Посол України в США Валерій Чалий: «Не можна втрачати темп у наших відносинах із Вашингтоном»

0
114

Американський напрям зовнішньої політики в останні роки залишався найважливішим для України в умовах російської агресії та проведення необхідних реформ. За цей час США виділили Україні понад $3 млрд допомоги, надали летальну зброю, ввели санкції проти Росії, поставили на ноги важкопоранених воїнів АТО. І це далеко не повний список. Двосторонні відносини набули інтенсивності, якої не було раніше.

У Вашингтоні мають позитивне бачення подальшої взаємодії з новою владою в Україні. Зараз триває підготовка до зустрічі президентів Зеленського й Трампа, де має вирішитися подальше наповнення двосторонніх відносин. Водночас, готується призначення нового посла України в Сполучених Штатах. Про подробиці цих та інших питань Укрінформ поговорив з послом України в США Валерієм Чалим, який невдовзі завершує місію в американській столиці.

ЗУСИЛЛЯ ДИПЛОМАТІВ ВІДЧУТНІ НА ФРОНТІ

— Пане Валерію, ви працювали на посаді посла України в США чотири останніх роки — у непростий час, коли в нашій країні йде війна. Що було найскладнішим? Які досягнення ви би виділили за цей час?

— Період роботи, який припав мені для представлення України в Америці, був дійсно особливим для нашої країни. Щоби виконати головний пріоритет із протидії російській агресії та забезпечення територіальної цілісності й суверенітету України, потрібна була солідарна підтримка наших партнерів. В умовах асиметрії воєнних потенціалів України й Росії без такої міжнародної підтримки — насамперед, США — було би важко втримати позиції.

Тому політична підтримка Вашингтона, сигнали, які йдуть звідси, завжди є очікуваними в Україні. Я це особливо відчув, коли був у зоні Операцій об’єднаних сил у серпні минулого року, в Авдіївці. Там існують високі очікування серед наших офіцерів, солдатів, волонтерів, які стоять зараз на захисті безпеки України й Європи в цілому.

Одне з основних наших зусиль на цьому напрямі — підвищення обороноздатності країни. І тут ми дійсно можемо говорити про досягнення. Коли я приїхав у США в 2015 році, отримання летальної зброї виглядало дуже складною перспективою. За ці роки нам вдалося добитися рішення про надання Україні озброєнь, тренування наших військ, забезпечення іншої допомоги. І ця підтримка зростала постійно, по лінії як Пентагону, так і Держдепартаменту. З 2015 року ми маємо збільшення допомоги на понад $50 млн щороку. Але це не робиться автоматично, це постійна, наполеглива і складна робота.

Загалом, за чотири роки США надали Україні більше $3 млрд. Це, в тому числі, допомога по реформах, насамперед у сфері безпеки й оборони, ОПК, антикорупційній та судовій реформах, у підвищенні ефективності державного управління. Останнім часом акцент робиться на реформах в енергетичному секторі. Крім того, новий виклик — це кіберзагрози. Цього року ми очікуємо затвердження загальної суми допомоги з боку США на понад $700 млн для протистояння цим викликам та проведення реформ.

Ще один пріоритет — це допомога нашим пораненим, які проходили реабілітацію тут, у Сполучених Штатах. Це справжні герої України. Серед них і Ігор Гордійчук, і Вадим Свириденко, і Олександр Косолапов, і дуже багато хлопців, які не тільки ставали тут на ноги, але й продемонстрували справжнє прагнення до життя, впевненість, цілеспрямованість. Нині вони допомагають пораненим в Україні знаходити своє місце в суспільстві. Це для нас було і залишається важливим завданням. Зараз у нас Олександр Попруженко проходить курс відновлення після операції на очах, і ми сподіваємося на чудо.

— Це воїн, який після поранення очей біг марафон Морської піхоти США, і його на дистанції підтримав американець?

— Так, це він. На жаль, поки що Сашко не може бачити, але минулої осені він пробіг повну марафонську дистанцію. І коли спортсмен, що супроводжував, не витримав його темпу і змушений був зупинитися, нашого бійця “перехопив” американець, і вони добігли до фінішу. Ми його знайшли (американського спортсмена — ред.), запросили до посольства, висловили йому вдячність. Це знак абсолютно нової єдності, людських контактів між американцями й українцями.

