БАЙКА ПРО ЩУКУ, ЛЕБЕДЯ І РАКА

0
103

Такої масової і гнівної акції протесту, яку минулого понеділка на майдані перед обласною державною адміністрацією влаштували студенти та викладачі Дніпропетровського державного аграрного університету, давно тут не бачили і не чули. Напередодні, у середу 26 червня, Кабінет міністрів несподіваним розпорядженням зупинив на 91 році діяльність Дніпропетровського агроуніверситету і об’єднав його разом із тутешніми фінансовою та митною академіями під вивіскою новоствореного Дніпропетровського державного економічного університету. Така, з дозволу сказати, реорганізація нагадує фабулу відомої байки про щуку, лебедя і рака, яких запрягли у воза.
Як зауважили на Вченій раді поважні професори і доктори та кандидати наук аграрного університету, здійснилося те, у що не вірили і над чим до останнього часу кепкували. Фінансовій академії відводиться роль головної у цьому об’єднанні вишів. Але не можна забувати, що цьому закладу, як мовиться, без року тиждень. А за радянських часів це було професійно-технічне училище з фінансовим ухилом, яке трансформувалося у технікум, потім — у коледж, котрий недавно перетворився на академію. Водночас аграрний університет — заклад зі світовим іменем. Як можна, запитують учені і студенти-аграрії, поєднати підготовку агрономів, біотехнологів, екологів і меліораторів, ветеринарних лікарів, зооінженерів, інженерів-механіків та інших аграрних фахівців із профілем задекларованого економічного університету? А далі не менш резонно цікавляться: чому успішний аграрний університет — головна кузня аграрних фахівців степового регіону, має зникнути як із освітнього, так і з наукового простору? Хто його замінить?
Тобто студентам і викладачам Дніпропетровського аграрного дійсно є що боронити. Гасла, з якими вони вийшли пікетувати ОДА, цілком доречні і справедливі: «Руки геть від аграрного!», «Знищення аграрного університету — геноцид українського села!», «Аграрний має жити!», «Ми хочемо вчитися!». На стихійному мітингу студенти говорили, що реформа аграрної освіти у виконанні нинішніх реформаторів не що інше, як продовження підступної і згубної для українського села аграрно-земельної реформи, яка поставила його на коліна. Люди висловлювали припущення, що хтось накинув оком на майновий комплекс агроуніверситету з приміщеннями-корпусами в найелітнішому районі обласного центру, оскільки все це, згідно з планом реорганізації, має перейти на баланс маловідомої Фінакадемії. Тобто долею аграрної освіти й науки насправді ніхто й не переймається — «голодній кумі», підозрюють студенти, їхні батьки та викладачі, зовсім інше на умі. Тим паче, що показових фактів із попередньої практики подібних недолугих реорганізацій у Дніпропетровську і на Дніпропетровщині хоч греблю гати.
Учасники акції звертали увагу на те, що своє розпорядження уряд ухвалив напередодні Дня Конституції та Дня молоді. А вже у понеділок, 1 липня, коли аграрний університет мав починати набір абітурієнтів на наступний навчальний рік, у Дніпропетровськ прибув перший заступник міністра освіти, науки, молоді та спорту Євген Сулима, звичайно, із завданням негайно реалізувати рішення Кабміну. «Губернатор» Дмитро Колєсніков навіть не вважав за потрібне вийти до мітингуючих. Зате через ректора Кобця переказав, що є рішення уряду і його треба виконувати, а не обговорювати. Не побажав зустрічатися з учасниками акції протесту і київський гість Євген Сулима. Поки ті на заклик своїх ватажків здійснювали пішу ходу від приміщення обласної держадміністрації до корпусів свого вишу, заступник міністра зголосився на зустріч із професорсько-викладацьким та студентським активом в актовому залі. Представники колективу говорили, що вони згодні не називати урядове рішення бездарним, безглуздим та нелогічним, а також підступним та злочинним — хай уже буде помилковим, але високим посадовцям слід набратися мужності і визнати свою фатальну помилку, щоб вичерпати інцидент.
Одначе Сулима цієї пропозиції не прийняв. Він запевняв присутніх, що йдеться не про оптимізацію чи реорганізацію, а винятково про об’єднання, а це різні речі. Тоді йому нагадали: в прийнятій два роки тому Концепції реформування аграрної освіти і науки прямим текстом йдеться про реформу та оптимізацію, а в розпорядженні Кабміну від 26 червня — про «реорганізацію шляхом об’єднання». Євген Миколайович зайшов з іншого боку і заходився запевняти, що об’єднання не треба боятися, оскільки аграрний університет збережеться сповна, його штатний розклад не буде скорочено, від кожного вишу будуть створені робочі групи, які будуть домовлятися між собою, чиновник закликав вірити йому на слово. Далі, не приховуючи, що реформування спричинене і дефіцитом коштів на освіту та науку, висунув на користь об’єднання такий аргумент: мовляв, воно забезпечить фінансове благополуччя усіх трьох поки що окремих вишів та надасть воднораз усім їм нові можливості для вдосконалення. Мабуть, забув, що Дніпропетровський аграрний університет — один з найсамодостатніших ВНЗ України, а тому брати його на буксир якраз і не треба.
Уся дискусія з Євгеном Сулимою звелася до тлумачення слів та термінів, наприклад, заступник міністра не бачить різниці між такими поняттями, як економічна наука й освіта і освіта та наука аграрного сектору економіки. Його ж опоненти були іншої думки: підготовка аграріїв, як і митників, гірників, медиків, металургів, машинобудівників є специфічним напрямом вищої освіти. Євген Сулима вимоги дніпропетровців зрозумів так, що досить буде назвати новоспечений державний економічний університет трохи «інакше», наприклад аграрно-економічний, і протестувальними відкличуть свої «забаганки». Тоді навіщо затівати цю «перетряску», якщо аграрний в такому разі стає головний?
У документі, оприлюдненому на мітингу під стінами ОДА, сказано: «Першого вересня ми прийдемо до аграрного університету, а не до економічного. Ми живі і будемо жити, працювати та вчити студентів і вчитися для українського сільгоспвиробництва, а якщо нам це заборонять, будемо мітингувати всюди, де зможемо. Але вже не одні. З батьками-селянами і численними випускниками аграрного ВНЗ, серед яких не перелічити героїв і новаторів праці, відомих державних діячів і спеціалістів та ватажків дійсно унікального аграрного сектору вітчизняної економіки».
Те, що кожна держава, яка себе поважає, берегла б, як зіницю ока, наша зберігати не збирається. От і доводиться нагадувати їй про обов’язок.
Микола НЕЧИПОРЕНКО,
м. Дніпропетровськ