закликали “виконавців волі народу діяти правовими методами і зважувати наслідки радикальних дій, які шкодять іміджу Одеси й України”.
Треба сказати, на постраждалий імідж Одеси пустив сльозу й губернатор області Ігор Палиця, який, щоправда, через побитого на сходах обласної адміністрації народного депутата сам підмочив свій імідж “гаранта миру й спокою в регіоні”.
За словами Палиці, про інцидент він дізнався, коли вже все трапилося. Що досить дивно. Нагадаємо, після того як на заплановану прес-конференцію в будинку по сусідству з обласною адміністрацією прибули радикали в масках, балаклавах і зі сміттєвим контейнером для Шуфрича, на зустріч з журналістами й радикалами нардеп не з’явився, заявивши: “У сміттєвий ящик мене засунуть тільки мертвим”. Прес-конференцію Шуфрич вирішив перенести в хол будинку ОДА, куди спокійно пройшов у супроводі охорони і соратника по опозиційному блоку депутата Одеської обласної ради, екс-губернатора Одещини Миколи Скорика. Так само безперешкодно, за посвідченнями, пройшли й журналісти. Але незрозуміло, як у будівлю адміністрації потрапили радикали. Це при тому, що з приходом Палиці режим навіть для представників ЗМІ було посилено. Вміст жіночих сумочок перевіряють. А перебування в балаклавах у громадських місцях взагалі загрожує затриманням.
Судячи зі слів Палиці, Шуфрич із почтом і камерами хвилин 20 нічого не робили (насправді чекали камеру “Інтера”), а потім приїхали радикали і зав’язалася бійка. За припущенням іншої сторони, один з активістів приїхав першим і тягнув час чекаючи підмоги. На відео, розміщеному в інтернеті, видно, як він батожив словами Шуфрича, що підійшов до нього. Дісталося й Скорику, який не стримався і, на відміну від нардепа, вліз у словесну перепалку. Коли бичування Шуфрича трохи вщухло, той став перед камерами. Але не встиг він освідчитися в передвиборній любові до Одеси, як із криками “це місто тобі зараз покаже своє ставлення, тварюко ти путінська” радикали перейшли в реальний наступ. У підсумку Шуфрича виштовхали на свіже повітря. Що було далі, здається, бачила вся країна.
За словами Палиці, Шуфрич — професійний провокатор. І завжди шукає фізичних конфліктів, щоб попіаритися. У губернатора склалося враження, що все це було дуже серйозно підготовлено. Бо відразу після бійки російські й іноземні ЗМІ вже дали картинку по Одесі. Уся біда в тому, за версією Палиці, що радикали повелися на цю провокацію. І вседозволеність зіграла на руку тим, хто хотів отримати яскраву картинку.
Однак у силах губернатора було завадити тому, що відбувалося на довіреній йому території. Було це і в силах міліції. Але ні той, ні та чомусь цього не зробили. Втім, ворожити, як воно було насправді, не доводиться. Вибори диктують нинішню поведінку влади, політиків, чиновників, міліціонерів. Однак у діях і бездіяльності різних груп у владі проступає не тільки бажання вкусити один одного або опонента по офіційній опозиції — вимальовується очевидне бажання дестабілізувати ситуацію в найбільш тонких на розрив, після Донбасу, регіонах країни — Одесі й Харкові. Нам невідомо, чи проводилася в Одесі експрес-соціологія, що вимірює ставлення до дій Правого сектора і Самоборони у випадку з Шуфричем. Однак, як стало відомо, на прохання центральної влади соціологи, з допомогою вуличного опитування і телефонного обдзвонювання, оперативно поцікавилися думкою харків’ян з приводу знесення пам’ятника Леніну. Ось деякі цифри: 73% жителів міста не схвалюють того, що сталося, 10 — солідарні зі знесенням, 15% — не визначилися. 50% вважають, що пам’ятник слід відновити на колишньому місці, а 20% — перенести в інше… Втім, результати цілком передбачувані. Тоді що це? Зухвальство? Дурість? Замаскована під геройство підлість? Чи свідома провокація? Але як знати, а раптом силовики прислухаються до слів президента про те, що правоохоронні структури повинні ретельно виконувати свої обов’язки. А політики почують президентську настанову “не брати участі в сценаріях, які працюють на дестабілізацію ситуації в Україні”. Адже колись треба починати чистити по-новому.
Ніна ПЕРСТНЬОВА