Життя до і після розлучення

0
97

Беручи шлюб, і чоловік і жінка привносять у нього свої мрії, уявлення й амбіції. 

Вони будують сім’ю, працюють, подорожують, ведуть господарство, виховують дітей. 

І, зрозуміло, ніхто не планує через три роки, п’ять або десять розлучатися. Але виявляється, що життя в шлюбі — це не завжди свято. Воно складне, обтяжене побутом і вимагає постійної праці й компромісів від обох. Шлюб — ніби скарбничка, в яку подружжя складає свої старання. Проте статистика безжальна: 2018 року Мін’юст зафіксував рекордне число розлучень порівняно з попередніми роками — 53 860 офіційно розірваних шлюбів. Незалежно від причини, процес цей болісний і тривожний. Звісно, буває й таке, що розлучення може стати довгоочікуваною свободою або гарантією безпеки, але здебільшого воно вимагає від подружжя чимало сил та виваженості. 

Чоловіки й жінки по-різному проживають розлучення. Особливо воно складне, якщо подружжя має дітей. 

Коли батьків затягує вир емоцій, судів та формальностей, у них часто залишається мало часу для спілкування з дітьми. У цих складних обставинах вони можуть відчувати безпорадність і тривогу. 

Розлучення є травмою і для дітей, і для батьків. Його важко зрозуміти й осмислити. Воно може стати пусковим механізмом для багатьох негативних проявів у поведінці дітей. 

Батьки, відчуваючи свою відповідальність за дитину, за її спокій і щастя, бажаючи вберегти своє чадо від стресу, зазвичай не дають адекватного пояснення тому, що відбувається. Приховують гірку правду або ж вигадують різну брехню, яка на їхню думку буде корисною в цій ситуації. А по суті, дитина прокидається одного ранку і дізнається, що один з батьків пішов із сім’ї. І хоча вам може здаватися, що її життя ніяк не зміниться, крім того, що вона менше бачитиме тата або маму, воно поділиться на до і після. Змінюється все: звичний ритм життя, ставлення до оточуючих, дім, школа, друзі. Все стає інакшим. Все потребує переосмислення. 

Розлучення батьків — неминуча травма для дитини. І навіть, якщо вона не пускається берега, не кричить, не плаче і зовні спокійна, вона все одно переживає сильні емоції. 

Часто дитина відчуває свою провину за все, що відбувається з батьками. Їй може здаватися, що вони розлучаються через її погану поведінку або що вона якось їм заважає. Тому важливо пояснити дитині, що це рішення дорослих, вони так вирішили самостійно, і від дитини це не залежить. У житті дорослих, у сім’ї є речі, яких діти не контролюють і на які вони не впливають незалежно від свого бажання. Дитина має відчувати вашу підтримку і розуміти, що ви її любите незважаючи ні на що.

Коли батьки охоплені виром подій, у них мало часу на спілкування з дитиною, і через це вона може почуватися покинутою і непотрібною. Поясніть дитині, що всі діти мають тата і маму. Розкажіть, що вона була бажаною і народженою в любові, що батьки були щасливі і кохали одне одного. Що інколи дорослі вирішують не жити разом, і коли вони розлучаються, то перестають бути чоловіком і дружиною, але однаково залишаються татом і мамою і не перестають любити свою дитину. Просто зараз складний період і його треба пережити й підтримувати одне одного.

Дуже важка ситуація для дитини (що, на жаль, не є рідкістю), коли вона стає свідком сварок, скандалів, взаємних звинувачень, бачить, як зневажливо батьки ставляться одне до одного. І ще гірше, коли батьки починають змагатися в перетягуванні дитини на свій бік. Отут хоч розірвися. 

Тата і маму люблять однаково. Дитина може бачити, як плаче і страждає мама, і вірити, що тато поганий, образив їх, але при зустрічі з татом, якого вона теж любить, слухатиме, як він любив і все робив для них, але в всьому винна мама.

Така позиція дуже поширена і дуже небезпечна. По-перше, дитина отримує купу інформації про взаємини дорослих, якої їй знати не варто, якої вона не спроможна осягнути й зрозуміти. По-друге, вона не може стати на чийсь бік і тому вимушена весь час балансувати між батьками, підлаштовуватися під них, часом брехати й витрачати нереально багато сил та енергії, щоб нікого не образити. По-третє, інколи дитина вчиться отримувати вигоду від таких стосунків. Вона може мати певні матеріяльні блага і привілеї як доказ любові одного з батьків (більше купує — виходить, більше любить). 

