«Їхня смерть не була даремною! І перемога буде нашою»

0
199

У Луцьку, Нововолинську, Ковелі, Володимирі-Волинському та кількох селах відбулися траурні церемонії за полеглими під Волновахою воїнами 51-ї окремої механізованої бригади. Серед траурних вінків в очі впадає один – «От жителів города Волноваха».
27 травня на Волині поховали десятьох солдатів, які першими були мобілізовані у Збройні Сили України захищати державність України у її східному регіоні, і яких підступно розстріляли терористи на світанку 22  травня. Солдата Миколу Бондарука відспівали у тисячолітньому Успенському соборі Володимира-Волинського, родом же він із села Заріччя, що поруч із райцентром. Це для нього рідні знайшли гроші на бронежилет, принесли його громадським активістам, котрі вже кілька  місяців допомагають у матеріально-технічному постачанні 51 бригади, а увечері того ж дня забрали ці гроші на поховання… У селі Зоря Володимир-Волинського району поховали солдата Віталія Міщука, у Милятині Іваничівського – Михайла Грицюка, батька трьох дітей, найменшій тільки два місяці… У Нововолинську прощалися з 23-річним Павлом Поповим, у Ковелі – із сержантом, батьком трьох діток Олександром Артемуком. Обласний же центр Волині провів в останню путь 23-річних Володимира Прокопчука і Володимира Зарадюка (єдину дитину в батьків), Віталія Махновця і Дмитра Йовзика.
На жаль, подібні тисячні процесії Луцьк останнім часом бачить тільки під час похорон. Кілька місяців тому так усім миром прощалися з героями Небесної сотні. І у вівторок весь, здається, Луцьк, одягнув жалобні хустини… Незмірне горе осиротілих родин, адже діти їхні загинули у мирний, здавалося б, час. Та були у натовпі і люди, яких також вирізняла особлива тривожність. Це рідні солдатів 51 бригади, які вижили у тому страшному бою. В Ольги Олександрівни Шафранюк очі переповнені слізьми. Її син Олександр нині в одному із харківських госпіталів, має складне поранення ноги. Його батько помер, коли хлопцеві було три з половиною роки, він найменший у сім’ї, мама каже, як важко було їй піднімати дітей, а тепер ось потерпати душею за рідну кровинку… Поруч з нею – чоловік, в якого не по-чоловічому увесь час тремтять руки і накочуються сльози. Він щасливий тато солдата, котрий вцілів у тій бійні, але який і досі там, на Сході.
Серед траурних вінків в очі падає один – “От жителей города Волноваха”. Його передали з Донбасу разом з тілами загиблих волинян. Моя знайома, котра разом працювала з мамою загиблого Віталія Махновця, каже, що саме місцевий житель віз нашого пораненого хлопця у лікарню, і не це поодинокий подібний факт. І це вселяє надію, бо як нам усім зараз без неї?..
«Нікому, крім нас самих, не потрібна сильна українська держава. Ніхто, крім нас, не збудує її для нас. Ці хлопці першими пішли на захист державності, і не порушили жодної клятви, – говорив у своєму слові голова Волинської облдержадміністрації Григорій Пустовіт. – Вони б ніколи не пропустили ворога, не піддалися йому, і він це знав, тому і напав підступно… Волинь не забуде своїх солдатів, за них помстяться. Розстріляний батальйон вже відвели у спокійніше місце, його переформатують. І вже кілька десятків його бійців сказали, що не поїдуть додому, а залишаться у бригаді. А завтра їх стане 300, потім 3 тисячі… А горе і біда згуртовують людей, хоча за це довелося заплатити таку трагічну і непоправну ціну. Їхня смерть не була даремною! І перемога буде нашою, бо за цими хлопцями була Україна, а за їхніми ворогами – фальшиві ідеї, гроші найманцям, дурман».
Також у вівторок в останню путь провели загиблих рівнян: 34-річного водія-санітара Андрія Нечипорука та двох розвідників  – 22-річного Віталія Маринича та 23-річного Леоніда Озеранчука. На Львівщині прощалися з 24-річним Любомиром Кузьміним із селища Славсько на Сколівщині.
Вічна пам’ять.
 Наталія МАЛІМОН,
Луцьк
Фото Ірини КАЧАН, Олени КУЗЬМИЧ