Сила співзвуччя молитви

0
126

 

Сьогодні в гостях — керівник молодіжного народного хору «Осанна» при храмі Царя Христа монастиря отців василіян УГКЦ, голова оргкомітету різдвяного фестивалю «Коляда на «Майзлях», музичний редактор телестудії «Апостол», керівник дяківського коледжу Теологічної академії Івано-Франківської архиєпархії Любов Терлецька.
Пропонуємо нашим читачам розповідь пані Любові про свій шлях на духовній ниві, місію служіння Церкві, фестиваль «Різдво на «Майзлях», про «Молитовний Майдан» і про молитву як дієвий засіб добрих змін.

– Ви належите до молодшої генерації УГКЦ. Хто і що найбільше запам’яталися із часів підпілля?

— Запам’яталося, що не було страху. Можливо, в мене тоді не було повного усвідомлення, що може бути за те, що ходимо з колядою чи на Служби Божі. В родині не обговорювалося це відкрито. Хоч я знала, що брат бабці загинув у повстанцях, що мої батьки охрестили в підпільній церкві своїх дітей. А зі священиків для мене великим авторитетом був отець Андрій Кияк, як і отець-ісповідник Іван Чав’як. Моя родина їх добре знала, особливо мій дідусь Петро Остап’юк, який у часах легалізації УГКЦ брав активну участь в організації богослужінь, організовував озвучення богослужінь, зокрема й у «Пасічні» та в катедрі. 


– Звідки зродилося замилування духовною молитвою в хоровому співі й хто мав вплив на ваш вибір служіння Церкві? 

— Особливо пам’ятаю перші богослужіння в катедрі, коли передали її нашій Церкві, то бабця мене завжди брала на вечірню, на нічні чування й богослужіння. Ми піднімались дерев’яними сходами на хори, бабця співала в першому церковному хорі, яким керував Дзюбанович. То найбільше справило на мене враження. Ці часті відвідини, напевно, стали першими серйозними дитячими досвідченнями духовної музики. Звісно, я ходила до музичної школи на клас фортепіано, але замилування духовним співом однозначно прищепили саме ті часті відвідини з бабусею церкви. А після школи, у 1993 році, я пішла вчитися в Івано-Франківський теологічно-катехитичний інститут, який закінчила в 1997-му. Саме там моє захоплення хоровою музикою переросло у щось більше. Тоді й окреслилась моя місія особистого служіння Церкві — коли я і вчилася, і виступала з хорами по селах. А сьогодні видається, що ми тоді виступали всюди, де тільки могли…

– А як ви ближче запізналися з отцями василіянами на «Майзлях»?

— Мій дідусь Петро ще змалку ходив на «Майзлі» з Підлужжя та зберіг з тих ще довоєнних часів особливий пієтет до пастирської праці монашого чину василіян. і коли отці василіяни почали відновлювати монастир на «Майзлях», дідусь став їх активним парафіянином. Він почав озвучувати перші відправи, зокрема й свято Водохреща на Бистриці, інші богослужіння під церквою. Саме дідусь познайомив нас із храмом Царя Христа, з його ревними монахами та славною історією, і в певному сенсі й нам прищепив ту ретельну відповідальність до власного духовного життя, яке вміло завжди провадили отці василіяни як сповідники й духовні наставники. А коли настав 1997 рік і в монастир прийшов отець-ігумен Володимир Палчинський, то він захотів, щоб при церкві Царя Христа були хорові колективи. Я зголосилася. 

– З того часу 16 років молодіжний хор «Осанна» під вашою орудою щонеділі й на свята співає Божественну Літургію у василіянській церкві на «Майзлях». і сьогодні це відомий молодіжний народний колектив, дипломант всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів, у творчому доробку якого записано 6 компакт-дисків. А який склад хору, що об’єднує його учасників?

— За всю історію хору в ньому брало участь понад 200 людей. Наш хор вирізняється учасниками різних спеціальностей — це музиканти, медики, педагоги, кравці, техніки-інженери, дизайнери, програмісти, перекладачі, бухгалтери, юристи, богослови, художники. А об’єднує їх те, що це молоді віруючі люди,  закохані в духовну хорову музику. і ще нас об’єднує спільна молитва, адже спів у церковному хорі — особливий формат служіння християнина. Для глибшого усвідомлення цієї місії хористи двічі на рік беруть участь у реколекціях, прощах, постійно сповідаються та причащаються. Разом це витворює добре підґрунтя особистого духовного життя християнина. Ми намагаємося також бути добрими парафіянами: окрім Літургії, беремо участь в інших відправах, у Хресних дорогах, нічних чуваннях, проводимо концерти до релігійних та національних свят. Не забувають хористи і про благодійність та в міру сил вносять свою лепту в добрі справи різних єпархіальних допомогових служб, в акції, допомагають сиротинцям.

– Ви також закінчили аспірантуру й очолюєте регентський коледж при Івано-Франківській духовній академії. Як їх поєднуєте?

— В аспірантурі я писала роботу з історії церковної музики, зокрема проводила аналіз одного з жанрів церковного хорового співу — кондака від часів св. Романа Сладкопівця до барокових українських «ірмологіонів», тобто дослідження цього жанру та його видозміни щодо українсько-білоруських напівів за каталогом Ясеновського. Надзвичайно цікавою була праця в бібліотеках Петербурга, Києва, Львова, де я мала справу і з друкованими, і з рукописними «ірмологіонами», яких переписала й дослідила близько 20. Жаль, що не вистачає на все часу. Щодо поєднання, то історична реконструкція старовинних духовних творів церковного співу доволі складна й потребує багато зусиль. Втім, у регентському коледжі, який постав  завдяки владиці Володимирові Війтишину і тепер в ньому навчаються на двох курсах 22 студентів, ми зробили, видається, вдалу спробу — відтворили «похоронний канон», який виконується на шостий глас в одноголоссі. Виконували твір і у Львові, й у нашій семінарії. Попри позитивні враження зауважу, що монодія, тобто спів на один голос, істотно відрізняється від поліфонії, бо сучасні вуха звикли до іншої гармонії.  

