Ті, що програли на старті

0
7823

До пре­зи­дент­ських ви­бо­рів за­ли­шає­ть­ся тро­хи біль­ше мі­ся­ця. В ми­ну­ло­му чис­лі ми де­таль­но про­ана­лі­зу­ва­ли всіх за­ре­єс­тро­ва­них Цен­траль­ною ви­бор­чою ко­мі­сією по­шу­ка­чів за­галь­но­ук­ра­їн­ської «бу­ла­ви». На­га­да­ємо, цьо­го ро­ку їх — аж 44.

Однак статистика свідчить, що ще більша кількість претендентів (47) програли, так би мовити, на старті. Майже 50 особам ЦВК відмовила, маючи на те найрізноманітніші причини.

Більшість із цих 47 невдах — люди, абсолютно не відомі широкому загалу. Проте є тут і кілька політичних діячів із далекого і не дуже далекого минулого.
Здебільшого причиною відмов ставали проблеми з документами та їхнє невідповідне оформлення — порушення порядку самовисування, порушення вимог, помилки, неточності та суперечливі відомості в автобіографіях або взагалі відсутність деяких документів.
Чимало клопоту принесли майбутнім кандидатам декларації. Причому запитання виникали не стільки до їхніх статків та майна. Здебільшого це — невміння оформлювати документи. Попри вимоги ЦВК кандидати-невдахи подавали декларації в довільній формі, використовували застарілі зразки та інформацію, деякі навіть забували засвідчувати їх підписами.
Разом із цим двоє кандидатів — Віталій Велідченко та Іван Качайло — вибули з гонки, тому що вирішили викласти свої передвиборні програми не державною мовою. У свою чергу, Денису Потапову, Олександру Тіщенку та Михайлу Булаху відмовили, бо їм ще не виповнилося 35 років, що є вимогою Закону про вибори Президента.
Залишається тільки спостерігати за президентськими перегонами й Надії Савченко. Так, однією з причин відмови їй у реєстрації стало те, що рішення політичної партії «Громадсько-політична платформа Надії Савченко» про висування кандидата на вибори не було підкріплене печаткою. Втім, це ще півбіди. Бо претендентка ще й не внесла необхідної грошової застави.
Проблеми із заставою не дозволили продовжити боротьбу не лише колишній кремлівській бранці. У ЦВК цю причину називають найпоширенішою. Так, майбутні кандидати намагались обмежитися символічними сумами, незважаючи на фіксовану 2,5-мільйонну цифру застави.
Наприклад, Борис Сахно переказав на спеціальний рахунок Центрвиборчкому 2 гривні 50 копійок, Сергій Фаренюк — 3 гривні, а Володимир Кононенко — 5.
Трохи щедрішими виявилися Володимир Василенко, Наталія Пилипенко та Олександр Тіщенко, які переказали по 25 гривень. Дмитро Касьяненко надав дві платіжки на суму 25 і 4 гривні.
З хати по нитці на заставу назбирав і Юрій Боярський, який вніс на рахунок ЦВК 100 гривень, а двоє інших осіб скинулися йому по 27,50 кожен.
Інші невдахи-претенденти не переказали грошової застави, але намагалися пояснити ЦВК, у зв’язку з чим цього не зробили. Зокрема, Микола Таранець подав копію посвідчення, згідно з яким його пред’явник має право на пільги для ветеранів війни та учасників бойових дій, а також заяву з викладенням обставин, які нібито обґрунтовують наявність підстав для звільнення його від внесення грошової застави.
Утім, якщо для цих осіб історія з ЦВК завершилася лише відмовою, то деякі замість омріяного кандидатства отримали проти себе заяву в Національну поліцію. Серед таких — Володимир Блащук, який у своїй автобіографії погрожував комісії та вживав нецензурні висловлювання. Тепер його документи перевіряють правоохоронці.
Зі схожим проханням до поліції Центрвиборчком звернувся й щодо такого колись знаного політика, як Володимир Олійник. Зокрема, у ЦВК навіть не певні, що колишній мер Черкас та екс-народний депутат кількох скликань із власної волі вирішив самовисуватися кандидатом на пост Президента.
Також існують сумніви стосовно справжності поданих ним документів, у тому числі копії паспорта громадянина України. Натомість подані ним папери свідчать про те, що Володимир Олійник перебуває в Росії у статусі політичного біженця.
На додачу у своїй передвиборній програмі екс-регіонал закликає не визнавати виборів та їхніх результатів, якщо в них не братимуть участі «громадяни України, які проживають у ЛНР та ДНР». І це — лише невелика частина переліку, через яку ЦВК відмовилася реєструвати такого, з дозволу сказати, претендента.
Уже без заяв до правоохоронних органів Центрвиборчком відмовив іншим любителям «руського міра» та ностальгуючим по Радянському Союзу. Зокрема, Олександр Соловйов від партії «Розумна сила» заявляв про плани протягом тижня після інавгурації «почати переговори з представниками самопроголошених республік, ЄС, США, РФ», таким чином прирівнявши їх за міжнародно-правовою суб’єктністю.
Перевершив колегу Юрій Іваницький, який запропонував побудувати «руський стратегічно-самодостатній регіон», котрий об’єднав би Україну, Росію і Білорусь. Назвати таке утворення претендент-невдаха пропонував «Руссю або новим Радянським Союзом». А валютою тут мали би слугувати старі радянські рублі (щоправда, нарівні з гривнею).
Також у реєстрації відмовили ще одному любителю поностальгувати — Петру Симоненку, голові забороненої Комуністичної партії України. Вочевидь, цей незареєстрований претендент є найвідомішим діячем з усіх тих, кому цього разу не пощастило потрапити до бюлетеня.
Принаймні тому, що під час чотирьох попередніх президентських кампаній пан Симоненко був незмінним їхнім учасником. А у 1999-му навіть посів друге місце, вийшовши до другого туру з Леонідом Кучмою.
Нині ж відмова у реєстрації головному комуністові пов’язана з «невідповідністю назви партії, що його висунула, вимогам Закону про декомунізацію». Як мовиться, коротко і ясно…
Чимало передвиборних «перлів» представники Центральної виборчої комісії помітили й у деяких псевдопатріотів. Так, Володимир Кононенко виступив за те, «щоб всі гілки і рівні державної влади очолювали представники титульної української нації (не менш як 80 відсотків)».
А у програмі Євгена Андрухова ЦВК установила наявність положень, спрямованих на пропаганду насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.
Ще більше «відзначився» такий собі Тарас Костанчук із Партії захисників України, котрий висунув пропозицію про «смертну кару для державних службовців усіх рангів за статтями Кримінального кодексу, які можна об’єднати поняттями «корупція», «зрада», «розкрадання державного майна». І головне — пропонується зняття з них презумпції невинуватості.
Словом, для усіх цих претендентів прийдешні вибори 31 березня, схоже, більше були схожими на фарс. І немає нічого дивного в тому, що «горнило» Центрвиборчкому їм пройти не вдалося.
Втім, і серед зареєстрованих 44 претендентів вистачає тих, до кого в нормальної тверезомислячої людини може виникнути ціла купа запитань. Відтак поставити перед такими кандидатами заслін — то вже наше з вами завдання.

Руслан ІВАНІВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here