Член-засновник Української Гельсінської групи Микола Матусевич: «Україна за крок від прірви з блазнем»

0
197

Українці дивляться в прірву — така реакція польської Rzeczpospolita на результати першого туру виборів президента України.

Я б хіба уточнив — лізуть у прірву, що, як на мене, очевидно кожному, хто ще не підсів на голку ТБ та інтернету.

А оскільки ситуація в Україні мене обходить не менше, ніж поляків, то і я спробую вставити свої п’ять копійок.

Хоча… Але ні, займу цинічну позицію півня — прокукурікаю, а там хоч не світай. І не варто мене надто суворо засуджувати за мій песимізм.

Козли й барани на п’єдесталі і конкуренти їх осли 

Авторові пригадуються «бурные и продолжительные» оплески в залі суду, коли йому виголосили 12 років ув’язнення (1977 рік).

Не буду категоричним, але в залі, здається, сиділи не якісь далекі чужинці, а таки свідомі українці. А ще пам’ятаю, як ці милі і душевні українські жіночки сичали у спину моїй матері: «Що це за мати?! Сину дали 12 років, а вона усміхається!».

Нас була жменя тих, хто здолав інстинкт самозбереження, вдягнувши на себе немодну майку з написом «воля або смерть».

Із Божою поміччю ми здобули перше і лишилися живими. Не всі лишилися живими, але зараз не про героїв, а про тих, хто пройшов і Крим, і Рим, але спіткнувся на мідних трубах.

Віничок мете, якщо міцно зв’язаний, а КДБ і їх спадкоємцям вдалося розв’язати віничок. Дозволю оцінку спец­операції — «відмінно»! І почалося: гетьмани і вожді, рухи і партії і т.д. і т.п…

Закінчилася КДБ-шна операція убивством Чорновола і смертю дисидентського руху. Але «во здравії» — КДБ-ФСБ і їх віддані «бойци невідімого фронта».

Чи аж такі «невидимі?»

Давайте, шановне притомне панство, поміркуємо разом. Припустимо часи обох Вікторів і Діви з косою. Нові часи тепер настали, нові герої підросли — козли й барани на п’єдесталі і конкуренти їх осли (авторська творчість, може, й кострубата, але, як на автора, геніально влучна).

Хоч мене не звинуватили в нелюбові до многонаціональново українсково народу чи, боронь Боже, до славних нащадків козаків, роз’ясню свою авторську позицію: коли писав «геніальний» експромт про худобу, то мав на увазі насамперед політичну еліту, і не завжди в прямому сенсі.

А проте еліта елітою, а в країні демократичній (сатана нашіптує мені: непобедімого ідіотизму) — ми знаємо, що рушійною силою є народ.

Чиє недопрацювання?

Отже, про демос — даруйте, знову малий екскурс в історію, в двадцяті роки ХХ століття… 

Київ, Хрещатик, роковини Жовтневої революції. Пройшли святкові колони заводів, фабрик і тощо. Колона дітей дружно і натхненно співає: «Ми ідьом на смєну подуставшим отцам» — це свідчення батька українських дисидентів Бориса Антоненка-Давидовича.

Я був молодий і не запитав у очевидця, скільки ж дітей було в колоні. Але сумніваюся, щоб онуки і правнуки тих славних діточок аж так розплодилися, щоб дали на виборах понад 30%.

Що ж, як кажуть на Переяславщині, «рідна кров не дрисля». Маємо право пишатися, що не порушили закони генетики.

Щойно хотів закрити тему народу, як заходить мій сусід і збуджено викрикує: «Пане Миколо, новина яка — прикрість! По нашій виборчій дільниці 98% відсотків проголосували за Z!» — «Ну то й, що? У нас демократія, і 98% свідчать про її перемогу», — кажу я.

«Як: то й що?» — професійно обра­жений, вигукує мій сусід, головний лікар Глева­сь­кої психіатричної ліка­рні п. Кошма­­ровський, — а ті два відсотки хіба не свідчать про моє і мого колективу професійне недопрацювання?!»

Ледве його заспокоїв, мовляв, ті 2% — може, не його вина, а на стадії діагнозу колеги помилилися. Хто знає? На все воля Божа. 

Може, я не був зовсім щирим з шановним паном К., але хто ж захоче конфліктувати з майбутнім міністром охорони здоров’я? 

Хоч і не така масштабна поразка ідей доктора К. у двох областях — Львівській та Тернопільській.