Тому, якщо говорити про надбання, я відчув, що наші країни стали ближчими, очевидно тому, що маємо спільні загрози. Але також люди в Україні й Америці стали ближчими. Заслуга в цьому належить нашим українським американцям.

Це дало можливість посольству працювати більш активно щодо розширення політичної підтримки. За чотири роки тільки у мене відбулося більше 250 зустрічей з конгресменами й сенаторами. Я вже не кажу про зустрічі з партнерами членів наших делегацій, візити урядовців і представників громадянського суспільства яких, загалом, відбулося кілька сотень. Тому, наприклад, майже весь американський Конгрес знає, що відбувається в Україні і підтримує Україну на двопартійній основі. І це один з унікальних випадків в Америці, коли зарубіжна країна об’єднує всі політичні сили. І республіканці, й демократи в Сенаті й Палаті представників, і Білий дім — фактично об’єдналися в питанні України.

Окремої уваги заслуговує підписання держсекретарем США Кримської декларації, яка називає речі своїми іменами і містить чіткі меседжі на підтримку України. Це також можна назвати одним із важливих надбань за цей період. Ці досягнення стали результатом послідовної та ефективної роботи не тільки посольства, звичайно, а й всієї української влади, наших друзів і української громади в США.

ВІДКРИТО МОЖЛИВІСТЬ АМЕРИКАНСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНСЬКИЙ ОПК

— Упродовж останніх років відбулося чимало двосторонніх заходів і зустрічей у сфері бізнесу, інвестицій. Що змінилося у цій сфері?

— Розвиток економічних можливостей України за допомогою співпраці зі США — це ще один пріоритет, де ми маємо реальні досягнення. Це не тільки проекти, які були раніше, як наприклад в аграрному секторі, у сфері космосу, але й великий потенціал на майбутнє. Насамперед, в енергетичній сфері — залучення американських компаній для постачання в Україну свіжого ядерного палива для українських АЕС, зберігання відпрацьованого ядерного палива, підвищення безпеки енергетичної інфраструктури. Це і перспективний багатомільярдний проект із будівництва малих ядерних реакторів в Україні.

Загалом, велика робота була проведена у сфері торгівлі, інвестицій, спільних проектів, збільшенні обсягів українського експорту. З 2016 року український експорт до США збільшився у 2,6 разу, й на кінець 2018 року становив понад $1,1 млрд. Потенціал очевидно є набагато більшим, попри велику географічну відстань між нашими країнами. І структура експорту кардинально змінилася — поставки IT сектора фактично зрівнялися з традиційним постачанням сталі, чавуну, продукції хімічної промисловості.

Але крім товарообігу не менш важливим напрямом є збільшення інвестицій. Ми зробили багато для того, щоби відкрити можливість американських інвестицій і в оборонно-промисловий комплекс України. Непросто було встановити довіру, щоби американці почали думати над спільним виробництвом озброєнь. Це дуже чутлива тема, але це реальний наступний етап нашого стратегічного партнерства.

ЦЬОГО РОКУ БУДЕ ЗАКУПЛЕНА ВЕЛИКА ПАРТІЯ ЗБРОЇ

— Про які озброєння йдеться?

— Я не буду казати про специфікацію, але слід розуміти, що такий етап може стати реальністю тільки тому, що ми пройшли вже шлях військово-технічного співробітництва, включно з постачанням і закупівлею різних видів озброєнь, в тому числі й летальних.

Для того, щоби пройти цей шлях, потрібно було зробити важливі кроки, наприклад відкрити можливість прямої закупівлі озброєнь міністерством оборони за кордоном, у першу чергу в США. Чому я кажу “в першу чергу”, бо 92% всієї військово-технічної допомоги, яку Україна отримала за чотири роки, надійшло зі Сполучених Штатів. Підкреслю, 92%.

Це відбулося завдяки довірі до України, якої не було ще в 2015 році, але ми її набули за цей час, а також завдяки змінам українського законодавства, які сьогодні реформували цю сферу. Ми очікуємо, що вже цього року буде реалізований великий проект закупівлі летальної оборонної зброї.

У сфері оборони й безпеки Україна для США зараз є стратегічним партнером, і відповідні інструменти такої взаємодії вже діють не залежно від політичних процесів в Україні й Сполучених Штатах.

