ОСТАП ОХРІН: МОЛОДШИЙ ЕЙНШТЕЙН

0
221
img

Кар‘єра – за два роки! 24-річний українець Остап Охрін рік тому став наймолодшим професором Німеччини. Викладаючи статистику в Університеті Гумбольдта в Берліні, він разом з тим не покидає улюблених занять своїх ровесників – грає на гітарі, пише оповідання та любить святкувати Різдво з родиною у Львові, – пише Кріс Льовер в німецькому виданні «Handelsblatt».

Узагалі-то Остап Охрін хотів у кіно. Натомість українець тепер викладає статистику фінансових ринків – і водночас сам підриває будь-яку статистику. У 23 роки числовий геній став наймолодшим професором Німеччини. Далі – портрет.

Молодий чоловік ніяковіє щоразу, коли в коридорах берлінського Університету Гумбольдта до нього звертаються «пане професоре». «Це мене дещо збиває з пантелику», – каже Остап Охрін. Наймолодший професор Німеччини не хоче, щоб його називали настільки офіційно. Свої е-мейли він підписує абсолютно безпретензійно, одним лише ім’ям: «Щирі вітання, Остап». Для академічних нісенітниць він почувається надто юним, надто нормальним і надто приземленим. Проте коли 24-річний виходить із лекцією до студентів, то відчуває, що досі його життя минало наче у пришвидшеній прокрутці. Прохання про інтерв’ю від газет, радіо й телебачення, які він переважно відхиляє, дають йому зрозуміти, що він досягнув дечого незвичайного.

Але заждіть, в його словах вчувається девіз «тільки б не залеститися», коли каже, що він не поп-зірка. Це точно. Він професор. І заземленням на щодень служить хоча б те, що своїх студентів він просить звертатися до нього на «ти». Усе це цілком відповідає його юнацькій зовнішності та його жвавій, дотепній вдачі. «Я веселий тип», – так звучить його коротка автохарактеристика.

А ще він відважний. Бо інакше він навряд чи поїхав би за своїм старшим на 6 років і 6 днів братом Яремою у Франкфурт-на-Одері, який там вивчав статистику і є «великим прикладом». Маючи лише посередні знання німецької мови, здобуті в університеті, він подався чотири роки тому з України на Одер. Але ж він не один, сімейне оточення дає відчуття захищеності. У прикордонному місті поблизу Польщі формується творчий осередок з братів Охріних – так би мовити, Кличків від статистики – та Остапової дружини Ірини. Вона саме захищає дисертацію зі статистики. А братова є молодшою професоркою логістики в Університеті Віадріна. Подібність між життями братів приголомшлива: у квітні 2008 року вони одночасно отримали професорські посади, тільки Ярема викладає в Бернському університеті.

Сила Остапа Охріна в наполегливості. Аби тільки не скласти зброї! Навіть тоді, коли втрачено великий шанс. Чи точніше – ледь не втрачено. Такий випадок і став початком його кар’єри. Своєю доповіддю на симпозіумі зі статистики молодий українець, власне, хотів вразити Вольфґанґа Гердле, корифея статистики та економетрії. Та як на зло той раптово зникає, перш ніж Охрін встигає стати перед мікрофоном трибуни. Що робити? Охрін доповідає, гримлять оплески, але він розчарований. Бо Гердле, думає він, передчасно поїхав.

Він помиляється. Через деякий час їхні шляхи все ж таки випадково перетинаються у фойє. Охрін соромиться, але перемагає себе й рішуче підходить до берлінського статистичного гуру. Він переконує того у своїй темі, й вони домовляються про зустріч у вагоні-ресторані в потязі з Білефельда до Берліна. Охрін майже всю дорогу говоритиме – і дивуватиме визнаного професора.

Гердле забирає тоді 22-річного у свій інститут при Університеті Гумбольдта в Берліні, і всього через рік після пам’ятних теревень за кавою та сосисками Охрін стає у 23 нашим наймолодшим професором в країні. І залишається ним сьогодні, коли минув ще один рік. Пробіжімося оком по цій кар’єрі: атестат у 16 років, диплома бакалавра у 20, магістра – в 21, докторська ступінь у 22, здобута в Університеті Віадріна у Франкфурті-на-Одері. І щоразу – з найвищими оцінками.

