ОКСАНА КРОВИЦЬКА: «В АМЕРИЦІ ПЛАЧУ ЗА УКРАЇНОЮ, А В УКРАЇНІ – СУМУЮ ЗА АМЕРИКОЮ»

0
466

Оксана Кровицька – відома у світі оперна співачка з унікальним лірико-драматичним сопрано. Їй аплодували найкращі концертні зали світу. Народилася і виросла майбутня оперна діва у Львові, але уже двадцять років живе у Нью-Йорку.
Про життя і творчість, про Львів і Нью-Йорк, родину і колег-музикантів, вподобання і секрет вічної молодості – розмова Оксани Кровицької з кореспондентом.

– Із чим був пов’язаний ваш виїзд до США?
– Після закінчення консерваторії у Києві я повернулася до Львова і сім років працювала у Львівській філармонії. Але я завжди мріяла співати на оперній сцені. І так склалася доля, що ми із духовим квінтетом Львівської філармонії у 1992 році поїхали на гастролі до США. Мене там почула менеджер Теа Діспекер і запропонувала прослухатися у Нью-Йоркській опері. Мені відразу запропонували контракт. Таким шансом гріх було не скористатися. Але в Україні залишилася моя сім’я. Було тяжко… Та все ж я зробила вибір. Усі ці роки живу між двома світами: коли там, то плачу за родиною в Україні, а тут – сумую за Америкою…
– Чи була у вас думка забрати до себе родину?
– Спочатку не було можливості, бо постійно гастролювала, займалася тільки творчістю. Тим часом, моя донька навчалася у Львові, створила свою сім’ю, народила діточок… У США я вдруге вийшла заміж. Мій другий чоловік в усьому мене розуміє і підтримує. Він – доктор філософії і знавець творчості Шуберта, музикант і дуже творча людина. Нам завжди є про що поговорити.
– Чи відрізняється американська публіка від української?
– Американська публіка, як і українська, – дуже емоційна. Мені завжди аплодують стоячи. Особливо пам’ятними для мене є виступи у рідному Львові: вистави «Мадам Баттерфляй», «Богема», концерт, присвячений 750-літтю міста «Великі люди великої країни» у Львівській опері… Досі пам’ятаю захоплені овації київської публіки на благодійному концерті з нагоди 20-ї річниці Чорнобильської катастрофи, а також незабутній прийом на Міжнародному театральному фестивалі жіночих монодрам «Марія» в Театрі ім. І. Франка… Я співала у кращих залах Європи і світу: у Монако, в Італії, Іспанії, Росії, Японії, Німеччині, Англії, Нідерландах та Америці… Співала із Кшиштофом Пендерецьким, Ренатою Скотто, знайома із Пласідо Домінго. Працювала із Ростроповичем, Теміркановим, Максимом Шостаковичем… У кожній країні публіка приймає мене добре.
– Хоча ви кожного року буваєте у Львові, але, напевно, цього разу помітили суттєві зміни, які тут сталися?..
– Львів для мене є найкращим містом у світі! З нагоди Євро-2012 він став ще гарнішим, особливо центральна частина міста. Львівська архітектура, вулички, готелі, ресторани – усе на європейському рівні! Думаю, багато туристів були приємно вражені, адже Львів справді відкритий для світу. Впевнена, що сюди приїжджатимуть ще більше туристів, бо побачили, яка тут краса. Тут можна багато чого відчути, дізнатися нового і гарно провести час. Хочеться вірити в краще нашої країни, хоча є багато проблем. Сподівалася, з часом ми їх переборемо.
Оксана Кровицька та Мирослав Скорик– Цей приїзд до Львова для вас, напевно, був особливим?
– Так, Львівська філармонія запросила мене на закриття 31-го фестивалю «Віртуози». Як для львів’янки для мене це запрошення було важливим. Особливо приємним було повернення до Львівської філармонії та її симфонічного оркестру, з яким багато гастролювала. Цей оркестр я слухала з дитинства, оскільки мій вуйко Нестор Горницький був одним з його організаторів, разом з Ісааком Паїним та Миколою Колессою. То ще й тому цей оркестр є рідним для мене – як символ зв’язку поколінь. Багато є у теперішньому складі оркестру музикантів, які мене знають і пам’ятають, тож ми дуже раділи цій зустрічі через багато років. Втішив прийом львів’ян і аншлаг у залі. Керівник Львівської філармонії Володимир Сивохіп, який диригував під час закриття «Віртуозів», – чуйний музикант. Розуміє, відчуває співака. Ми з паном Володимиром разом опрацьовували програму для цього концерту. Оркестровки українських романсів Людкевича і Барвінського прекрасно розписав Роман Стельмащук. У концертній програмі я виконала «Пісню пісень» Барвінського. Вважаю його одним із найсильніших українських композиторів і пропагую його творчість у своїх концертах по світу. Планую заспівати концерт, який складатиметься повністю з творів Барвінського.