Але все ж прикро. І все ці кляті бандерівці винні! Недооцінили ви їх, тов. Сталін, можна ж було всіх відправити до царства Аїда або хоча б дощенту вивезти в сонячну Якутію чи затишний Магадан, хай би там створювали свій Бандерштадт.

А то бач як знахабніли — захопили штучно створені польсько-німецькі мутанти, «ісконно рускіє землі» і «гнобят мєсноє расєйскоє насєлєніє». 

Колективне дитя Вована й Остапа Бендера

Та не все втрачено! Прийде доктор Кошмаровський і вилікує. Зрештою, якщо аж така буде потреба — висадять десант «95-го кварталу», і Львів з Тернополем здадуться.

Немає сили, яка б змогла протистояти могутності «95-го». Ну хоча б тому, що це передбачали відомі пророки минулого Нострадамус, Вольф Месінг, сказавши в один голос своїм одновірцям: «Наш 95-й квартал непереможний!» І не маю я жодних застережень супроти їхнього пророцтва.

«Все для перемоги! Все для фронту!» — вигукнув гоноровий мер Львова і кинувся в обійми колишнього міністра оборони і майбутнього міністра роззброєння чи то розкрадання, вітчима мало відомого такого собі Разумкова. Матусю не буду відволікати — хай робить собі у «Дзеркалі тижня» свій улюблений макіяж богині мудрості.

Дідько з ними тим, старим луб’ям — на небосхилі зі­­­й­шло нове світло. Це колективне дитя Макіавелі і Рішельє, Меншикова і Казанови, Берії й Остапа Бендера.

Не всіх татусів я згадав, хай читач сам продовжить ряд, — власне, головне — дитя, яке з’явилося із «задзеркалля». А якщо такий великий колектив, то уникнути ґанджів неможливо. Логічно, що кожен татусь хоче бачити в синочкові продовження самого себе.

От і вийшло дещо еклектичне, але доволі потішне.

І хоча наш герой таки однозначно заслуговує на більшу увагу до своєї персони, з досадою мушу залишити свого улюбленого героя, зважаючи на брак місця і часу.

Не ображайся на мене, моя розумулька, пограйся з татусями своїми, але не з Остапом Бендером, а з Берією — треба ж вирішити, що будете робити з автором цього наклепницького опусу після убєдітєльной побєди.

Або подзвони своїм наставникам у ФСБ чи ГРУ, прошу, не турбуй свого ще одного татуся — Вована Пуцьвірінка (у миру Путіна). Шануйся, бо Тато вирішує глобальні проблеми — спасає світ, а ти лізеш зі своєю Хохляндією.

«Русскій мір» хоч і перемагає по всьому світові, бо бандер-США, і бандер-Європа ще пручаються. А ти, синочку, зрозумів: добий свою Хохляндію «95-м кварталом». З неї і цього достатньо, шкода патронів більшого калібру.

Політика — колективний продукт інтелектуалів, які люблять понад усе Вітчизну 

Несправедливо якось з мого боку виходить — усе про генерального блазня та його геніальних кукловодів і ні слова про суперника по виборах.

Дозволю собі пряме звертання: «Навіщо ти, Петре, ілюструєш прислів’я: «Розумна голова та…?» 

Влада — це не бізнес, де всі виконують розпорядження свого боса і машина працює, хоч інновацій буде катма. Політика — це колективний продукт інтелектуалів, які люблять понад усе Вітчизну, але не гроші. Оглянься довкола себе — скільки моральних виродків, злодійкуватих свинарчуків!

Суперники зуміли продати фантом, а ти і команда не донесли до всіх інформацію належно про справжній якісний товар — як Томос.

За інші досягнення нічого не буду згадувати. Хай притомні українці самі згадають, а вони, безсумнівно, є. А якщо ти, Петре, допустиш свинарчуків знову до «корита», то гріш тобі ціна.

Бути лідером ти здатен, любити теж умієш. Любиш, як на мене, щиро Україну! Але не смикай з нещасної вівці жмут вовни. 

І скажу тобі, Петре, що таки не гоже програвати блазневі, хоч і такого сильного гравця, як Вован Путін. Втім — за будь-яких результатів президентської гонки — продовжуємо боротися із підлим суперником і мародером, бо як інакше назвати того, хто украв величезний пів­острів і втішається смертями на сході України? 

Микола МАТУСЕВИЧ, 

член-засновник Української Гельсінської групи

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here