СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ З ПОГЛЯДУ ДЕРЖДЕПАРТАМЕНТУ США: СУТТЄВИХ ЗМІН НЕМАЄ, АЛЕ ПРОБЛЕМИ ІСНУЮТЬ

0
117

“Релігійна свобода необхідна для стабільності, миру та процвітання суспільства”, – з цих слів Посол з особливих доручень з питань міжнародної релігійної свободи Сюзан Джонсон Кукпочала презентацію Звіту Державного департаменту США про стан свободи віросповідання в світі за 2012 рік. Цей документ, представлений на розгляд громадськості 20 травня 2013 року у Вашингтоні, завжди стає темою для обговорень і в Україні. Це пов’язано із тим, що документ містить у собі доволі об’єктивну оцінку стану свободи віросповідання в нашій країні, фіксує основні позитивні і негативні тенденції в законотворчому процесі, а також у практичних діях органів державної влади та суспільних настроях по відношенню до релігійної свободи та представників різних віросповідань.
Саме на ці загальні тенденції слід звернути увагу з метою кращого розуміння нинішнього стану релігійної свободи в Україні та подальших кроків, які може зробити наша держава та громадянське суспільство для її всебічного забезпечення.
Серед позитивних здобутків Держдепартамент США визначив наступне:
•    Забезпечення свободи віросповідання в Конституції та законах України;
•    Уряд на практиці в цілому демонструє повагу до релігійної свободи;
•    Відсутність в Україні державної релігії чи церкви;
•    Наявність релігійного плюралізму та можливості для розвитку різних віросповідань;
•    Відсутність повідомлень про суттєві порушення прав віруючих з боку органів державної влади.
Негативні тенденції в Звіти сформовані на підставі власних спостережень Посольства США в Україні, офіційних даних, результатів безпосередньої комунікації представників американської влади з релігійними діячами та експертами неурядових громадських організацій України.
Зокрема, у сфері законодавства відбулись такі негативні зміни:
•    Розробка Урядом та ухвалення Верховною Радою поправок до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», які ускладнюють процес реєстрації релігійних організацій та розширюють коло контролюючих органів за діяльністю віруючих без достатніх для цього законодавчих обмежень (законопроект № 10221);
•    Зазначені законодавчі зміни були ухвалені без врахування думки експертів та релігійної спільноти, зокрема Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій;
•    Релігійні діячі та правозахисники висловили стурбованість тим, що розширений державний контроль буде нагадувати радянські державні засоби з тотального моніторингу релігійного життя віруючих;
•    У законі зберігається дискримінаційний порядок проведення публічних мирних зібрань релігійного характеру, організованих віруючими чи релігійними організаціями (стаття 21 ч. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»), який суперечить статті 39 Конституції України.
Проблематика реституції церковної власності:
•    Процес повернення колишньої церковної власності, конфіскованої комуністичним режимом, є дуже повільним і недостатньо результативним;
•    Основні проблеми пов’язані з недостатнім бюджетним фінансуванням необхідним для вивільнення колишніх церковних споруд, в яких на сьогодні найчастіше розташовані державні та комунальні установи;
•    Проблемою також є поступова приватизація будівель колишньої церковної власності, оскільки вже понад 6 років парламент не може ухвалити законопроект про мораторій на відчуження такої нерухомості стороннім приватним особам, як того просить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій;
•    Відсутність загальнонаціональної державної політики у сфері повернення релігійним організаціям колишнього культового та іншого майна, що не дозволяє вирішити проблему бюджетного фінансування та розв’язати на рівні Києва спірні ситуації щодо об’єктів, на повернення яких претендують одразу кілька конфесій;
•    Відсутність прозорого правового процесу з розгляду клопотань про реституцію церковного майна, на що звертають увагу релігійні діячі.
Проблема нерівності релігійних організацій, суспільні настрої:
•    Щороку в Україні констатується нерівне ставлення з боку місцевої влади до окремих релігійних груп чи конфесій в залежності від регіону: вони проявляються у труднощах із виділенням земельних ділянок та реституцією церковного майна;
•    Також місцева влада часом приймає одну із сторін в суперечках між релігійними організаціями, зокрема у випадках зміни релігійною громадою канонічного підпорядкування та під час наявності клопотань на повернення одного і того ж культового приміщення від різних конфесій;
•    Зафіксовані факти нападів на віруючих, антисемітизму, анти-мусульманської дискримінації та утисків деяких християнських конфесій;
•    Мали місце осквернення меморіалів Голокосту в Тернополі, Миколаєві, Рівному, Феодосії та Львові;
•    Наявні повідомлення про вандалізм релігійної власності.
Підсумовуючи, варто зазначити, що Україна посідає місце серед тих країн, де забезпечується релігійна свобода та можливість кожному безперешкодно реалізовувати своє право на свободу совісті та віросповідання. Останніми роками урядовці США озвучують думку про те, що загалом влада України не демонструє змін у сфері поваги та захисту права на свободу віросповідання – немає ні очікуваних поліпшень, ні суттєвих погіршень ситуації.
Поряд із загальною позитивною оцінкою законодавчих основ у цій сфері, Державний департамент США вже вкотре наголосив на проблеми практичної реалізації релігійної свободи, зокрема зауваживши на упередженість місцевої влади до окремих церков у залежності від регіону та н відсутність забезпечення рівності усіх конфесій. Подібним чином вже не перший рік констатується проблема надто повільної реституції колишньої церковної власності, що пов’язано із відсутністю загальнодержавної політики, національного плану заходів у цій сфері та належного їх бюджетного фінансування.
Новим викликом для релігійної свободи стали зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», які були розроблені та ухвалені без врахування позиції релігійної спільноти, незважаючи на деклароване керівництвом країни прагнення розвивати державно-конфесійний діалог. Відтак, виправлення законодавчих помилок і подальше вдосконалення законодавства України в сфері релігійної свободи потребує не декларованого, а реального діалогу профільних міністерств, парламенту та президентської адміністрації з релігійною спільнотою, зокрема у форматі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. При цьому робота над цими законодавчими змінами буде ефективною та відображати інтереси суспільства лише тоді, коли такий діалог та співробітництво між державою і конфесіями буде відбуватися прозоро і на постійній основі.
Максим ВАСІН,
виконавчий директор Інституту релігійної свободи

Сторінку підготував Іван ДМИТРІВ