– Що цікавого відбувається з вами по той бік океану?
– За океаном у мене завжди було активне творче життя – усі минулі 20 років. Тепер маю змогу більше часу приділити проектам в Україні. Є певні задуми, які підтримує Володимир Сивохіп. Думаю, ми втілимо їх у життя. Також мені хочеться свої знання і досвід передавати іншим. Багато вклала в себе впродовж творчого життя, а тепер час передати це іншому поколінню. Планую також випустити кілька дисків із записами маловідомих композиторів. Записала вже чотири диски, які мали великий успіх у світі. Особливим був «Реквієм» Дворжака з симфонічним оркестром Нью-Джерсі, який отримав премію «Греммі» – найвищу нагороду на Заході.
– Які з виконаних ролей вам найближчі і найдорожчі?
– Моя улюблена роль – Мадам Баттерфляй. Та люблю всі свої ролі. Кожна опера для мене – наче прожитий період життя. Жіноча доля, оспівана поетами і композиторами, несе в собі певний трагізм. Чим сильніша опера, тим трагічніша доля головних героїв. Таке високе мистецтво.
– Сумуєте за Україною?
– Звичайно… Але вже звикла почуватися як вдома у будь-якій країні. Мені цікаво спілкуватися з людьми з різних країн, прагну зрозуміти культуру тієї чи іншої країни, музику, звичаї… Звичайно, Україна моєму серцю — найдорожча, за нею сумую найбільше.
– Можливо, ще й тому, що тут залишилися ваші батьки, тут живуть ваші онуки і дочка?..
– Тепер, на щастя, приїжджаю сюди двічі на рік. Тому маю можливість бути з родиною, батьками, донькою та онуками. Це важливо для артиста – жити не лише мистецтвом, а й мати приватне життя. Свого часу віддала абсолютну перевагу творчому життю, що було боляче як для мене, так і для родини. Але, як кажуть, мистецтво потребує жертв.
– Ваша донька відразу зробила свій вибір на користь родини…
– Спочатку вона теж хотіла обрати мистецтво. Навчалася в музичній школі-інтернаті ім. С. Крушельницької у класі флейти. Згодом закінчила факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка, а тепер виховує дітей. Бути мамою – найважча робота, яка не припиняється ні вдень, ні вночі. Це благородна справа – присвятити себе дітям. Донька подарувала мені трьох чудових онуків: Олю, Оксану та Андрійка.
– Дивлячись на вас, важко повірити, що маєте онуків. Відкриєте рецепт молодості?
– Я – завжди активна, займаюся спортом, цікавлюся тибетськими практиками збагачення енергії і зберігання молодості. Зранку випиваю склянку води, а тоді починаю робити тибетські вправи. І так уже впродовж багатьох років. Можливо, це і є секретом моєї молодості. Для артиста, а особливо вокаліста, аби голос був свіжим і молодим, важливо, щоб тіло і душа теж були молоді, сильні, витривалі. Голос і тіло – інструмент артиста. Потрібно пильнуватися, приділяти увагу здоровому способу життя.
– Чим займаєтеся у вільний час?
– Дуже люблю читати. Багато подорожую, відвідую музеї, фестивалі, концерти… А також з великою приємністю доглядаю за квітами у своєму затишному садочку біля будинку. Спілкування з природою привносить лагідний спокій у душу, надихає на нові творчі плани.
Людмила ПУЛЯЄВА   

Оксана з мамою ГалеюДОСЬЄ

Оксана Кровицька – відома оперна співачка, солістка «Нью-Йорк-сіті опера». Народилася у Львові. Закінчила Львівську музичну школу-інтернат ім. С. Крушельницької, згодом – Київську національну музичну академію ім. П. Чайковського. Сім років була солісткою Львівської філармонії. У 1992 р. поїхала на гастролі до США, де їй запропонували контракт. У 1999 р. пані Оксана була удостоєна найпрестижнішого у США титулу Diva Award – «Оперна діва». За свою кар’єру на найпрестижніших оперних сценах світу виконала близько 30 оперних партій, а також низку кантат та ораторій. Одружена. Донька з онуками і батьки співачки живуть у Львові.