Хотів би окремо виділити сферу, яку я називаю відновленням історичної правди. Можу сказати, останніми роками відбулася велика кількість російських атак — і проти України, і проти посольства України в США. Це провокації так званих “російських ЗМІ” — Sputnik, RT, а також персональні атаки на посла. Я був здивований, що в Америці таке можливо, але це дійсно є.

РОСІЙСЬКІ САНКЦІЇ СПРИЙМАЮ ЯК НАГОРОДУ

— Персональні атаки? Що ви маєте на увазі?

— Спочатку це були спроби пікетування Посольства, але вони швидко були припинені. Потім були кібератаки, спроби застосування шахрайських схем, а згодом — дзвінки, так званих пранкерів по всіх моїх контактах із губернаторами, з якими я зустрічався, мерами міст із брехнею і спробами зупинити наші успіхи. Я вже не кажу про спроби тіньовим способом просунути плани обміну Криму на припинення війни, протидію введенню санкцій проти агресії Росії, інформаційні атаки. Врешті решт, не досягнувши результату, там вирішили помститися і включили посла України в США до російського санкційного списку. Я сприймаю це як своєрідну відзнаку наших дипломатичних успіхів у США.

ЗА ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ ГЕНОЦИДОМ БУЛА СПРАВЖНЯ БОРОТЬБА

— Одним із питань, по якому “працювали” пранкери, був Голодомор, чи не так?

— Так, активізувались ці дії, коли ми почали просувати ідею визнання Голодомору в Україні 1932-1933 рр. геноцидом. Зараз я можу вже розкрити деякі нюанси — як нам це вдалося, і як спрацював той план, який ми собі сформували.

Тут, де ми зараз із вами спілкуємося (в Посольстві України у Вашингтоні — ред.), я зустрівся з керівниками Світового конгресу українців (СКУ) і керівниками українських організацій з різних країн. З’ясував, чому цього досі не вдалося зробити. Мені розповіли, як це відбувалося при попередніх спробах і що стало на заваді.

Маючи досвід роботи в аналітичному центрі, я підійшов до цього питання комплексно і побудував проектну схему на два роки вперед. Тобто, було визначено, які фактори заважають, які сприяють, яким шляхом треба йти.

Ідея полягала в тому, щоби, насамперед, пояснити важливість цього питання нашим партнерам із єврейських організацій США, з інших діаспор. Ви знаєте, що свого часу було насторожене ставлення до визнання Голодомору геноцидом і виведення цієї трагедії на рівень із Голокостом євреїв. Щиро вдячний, що єврейські організації в США підтримали нашу ідею після пояснень масштабів трагедії та в умовах атаки спочатку диктаторського режиму СРСР, а згодом і Росії проти народу України.

Крім того, ми розуміли, що основна складність (щодо визнання Голодомору— геноцидом) буде саме в Конгресі. Бо там діє непроста процедура: якщо в Сенаті достатньо було підтримки кількох ко-спонсорів (співавторів) цього законопроекту, то в Палаті представників потрібно було мати як мінімум 25 співавторів, і серед них мало бути десять членів Комітету в закордонних справах. І я згадую, коли це питання вийшло на рівень Палати представників, почалася дуже серйозна протидія з боку Росії. Речниця російського МЗС тоді виступила із заявою, що це неприпустимо, і почався активний тиск з усіх боків.

Тепер я можу відкрити деякі наші технологічні наробки. Для того, щоби відволікти увагу і переорієнтувати протидію опонентів, ми вирішили одночасно працювати у всіх штатах. Це були спільні зусилля дипломатів посольства у Вашингтоні, генеральних консульств у Чикаго, Сан-Франциско та Нью-Йорку, а також американських українців та українських організацій у США і наших друзів з інших діаспор. Ми добивалися прийняття прокламацій у кожному штаті щодо визнання Голодомору — геноцидом. Загалом, на сьогодні це було зроблено у 23 штатах. Водночас, що також важливо, кожний штат таким чином давав сигнал своїм конгресменам і сенаторам про підтримку нашої ініціативи.