– Як виникла ідея фестивалю «Різдво на «Майзлях»? Розкажіть про його розвиток і поділіться особистими враженнями від диригування зведеними хорами.

— Ми запозичили ідею у львів’ян, коли більш як 5 років перед початком нашого фестивалю їздили до них на схожу коляду. Ми постійно приїжджали в суботу ввечері до Львова, а наступного дня виступали на гала-концерті хорових колективів, який нас завжди сильно піднімав на дусі, і ми поверталися до івано-Франківська з великим запасом натхнення. То не було все так просто — доводилося вивчати доволі складний репертуар, але нам дуже хотілося. Там ми всі відчули, що то означає великий зведений хор, в якому беруть участь понад півтисячі хористів і які виконують складні твори! Оцей дух одностайної соборної молитви сотнями голосів вражає і виконавців, і слухачів, які мимоволі самі стають учасниками такого величного священнодійства.

Але відчути молитовне суголосся все-таки краще, коли ти є безпосереднім учасником хору, власне воно й надихнуло нас на твердий намір зробити щось подібне до цього в Івано-Франківську. Носила я ту ідею в собі десь два роки, дякувати Богу, отці василіяни відразу її підтримали. Перший рік вийшов в нас трошки сумбурний, бо не мали відповідного досвіду — гала-концерт тривав понад три години і люди помучилися. Наступного року залучили обласне управління культури, і пішло легше. А нині в івано-Франківську різдвяний фестиваль коляди й щедрівки також виглядає вельми святочний і пожиточний! Понад 50 хорових колективів Прикарпаття ось уже п’ятий рік підряд збирає на свято коляди і щедрівок церква Царя Христа, бо саме храм — найбільш відповідне місце для радісної прослави Бога. А щодо ширшого залучення глядацької  аудиторії, то завдяки ОТБ «Галичина» цього року ми мали можливість прямого ефіру на Прикарпаття. і маємо надію, що нас підтримають і в майбутньому. 

– Відомо, що «Осанну» захоплює не лише внутрішня краса хорового духовного співу, але знаю, що її хористи беруть також активну участь у духовному й громадському житті краю: колядували на Майдані в Києві, самі зголосилися й часто виступали на Майдані в івано-Франківську, ви також брали активну участь у «Молитовному Майдані» як музичний редактор телестудії «Апостол».

— Для наших хористів особливо приємно було колядувати в столиці України — і на Майдані, і в патріаршому соборі, в інших місцях.  Щодо Майдану в івано-Франківську, то це природно, бо ми тут живемо. Християнин не може бути байдужим до будь-якої агресії до ближніх. Навпаки, християни мають будити та підтримувати одне в одному духовну активність супроти літеплості й байдужості. Телестудія «Апостол» почала захід «Молитовний Майдан» після кривавих подій 11 грудня. У нас не було відповідних сил, засобів, забезпечення, ні коштів, ні технічної можливості, але й тихо мовчати на ці події ми просто не могли. В такому он-лайн-режимі ми працювали десять днів, а згодом перейшли в режим відеозаписів з тими небайдужими людьми, хто хотів добрим словом, своїми думками й помислами і, головне, молитвами підтримати ідею мирного протесту проти наступу на гідність людини.

– А як, власне, відбувається ця молитва — годину чи декілька, у визначений час чи цілодобово?

— Це залежить від того, хто в якій групі. Наприклад, хор «Осанна» з 11 грудня молиться цілодобово. Кожен хорист взяв на себе зобов’язання молитися по годині. інколи у спільній молитві може брати участь більше людей. Як кому виходить: чи сам приватно, чи зі своєю родиною. Молитва триває. і я переконана, що це найбільший і найпотужніший з усіх засобів, завдяки якому можна змінити ситуацію. Бо лише сидіти й бідкатися — це пасивне співчуття, а молитовне благання й посилене прохання Бога — це те, що вирізняє практикуючих християн від непрактикуючих. 

– Бізнесу не маєте, до ніякої політичної партії не належите, то чого стоїте на Майдані й молитеся з «екстремістами»? і що дає вам та молитва на Майдані?

— Ніщо так не об’єднує всіх небайдужих і вірних Христові людей і в радості і в горі, як молитовна згуртованість. Це дещо більше, ніж переживання перед телеекраном. Духовне співзвуччя молитви дає відчуття єдності духовної спільноти, оновлює людину та наповнює її новими силами і радістю віри. Згадалося, як після гала-концерту «Різдво на «Майзлях» люди вийшли з храму й ще довго стояли біля церкви колами і натхненно молилися. Цей внутрішній порух виник спонтанно, до нього ніхто не закликав і його ніхто не планував. 
На жаль, сьогодні так само оживають перед нами й сумні події з історії життя Ісуса Христа, коли бачимо несправедливі судилища, де б’ють і вбивають невинних, а понтії пилати вмивають руки, коли служіння моєї Церкви своєму народові його вороги розцінюють як найбільший злочин проти Української держави і погрожують їй розправою…

Як колись, так і тепер, коли людина потрапляє в складну ситуацію і не знає, як  добре вчинити, думаю, що тільки молитва до Господа, а особливо — спільна соборна молитва, вкаже їй вірний шлях і дасть снагу вчинити правильно.

Роман ІВАСІВ

 

Сторінку підготував Іван ДМИТРІВ