Чи не відбувається все занадто швидко? Поки однолітки розважаються на студентських вечірках і на всі заводи насолоджуються берлінським нічним життям, Охрін працює над лекціями, публікаціями та різноманітними заходами. Його світ уміщається в скромному кабінетику під дахом у дещо пошарпаному крилі інститутської будівлі на Шпандауер-штрасе, 1. Кабінет має маленький балкон із видом на телецентр, що на Александер-пляц. Там він сидить ніби навіть зніяковіло, залюбки лукаво сміється, часом трохи невпевнено. Але, звісно, не тоді, коли розмова зачіпає його тему – статистику. Спочатку Охрін ходив в інститут, як і решта студентів: у джинсах, майстерці та кросівках. Тепер він поміняв це вбрання на бездоганно випрасувану сорочку, твідовий піджак та напівспортивні черевики. Проте він усе одно виглядає дуже юно.

Як воно виглядає, життя молодшого професора? «Ну як? Абсолютно нормально». Він залишився скромним і стриманим. Директор інституту Вольфґанґ Гердле каже: «Він сам би ніколи не наважився податися на конкурс на заміщення посади». Допоміг Гердле. Він знав, що Охрін – це якраз та людина, щоб посісти місце у професурі статистики фінансових ринків.

Уже зараз голова інституту натякає, що хотів би його залишити [довічним професором. – Прим. перекл.], хоча взагалі-то Охрін повинен пройти як молодший професор 6-річний випробувальний термін. Гердле ж уже зараз, коли минув тільки один рік, цілковито задоволений новим колегою, що опікується чотирма навчальними курсами. А який проміжний баланс в Охріна? «Я ніколи ще не вивчав стільки нового за такий короткий проміжок часу», – говорить українець із легким акцентом.

На багатьох студентів економіки підприємств чи психології статистика навіює жах. Зате Охрін обожнює числа та логічні задачі, якими батько, дипломований фізик, частував його ще в початкових класах. Чиста математика, однак, була б для молодого українця надто нудною. «Статистика ближча до життя, завдяки їй можна пояснити, що відбувається в світі, а також скласти прогнози», – розповідає Охрін. У фінансовій та економічній кризі прогнози не справдилися, тому Охрін разом зі своєю командою розробив нову модель, яка краще передбачатиме відхилення на фінансових ринках і ризики неплатоспроможності компаній. Оце він і любить у своїй спеціальності: вона ближча до практики, ніж можна подумати.

Дитиною його вабили голлівудські фільми, велике кіно, яким він і нині захоплюється. Науково-фантастичний блокбастер «Матриця» є, на його думку, однією з найкращих стрічок усіх часів. Тож Охрін хоче стати актором. І це в той час, коли інші хлопчики-ровесники мріють бути пожежниками. У Львівській академічній гімназії він майже не має доступу до комп’ютера, натомість починає на власний розсуд перелаштовувати свій домашній, аби зробити його кращим та швидшим. Цілісінькими ночами він займається програмуванням. Ще під час навчання на механіко-математичному факультеті у Львівському національному університеті Івана Франка він подає резюме в українську компанію, що анімує спецефекти для Голівуду, наприклад, для кінохіта «Спайдермен». Метою всього жорсткого відбору є лише одна вакансія. І майже біля мети Охрін програє. Отже, він залишається в університеті й вирішує піти на магістерську програму зі статистики. Під час однорічного навчання Охрін хоче вже стати на власні ноги у професії, що однак зробити складно.

Першою роботою є український центр актуарних розрахунків. Тут він затримується лише на три місяці, бо йому бракує адекватної завантаженості. Звільняється. На другій роботі Охрін потрапляє в команду девелопменту українських «жовтих сторінок» – каталогу «Ukrpages», працює над його виходом в Інтернет. Невдовзі ідеї команди стають непотрібними, й програмувати «сторінки» починає інша фірма. Третє місце – робота програміста. Привабливо, але знов-таки не надто захопливо.