Після моїх зустрічей із губернаторами штатів, які приймали відповідні прокламації, на їхні акаунти у Twitter, Facebook одразу заходили боти й починався потік критики. Були також дзвінки пранкерів, які представлялися послом України в США і говорили, що ми з вами зустрічалися, скасуйте своє рішення — приблизно в такому ключі. У результаті, я вважаю, що за нами просто не встигли, і ми спільними діями, разом з українською владою, з українськими організаціями в США змогли добитися поставлених цілей.

ІНІЦІАТИВА НОВОЇ ЛЮСТРАЦІЇ НАСТОРОЖИЛА США

— Як у Вашингтоні зараз оцінюють політичну ситуацію в Україні, де пройшли президентські й парламентські вибори і відбувається повне переформатування влади?

— Тут існує таке бачення, що результати виборів в Україні, перемога нового президента Володимира Зеленського з переважною підтримкою українців дали нове вікно можливостей для швидкого просування спільних ініціатив. Після того, як правляча партія отримала великий мандат довіри, з’явилися сподівання, що можна досягти швидких результатів з огляду на монопольний по суті контроль президента над парламентом і урядом.

Втім зараз більшу увагу почали звертати не тільки на форму, але й на підходи нової української влади. Якщо до форми є великий ентузіазм у США, то до деяких конкретних кроків з’явилося неоднозначне ставлення і певна обережність в оцінках. Тому завдання влади й дипломатії в США — зняти цю настороженість.

Одним із таких моментів було внесення законопроекту про нову люстрацію. Тут це фактично сприйняли як люстрацію людей, які були на Майдані, воювали в АТО, ветеранів, які прийшли на державні посади у важкі часи, а не тільки корумпованих політиків та чиновників. Думаю, в Сполучених Штатах на це будуть дивитися далі уважно, бо тут добре пам’ятають авторитарний режим Януковича й дуже насторожено сприймають безпідставні атаки на тих, хто зупинив агресію Росії і, по суті, зберіг цілісність України у важкі часи. В Америці дуже добре розбираються в цих деталях.

Я думаю, що цю настороженість можна зняти відповідними діями та меседжами і Президента України, і українського парламенту, і уряду. Сподіваюсь, цьому сприятимуть подальші інтенсивні контакти на різних рівнях. Чим більше контактів і зустрічей, тим краще пояснювати ситуацію і формувати спільні дії.

ЧОМУ ПОСЛА У США ТРЕБА ПРИЗНАЧАТИ ШВИДКО

— У одному з коментарів ви закликали Київ “не гаяти часу” з призначенням нового посла, бо подібні паузи “не підуть на користь нашим зовнішньополітичним успіхам”. Що ви мали на увазі?

— Це стосується більше нашої дипломатичної кухні. Багато часу йде на забезпечення роботи установи, кадрову політику, формування ефективної команди посольства, налагодження та підтримання контактів із партнерами на всіх рівнях — і без призначеного посла це робити важче. Зараз нам вдалося сформувати дійсно потужну й ефективну команду. Але в умовах постійної ротації дипломатів керівництво цими процесами має бути безперервним.

Другий момент — це протокольні речі. Тобто посол має інший рівень доступу до певних зустрічей, тому що charge d’affaires (тимчасово повірений у справах — ред.), за американським протоколом, навіть не може потрапити на деякі з них. Вручення копій вірчих грамот відкриває перше коло взаємодії. Але якщо ти не вручив вірчі грамоти президенту США, ти не потрапиш на зустрічі в Білий дім, у Раду нацбезпеки — ніяк, просто за визначенням. Крім того, не кожний сенатор чи конгресмен буде зустрічатися з виконуючим обов’язки. Така традиція, так прийнято.

Але є ще одна суттєва причина: не можна втрачати темп. Нинішня команда в посольстві по суті працює ефективно, але — без лідерства, постійних дій і прямого зв’язку з Києвом неможливо забезпечити цю динаміку. Посол же має змогу напряму зв’язатися з президентом, спікером Верховної Ради України, переговорити з прем’єр-міністром, міністрами.

Тому потрібно, щоби призначення посла відбулося якомога швидше, і щоби ця людина мала дипломатичний досвід, нові ідеї, а головне — здатність досягати цілей, а також довіру та постійний і ефективний контакт із президентом.

