ХРІН З НАМИ

0
154

«Історична батьківщина» цієї багаторічної трав’янистої рослини роду капустяних (родина хресто¬цвітих) не відома. Хрін звичайний (Armoracia rusticana) знаний із давніх-давен як пряна приправа до м’яса та риби і як лікарська рослина: ще Гіппократ радив настоянку хріну на вині від облисіння, а також при схильності до кровотеч.
В Україні хрін відомий насамперед як пряносмакова рослина, причому буває, що стає справжнім лихом для городу, якщо розростається безконтрольно. Корінь довгий, товстий, м’ясистий, споживають його сирим, сушеним або вареним. Листя додається у соління та маринади з огірків та помідорів.
Їстівна частина кореня містить білки, вуглеводи, харчові волокна (калорійність — 71 ккал у 100 г продукту); натрій, кальцій, магній, фосфор, залізо; вітаміни В1, В2, РР, С. Специфічні подразнювальні та смакові властивості зумовлені насамперед наявністю глікозиду синигрин, а точніше — ефірної олії, в якій є цей глікозид і яка зветься гірчичною (аліловою).
Основна цінність хріну — сприятливе поєднання аскорбінової кислоти, солей калію, фосфору, кальцію та заліза. Свіжоприготовлений сік — один із найсильніших збуджувачів шлункової секреції, тому включати його в дієтичне харчування можна лише з відома лікаря.
У деяких старовинних травниках є відомості про застосування водних розчинів тертого хріну як дегідратаційний засіб при набряках (водянці); для лікування ревматизму й подагри; розчинення і видалення каменів із сечовивідних шляхів. Перш ніж повірити цим порадам і почати лікування розчинами тертого хріну, треба неодмінно проконсультуватися з лікарем. У будь-якому разі при гострих захворюваннях шлунка, кишківнику, при багатьох недугах підшлункової залози, нирок, печінки і жовчовивідних шляхів хрін слід уживати дуже обережно, а то й зовсім від нього відмовитись.
У медичній практиці сік, кашку або настій із коренів хріну призначають при гіпацидних гастритах, дискінезіях жовчних шляхів за гіпокінетичним типом, функціональних дуоденостазах і атонії кишківнику та як сечогінний засіб при набряках різного походження (виняток становлять набряки, пов’язані з нирковою патологією). У народній медицині, крім того, застосовують при каменях у сечовому міхурі, від подагри і ревматизму, при недокрів’ї, профілактично — від грипу та цинги. У суміші з медом — при кропив’янці й себореї (в останньому випадку — настоянка кореня на вині), а в суміші з кислим молоком — при цукровому діабеті й легких формах гіпертонії. За посиленої розумової і фізичної праці, авітамінозу С і схильності до кровотеч ефективною вважається настоянка кореня на пиві або вині. Застосовують хрін і зовнішньо: свіжий сік при гніздовій плішивості (1-2 рази на день ділянки облисіння змащують соком і натирають до порожевіння шкіри); при гнійному отиті (закапують у вухо); водним розчином соку полощуть ротову порожнину і горло при стоматитах, ангінах, фарингітах; кашкою з кореня розтираються при радикулітах, міозитах, артралгіях, бронхітах і пневмоніях; з настоєм із коренів роблять примочки і компреси при піодерміях, гнійних ранах та виразках, його використовують для обмивання обличчя від пігментних плям і ластовиння. Пористу і в’ялу шкіру обличчя підтягують маски з тертих хріну і яблук, узятих порівну.
Лікарські форми. Внутрішньо — настій (1 ст. ложка тертого кореня на 400 мл окропу, настояти годину, процідити), по чверті склянки 4 рази на день до їди.
500 г тертого хріну залити літром окропу, настояти добу в щільно закритому посуді, процідити і вживати по чверті склянки 3-4 рази на день до їди при вірусному гепатиті з жовтяницею (курс — тиждень).
Тертий хрін із медом (4:5) по 1 ст. ложці тричі на день до їди.
Настоянка кореня на вині (1:4) по 1 ст. ложці двічі на день до їди.
Настоянка на вині або пиві (1 чайна ложка тертого кореня на 200 мл вина чи пива) по 1 чайній ложці тричі на день протягом тривалого часу.
Свіже листя стане у пригоді при лікуванні остеохондрозу. На секунду занурте його в окріп, зачекайте, доки трохи охолоне, накладіть на хворе місце. Зверху тепло вкутайте, тримайте так усю ніч.
Ще раз нагадую: хрін у великій кількості може спричинити подразнення слизової оболонки шлунка й кишок і викликати збудження нервової системи. При гастритах із підвищеною кислотністю шлункового соку, виразковій хворобі, ентероколітах, захворюваннях печінки, нирок та сечовивідних шляхів уживання хріну протипоказане.
Корені зберігають у темному прохолодному місці (льоху), засипавши сухим річковим піском. Щоби приготувати столовий хрін, корінь треба ретельно помити проточною водою, почистити, зішкребти потемнілі ділянки, натерти на дрібній тертці і додати потроху солі, цукру, лимонного соку (можна з цедрою). Замість перевареної води годиться сік столових буряків. Розводять хрін і сметаною (замість води чи соку), особливо при вживанні його свіжоприготовленим, бо сметана пом’якшує гостроту. А от лити оцет не можна (хоча це часто практикується): він просто вбиває хрін, перетворюючи на позбавлену смаку й запаху клітковину.
І — насамкінець. Висока кулінарія не визнає бурякового соку в хріні. Ця приправа має бути лише біла. І я згодна з таким правилом. Інша річ, що існує чудова холодна закуска: спечені й порізані бурячки, заправлені хріном. Оце я дуже люблю!
Світлана ТРОЇЦЬКА,
лікар-дієтолог, кандидат медичних наук