Остапові Охріну стає ясно: «Моє місце в науці». Брати Охріни наче на картинці доводять, що на академічну ниву можна ступити задовго до першої сивини. Ключем до цього є ініціатива червоно-зеленого уряду [коаліції між соціал-демократами та зеленими], який у 2002 році запровадив «молодшу професуру»: цей інститут повинен реформувати німецький ландшафт вищої школи, від якого часом відгонить легкою геронтократією. Час показує, що з цього користаються також високо мотивовані та кваліфіковані науковці з-за кордону. Такі як Курош Рецван, молодший професор біокераміки в Бременському університеті та водночас голова Німецького товариства молодшої професури. Самому Рецванові присудили звання у 30 років. І він чудово знає передумови для цього: «Винятково сильний захист дисертації, в ідеалі 2-4 роки дослідницького досвіду та здібності до викладання є засадничими умовами». А тоді починається процес присудження з улюбленими «виступами», тобто доповідями та пробними лекціями. Хто витримує цю процедуру, той і здобуває звання. Наразі в Німеччині налічується близько 800 молодших професорів, тобто це кожен 20-й університетський професор. У 2006-му зіркова скрипачка Юлія Фішер у 23 роки здобула звання при Франкфуртській музичній школі. Ґеорґ Шнайдер у 27 років став уже звичайним професором економіки в Університеті м. Падерборна й отримав власну секретарку, вдвічі старшу за нього. Відомий математик та інформатик Майкл Бейкс став у 26 професором криптографії та інформаційної безпеки.

«У математиці професорами стають часто в молодому віці, переважно під 30. Але звання у 23, як у випадку Остапа Охріна, – це вже незвичайне явище», – каже Рецван. Середній вік молодших професорів становить 36 років. Тому-то українець підриває будь-яку статистику.

Хоча Рецван не вважає його занадто молодим для такої роботи. Адже йдеться про те, щоб бути «на висоті у своїй спеціальності та оригінальним», а також у змозі керувати командою. Не останнє значення в науковому середовищі, поряд з організаторськими здібностями, має політично-дипломатичний хист, тому що колегіальна робота й переговори стосовно бюджету також належать до завдань молодого покоління. Зате чого слід уникати, так це будь-яких виявів зарозумілості. «Ти й так маєш авторитет у своїй спеціальності», – каже Рецван. Він та Охрін якраз і цінують те, що можуть працювати зі студентами на довірливому рівні. Деякі з них навіть надихаються молодим прикладом, про що можна почути від студентів Охріна в Університеті Гумбольдта, що такого самого віку, як він. Або й старші: середній вік у його групі з 19 осіб – 29 років.

Молодий вік не важливий для директора інституту Вольфґанґа Гердле: «Фрідріх Ніцше став професором класичної філології в Базелі, коли йому було 24. З погляду статистики трапляється дедалі частіше, що тобі переходить дорогу геній». Вік, за словами Гердле, нічого не говорить про духовну зрілість.

А саме вона в Охріна, без сумніву, є. Що виявляється і в тому, що він не вважає за правильне вибирати в житті зручні шляхи: «Так я не йду вперед». Він приїхав в іншу країну й мусив учити іншу мову. І завдяки цьому він просунувся вперед. У тому числі й фінансово.

Зараз він отримує 3000 євро на місяць. Значно більше, ніж він міг заробляти програмістом в Україні. Його життя не заповнюють самі тільки математичні моделі. Чоловік грає на гітарі, знається на кіно, цікавиться історією, літературою і сам пише оповідання. Правда, вони переважно такі похмурі, що його мати, архітекторка та викладачка мистецтва, благає його покинути цю справу. Ще дещо: як українець, каже він, ти мусиш цікавитися політикою. Під час Помаранчевої революції він виходив разом із десятками тисяч інших на мітинг і виступав за вільні та справедливі президентські вибори. За тим, що з того вийшло, він тепер спостерігає здалеку.

Остап Охрін каже: «Нам усе одно не змінити своєї долі». Тож, дивовижно для статистика, він неохоче складає прогнози на майбутнє. Хоча найближчу мету має: «Я хочу стати справжнім професором, без оцієї приставки “молодший”».