Стрес порівнюють з раптовим нокаутуючим ударом

0
100

Стрес, тобто нервово-емоційний вибух, навіть зовнішньо прихований, порівнюють з раптовим нокаутуючим ударом. Отже, більшість з нас оцінюють таке явище як негативне. Та насправді ми просто не існуємо поза подібним напруженням, часто й позитивним, й це тлумачення сутності стресу відповідає, до речі, його точному визначенню. Ось що сказав про природу такого феномену Ганс Сельє, канадійський дослідник, намаганнями якого цей короткий термін перетворився на певну прикмету нашої епохи: „Життя є стрес, а стрес – то життя… Повну свободу від стресу дає лише смерть”.

Що ж  повинна знати молодь про стрес? Я розмовляю з автором нової, надзвичайно цікавої книги, щойно виданої у Києві, лауреатом премій ім. О.В.  Палладіна і О.О. Богомольця НАН України, доктором медичних наук професором Віленом Барабоєм, „Стрес: природа, біологічна роль, механізми, наслідки”.  Унікальна аналітична робота викликала неабияку цікавість у науковому світі.

– Вілене Абрамовичу, у вашій праці привертають особливу увагу чинники психоемоційного стресу, причому із зазначенням ступеня тяжкості  залежно від конкретних обставин. Мабуть, варто навести деякі такі дані?

– Серед найагресивніших факторів стресу – розлучення, тюремне ув’язнення, смерть близької людини, сексуальні складнощі, значні фінансові втрати, неприємності  з керівництвом. Існують також  такі, на перший погляд, нейтральні, проте дієві чинники стресу, як зміна способу харчування, погіршення чи зміна умов сну тощо. Таким чином стрес – це саме життя.

– Але ж, мабуть,  найнебезпечнішим є хронічний стрес?

– Ви маєте слушність. З гострим стресом шляхом адаптації чи взагалі на тлі зникнення його провокаторів організм швидко знаходить „порозуміння”.  Хронічний стрес або дистрес виникає в умовах тривалої дії його причин. Слід зауважити, що у віці понад 40 років хронічний стрес охоплює великі прошарки людей. Та й серед молоді не менше 25 відсотків відчувають впливи стресів. Це той важіль, який вибудовує міст між здоров’ям та хворобою, тобто це й є надра фізичних та психологічних негараздів. Скажімо, в експерименті хронічний стрес викликає виразкові синдроми. У житті – ішемічну хворобу серця, імунні порушення тощо.

– Пане Вілене, для більшості читачів у темі, яку ми обговорюємо, є щось абстрактне. Ви  наводите в книзі клінічні та психологічні прояви стресу. Що то за неприємні симптоми?

– Їх чимало: сухість у горлі, головний біль, м’язовий дискомфорт, депресивний стан, відчуття тривоги, хронічна втома. У поведінковому варіанті йдеться про імпульсивність, вагання у  прийнятті рішень, порушення сну, тяжіння до паління чи алкоголю. Щодо хвороб – переважають серцеві недуги. Додамо, що саме хронічний стрес – тло суїцидальних тенденцій.

– Факторів стресу в житті, особливо в наш час,  вдосталь. Так, ми вже понад двоє десятиліть є вимушеними носіями чорнобильських проблем. Саме ви, Вілене Абрамовичу, вперше обґрунтували думку про стресову дію малих доз іонізуючого опромінення.

– Біохімічно та патофізіологічно  це каскад органічних та функціональних змін. Та відомо, що Чорнобиль призвів і до тяжчих стресів. Скажімо, гострих стресів внаслідок дії високих доз радіації в поєднанні з емоційним супроводом, що  спостерігалося в сотень людей як прояв променевої хвороби. А для евакуйованих із зони найбільшої небезпеки та ліквідаторів аварії на ЧАЕС (понад 700 тис. громадян) характерна  наявність таких проявів хронічного стресу, як вегето-судинні та нейроциркуляторні дистонії, запальні захворювання дихальних шляхів, енцефалопатії.

– Серед чинників стресу ви згадуєте тепловий та холодовий фактори, голодування, операції, біль, хімічні та шумові впливи, вагітність. Можна, звичайно,  погодитись з тим, що  стрес – наш постійний супутник. Та досить негативним є синдром „згоряння”, до якого звернено увагу в світі. Що це таке?

– Це синдром емоційного виснаження, який спостерігається, зокрема, в педагогів, лікарів, вихователів, причому частіше в жінок. Такий  тип „трудового” стресу зазвичай асоціюється з догляданням хворих тощо, до того ж, у конфліктних умовах.

– Ще до виникнення теорії Ганса Сельє про стрес його попередник – англійський фізіолог Уол Кеннон сформулював правило подолання стресу: атакуй або ж втікай. У  доцивілізаційних умовах наші пращури так і діяли. Але ж нині більшість з нас тримає неспокій у собі, й на такий випадок нам пропонують багато ліків, які так або інакше дають антистресовий ефект. Як ставитеся до цього?

– Я б сказав, стримано, бо це – не що інше, як  свідома гра медикаментозних гігантів. Правда,  деякі ліки ефективні. Фізіологічний ефект дають  переважно антиоксиданти. Та найважливішим є психологічне або психотерапевтичне тамування чи гальмування стресів своїми силами чи з допомогою інших. Будь-яка релаксація діє антистресово. До речі, у зв’язку з цим алкоголь та нікотин у найближчому майбутньому, мабуть, не зникнуть з нашого життя…

– Питання, яких ми ледь-ледь торкнулися,  надзвичайно цікаві й дуже складні.

– Скажімо, ніхто фактично не аналізує стресових супроводів масової інформації – про катастрофи, авіаційні та залізничні аварії тощо. Навпаки, радіо, телебачення весь час це мусують. Вельми цікавить ваш коментар щодо паралелей – Божа віра й подолання стресу. На мій погляд, віра – це найкращий засіб не зазнавати стресових травм у шаленому  світі…

Для віруючої людини настанова „поклади турботи на Господа і покинь хвилювання” – справді сила життя і надійний човен у його хвилях. Однак віру подаровано не всім. І тому наостанок порада: керуйте своїм життям, своєю поведінкою, своїм розумом передовсім самі. А щодо Слова, Святого Письма – воно корисне для всіх, але рятує лише тих, хто знає, що  це щось незрівнянно більше й вище, ніж, скажімо, книги Дейла Карнегі. Хоча й вони як антистресові засоби вкрай корисні.

Розмовляв Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here