ЗМІСТОВНИМ НАПОВНЕННЯМ ВІЗИТУ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО ДО США ЗАЙМАЮТЬСЯ В ОПУ

— Зараз готується візит президента Зеленського до Сполучених Штатів. Чи може процес ротації посла вплинути на його підготовку?

— Одразу після президентських виборів в Україні Посольство сприяло організації візиту американської делегації на чолі з міністром енергетики Ріком Перрі до Києва на заходи з інавгурації. Ми також проявили ініціативу й отримали лист глави Білого дому із запрошенням для президента Зеленського здійснити візит до Вашингтона. Але на початковому етапі через певні причин, які від нас не залежали, візит не відбувся, і зараз триває його підготовка. Тому, думаю, вистачить часу, щоби президента в США зустрічав уже мій наступник.

Буду відвертим, із певного моменту Посольство не займається змістовним наповненням візиту до США президента України. Ми допомагали організувати переговори представників президента у Вашингтоні, зокрема секретаря РНБО Олександра Данилюка та помічника президента Андрія Єрмака, які перебрали на себе питання підготовки візиту президента. Посольство виконує всі доручення, але очевидно, що питання по змісту візиту треба ставити тепер Офісу президента.

— Отже, наповненням візиту займаються в ОПУ. Але ви, напевно, маєте знати, які питання мають бути винесені в першу чергу на зустріч президентів Зеленського й Трампа?

— Завжди тут у США за останні чотири роки посольство за дорученням президента, міністра закордонних справ відігравало ключову роль у підготовці змісту й у цілому програми візиту президента, що, до речі відповідає закону України про дипломатичну службу. Вперше зараз усе робиться по-іншому. Ідеї, які у нас є, ми готові надати, але чи потрібні вони сьогодні Києву — відверто кажучи, для мене питання. Мабуть нова влада має велику впевненість у майбутніх досягненнях на американському напрямі й без наших послуг. Я тільки можу побажати успіху.

Стосовно тем, що, на мій погляд як посла, потрібно підготувати перед візитом, аби мати сильну переговорну позицію, я доповів безпосередньо президенту України Володимиру Зеленському.

— Що це за теми, можете уточнити?

— Вони стосуються подальшої нашої взаємодії у військово-технічному співробітництві включно із закупівлею озброєнь, співпраці в енергетичній сфері. Це також вирішення деяких проблемних питань у космічній галузі. Крім того, питання, що стосуються продовження забезпечення двопартійної підтримки України з боку республіканців і демократів з огляду на досить непростий період перед президентськими виборами в США. Ну і, зрештою, — це питання, пов’язані з нашими перспективними планами діяльності Комісії стратегічного партнерства, роботу якої ми ініціювали в новому форматі.

Є БАЖАННЯ ВІДПОЧИТИ ВІД ДЕРЖСЛУЖБИ

— Запитання наостанок. Чим плануєте зайнятися після повернення в Україну? Чи підете в політику?

— Залишаються деякі традиційні формальності для завершення роботи в США, і я з відчуттям виконаного обов’язку і вдячністю за спільну роботу та досягнутий результат повернуся в Україну. Відчуваю, що той величезний досвід і контакти, які я набув за ці роки на посаді Посла України в США ще стануться в нагоді. А позитивна оцінка нашої роботи й підтримка співвітчизників по обидві сторони Атлантики надихають.

Щодо походу в політику — так сталося, що, як правило, я “заходив у владу” не одразу після виборів, коли підтримка максимальна, а тоді, коли вже треба виправляти деякі помилки і потрібна рутинна професійна робота для держави. Але якщо відверто, у владі не можна надовго затримуватися. Чотири-п’ять років — і треба повертатися туди, де ти можеш відновити сили, знайти нові ідеї. Я більш комфортно почуваю себе серед колег з інституцій громадянського суспільства.

У мене насправді є велике бажання після такої інтенсивної та виснажливої роботи протягом п’яти років на державній службі повернутися в аналітичний сектор на зовнішньополітичному напрямі, яким я займаюся багато років. У цьому плані є багато ідей, а головне — однодумців, з яким ми вже досягли багатьох цілей у становленні суверенної демократичної України й забезпеченні незмінності обраного євроатлантичного курсу. Готовий і надалі відстоювати ці позиції, де б я не був.

Ярослав Довгопол,
Вашингтон

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here