За слугами народу зачиняються двері…

0
106

Слуги народу — це не лише пропрезидентська політсила. Така ж само назва і наших депутатів. Минулої п’ятниці всі вони полегшено зітхнули і дружним багатоголосим хором заспівали Гімн України — урочисто закрилася 10-та сесія Верховної Ради VIII скликання. Ще п’ять днів роботи у комітетах, комісіях і фракціях, а далі — хто до мами, а хто на Багами…

Обраний після Революції гідності і оновлений більш як наполовину найвищий законодавчий орган країни мав виправдати сподівання українців, що нарешті краща доля не обмине і їх. Та чи не обминула — ось у чому питання.

Голова парламенту Андрій Парубій, підбиваючи підсумки роботи нинішньої Верховної Ради, патетично заявив: «Можу з честю сказати, що за ті роки, які ми змогли попрацювати разом, окрім важливості тих законів, які приймали, ми також показали і велику результативність».

Таки так!

За звітний період проведено 580 пленарних засідань, ухвалено 2734 законодавчі акти, у тому числі — 987 законів та кодексів у цілому, проведено 35 парламентських слухань. У числі «найуспішніших» (за Парубієм) здобутків — пенсійна та медична реформи, переформатування місцевого самоврядування.

Коментуючи проведення антикорупційної реформи, Голова парламенту зауважив: «Ми ухвалили найбільш відкриту систему електронного декларування у світі, Українським парламентом був ухвалений Закон про антикорупційний суд з урахуванням усіх поправок Венеційської комісії. Це рішення продемонструвало повну єдність і громадянського суспільства, і Українського парламенту, і наших закордонних партнерів».

А чого варте реформування поліції!

А голосування «за звернення до Святійшого Патріарха, коли було започатковано шлях до Томосу»!

Із високої трибуни Верховної Ради, так, щоб увесь світ почув, Андрій Парубій назвав іще кілька доленосних кроків густонаселеного парламенту: «Ми в цьому парламенті провели історичне рішення в гуманітарній сфері. Пригадайте наші закони про декомунізацію. Фактично ми змінили гуманітарну політику України. Це фактично була ментальна деокупація України. Ми наповнили наш простір українським духом. Суспільство аплодувало, коли чуло українську пісню».

Чи ось іще: «Голосування за закон про українську мову стало неймовірною перемогою цього скликання, як і вчорашнє рішення про Виборчий кодекс».

Воістину: неймовірне — очевидне. А що ж український народ, котрий обрав таку історично пам’ятну Верховну Раду? Чому не чутно ні бурхливих овацій, ні вдячних відгуків?..

Народ, схоже, не осмислив до кінця (чи поки що) всього того, що зробив для нього парламент під орудою Андрія Парубія, проникливого златоуста, вправного керманича, тонкого психолога. Чи не тому, згідно з результатами проведеного соціологічною службою Центру Разумкова (в березні ц. р.) дослідження, Верховній Раді не довіряли 82 відсотки опитаних?

А як же коментують діяльність історичної Верховної Ради, якій залишилося працювати лишень до нинішньої п’ятниці, вітчизняні і зарубіжні експерти?

«Все дуже гарно починалося, з широкої коаліції, яка між собою узгодила коаліційну угоду, — сказав у інтерв’ю «Громадському радіо» політолог Костянтин Батозський. — Це справді стратегічний документ, але небагато пунктів тієї угоди були виконані. З іншого боку, цей парламент дав нам систему антикорупційних органів, антикорупційний суд, трирічне бюджетне планування і ще досить багато речей.

Але все це, на жаль, не оцінено суспільною думкою. Суспільство вважає, що треба було більше, з корупцією треба було боротися краще. Тому, я думаю, це епізод у нашій історії, але не найяскравіший».

«Якщо раніше закони ухвалювались в інтересах наших олігархів, то тепер — транснаціональних. Коли ми говоримо — у світі хочуть нам добра, насправді вони переслідують власні інтере-си»,— вважає політтехнолог Тарас Загородній.

Політичний експерт Андрій Вігірінський, зокрема, наголошує: «З точки зору економічного життя країни, питання, які стосуються виборів, релігії тощо, не є принциповими сьогодні. Це речі, що не впливають на соціально-економічне становище людей. Натомість податкова реформа, приватизація впливала б на інвестиції».

Не вдалося Раді подолати й «кнопкодавство» (неособисте голосування) та систематичні прогули народними депутатами засідань парламенту. На цю задавнену парламентську хворобу звертає увагу німецький сайт «Deutsche Welle»: «За словами парламентської аналітикині громадського руху «Чесно» Оксани Ставнійчук, станом на середину червня у Раді восьмого скликання було зафіксовано 1809 випадків «кнопкодавства» з боку 179 народних депутатів. При цьому завдяки «кнопкодавству» було ухвалено дуже багато важливих рішень і законопроектів, зокрема про створення Антикорупційного суду, курсу на НАТО та ЄС, звернення щодо Томосу для Православної церкви України тощо».

«Незважаючи на всю критику, яка може іти щодо нас, незважаючи на ті абсурдні ідеї, щоб зачистити поле від тих, хто п’ять років захищав нашу країну, а, власне, такою є вчорашня заява — зачистити поле від тих, хто захищав країну всі ці п’ять років, — я переконаний, що історія дасть високу оцінку нашим спільним діям, — не без певної частки невиправданого оптимізму заявив Голова Верховної Ради Андрій Парубій, твердо пообіцявши навздогін: — Вибори через 10 днів. Але я впевнений: незалежно від того, хто і де з нас буде через 10 днів — народним депутатом, громадським активістом, журналістом чи просто політичним діячем, ми відчайдушно і твердо боронитимемо ті цінності, які були ухвалені цим парламентом. Ми захищатимемо їх в парламенті, на майданах, на вулицях, тому що це українські цінності, це наш потужний і великий здобуток. <…> Ми приведемо Україну і в ЄС, і в НАТО. І всі ті, хто протягом цих п’яти років будував фундамент для цього шляху, і надалі працюватимуть для цієї мети».

Будівники європейського фундаменту для України із почуттям виконаного обов’язку пакують валізи. Не всі оцінки їхній діяльності дані, не всі висновки зроблені. Втім, це вже пройдений етап, адже вся увага нині — на нову Верховну Раду, вибори якої схожі на черговий виклик долі для українського народу.

Яким він буде, цей виклик, — залежить не лише від маєтних «гречкосіїв», а й від нас із вами. І не кажіть, що від нас нічого не залежить…

Василь ПІДДУБНЯК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here