ЖИВОТВОРЯЩИЙ ХРЕСТ

0
79

vozdvyzhennya_38327 вересня ми відзначатимемо велике й одне з найдревніших дванадесяте свято — Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, — Здвиження.

Встановлене воно на згадку про дві священні в історії Церкви Христової події: «обретіння», тобто віднайдення хреста, на якому розіп’яли Ісуса, у ІV столітті та повернення його із Персії у 628 році, коли імператор Іраклій розгромив персів і повернув вивезену святиню до Єрусалима. Під час урочистого молебня на честь цієї радісної події він також «воздвигав» хрест, показуючи його народу. Цей день у Візантії став навіть чимось схожим на державне свято, а хрест сприймали як емблему імперії та зображували на стінах державних приміщень та офіційному одязі.

Але цьому передувала інша знакова подія. За іудейським звичаєм, знаряддя страти клали у братську могилу разом із тілами страчених. Тому хрест, на якому розіп’яли Христа, був закопаний поруч із розбійниками на Голгофському пагорбі недалеко від Єрусалима.

Імператор Адріан, який був однаково вороже налаштований і до християнства, й до іудаїзму, в ІІ столітті розкопав Голгофський пагорб, засипав печеру Святого Гроба і збудував там храм Венери.

У 326 році 80-річна мати імператора Константина Єлена вирушила до Єрусалима і знайшла там хрест, на якому було розіп’ято Ісуса. Доказом його справжності, за переказами, було те, що коли на хрест поклали померлого, він ожив. Зцілилася від того хреста й тяжкохвора жінка.

Після «обретіння» хрест був «воздвижений» на Голгофі: Єрусалимський патріарх Макарій піднімав його, благословляючи народ. Згодом на місці, де було знайдено хрест, спорудили храм, освячення якого відбулося 13 вересня 335 року. А наступний день і став святковим, звісно, за старим стилем.

Як ми уже згадували, й у Візантії в день свята хрест принародно «воздвигався» священиками та єпископами, які благословляли хрестом чотири сторони світу, а люди у цей час співали «Господи, помилуй!». Обряд цей і сьогодні здійснюється у церквах після святкового винесення й «воздвиження» Хреста наприкінці святкової Всеношної.

У церковних пам’ятках цей обряд згадується вже у ХІІІ столітті. Причому в давнину воздвиження Хреста здійснювали тільки в єпископських кафедрах і великих соборах, де був єпископ і багато священиків. Але патріарший Собор 1276 року дозволив обряд воздвиження по всіх церквах.

Митрополит Кипріян у своєму «Поученні руському духовенству» писав: «А щодо воздвиження Чесного Хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни, Хрест воздвигають, хоча б був один священик, на славу чесного і життєдайного Хреста».

Хоч свято Хрестовоздвиження й виникло швидше як «політичне», воно має вагоме значення для церкви й донині, а для віруючих залишається днем посту та молитви, днем, коли всі християни згадують, що Хрест — це єдиний символ, вартий вірності. «Не стидаймося Христового Хреста, — закликає святий Кирило Єрусалимський. — Хоча б хтось його укривав, але ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, дрижали й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси і п’єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді».

Народна етимологія слово «здвиження» пов’язує зі словом «двигатися», тобто, рухатися. І з ним асоціюються всі прикмети, звичаї повсякденного хліборобського буття. Вважалося: на Здвиження земля движиться ближче до зими, а тому від цього часу настають холодні дні, птиці відлітають у вирій. Наші предки цього дня остерігалися ходити до лісу, щоб не втрапити у полон до всілякого гаддя, яке саме тоді сповзається до одного місця, щоб перезимувати.

Існує повір’я, що у день Здвиження не варто починати будь-яку нову справу, бо вона скінчиться невдачею.