У конфліктних ситуаціях, замість вирішувати питання, дитина йтиме до того з батьків, хто не сваритиме, а отже поділятиме батьків на поганого і хорошого. Тому батьки повинні домовлятися. Звісно, це непросто, а взаємні образи й звинувачення не сприяють доброзичливому спілкуванню, але, якщо ви зацікавлені в нормальному розвитку дитини, у зменшенні впливу стресу на неї, то мусите це робити. Якщо тато і мама дотримуються однієї лінії у вихованні й спілкуванні, не прагнуть зробити одне одному “на зло”, тоді можна уникнути таких негативних явищ. 

Для дитини важливе спілкування з обома батьками. Звісно, якщо це не загрожує її життю і здоров’ю. 

За своєю природою розлучення — це горе і втрата, тому фази його переживання схожі на фази переживання втрати. Спочатку це буде заперечення і небажання визнавати, що все вже сталося. Діти можуть не погоджуватися і сподіватися, що все ще налагодиться і батьки знову будуть разом. 

Далі буде злість і пошук винних. Тут як у дорослих, так і в дітей негативні емоції вирують з однаковою силою, бо може здаватися, що коли знайти винного, то стане легше. Така поведінка характерна для підлітків. Вони можуть відкрито звинувачувати когось із батьків, конфліктувати з ними. 

Пізніше настає період торгів. Жінки часто вдаються до косметичних процедур, шопінгу, змін зовнішності, підсвідомо вважаючи, що це зможе повернути чоловіка. Чоловіки можуть кидатися в нові стосунки, робити дорогі покупки, змінювати роботу, аби довести, що вони ще багато на що здатні. 

Діти ж можуть спробувати різні способи помирити батьків. Інколи тут може спрацювати психосоматика: приміром, сильно захворівши, дитина помічає, що мама і тато на якийсь час знову разом, не сваряться. Тоді її психіка сприймає це як спосіб уникнути сильних негативних емоцій, і дитина може почати “хворіти” часто або довго, тримаючи таким чином батьків разом і отримуючи вторинну вигоду від свого стану.

Наступним є етап прийняття й оплакування. І чоловіки, і жінки розуміють, що розлучення таки сталося і з цим потрібно жити. Жінкам більш властиве сильне переживання емоцій і випускання їх назовні. Чоловіки ж частіше більш стримані. Діти також побиватимуться. Вони сумуватимуть за батьками й оплакуватимуть спогади, час, проведений разом, свої плани і мрії, які тепер не збудуться. Залежно від віку й розвитку, цей етап минає по-різному, та головне те, що відбувається усвідомлення безповоротності події. 

І, нарешті, фаза прийняття й стабілізації. Приходить розуміння, що потрібно жити далі. Життя поступово повертається у звичний режим, знову є привід радіти, настає прощення і з’являються плани на майбутнє. Якщо якийсь з етапів випадає або проходить не так, це не означає, що з вами щось негаразд, просто кожна сім’я і кожна особистість унікальна і не схожа на інших.

Важливим моментом, про який треба пам’ятати, є стан дорослого (переважно одного з батьків), з яким дитина залишається жити. Якщо він поглинутий почуттями та образами, емоційно чи фізично виснажений, думками повністю поринув у процес розлучення — він поганий помічник і порадник для дитини. Тому варто спочатку потурбуватися про себе, про свій стан, і тільки тоді ви можете гарантувати спокій та рівновагу дитині. Цього не потрібно боятися й соромитися. Просіть про допомогу, шукайте способи відновити свої внутрішні ресурси.

Від того, наскільки адекватно поводитимуться батьки в період розлучення, залежить майбутнє ставлення дитини до себе, до протилежної статі й до стосунків загалом. Адже відносини тата і мами закладаються в психіці дитини як ідеальні — так само, як поведінка батьків однієї статі як приклад для наслідування. Дуже малий відсоток батьків, котрі можуть стримати свої амбіції та образи і домовитися заради спокою та стабільності дитини. А тим часом тільки батьки можуть мінімізувати вплив стресових факторів і дати дитині спокій, упевненість і відчуття безпеки. 

Важливо бути чесними з дітьми, адже вони інтуїтивно відчувають фальш і негаразди, і тоді все несказане проростає тривогами й страхами. Тому сказані чесно і вчасно потрібні слова, що відповідають віку дитини, мають просто чарівний ефект. Це вміння не приходить нізвідки, а довірливі стосунки не з’являються самі собою. Якщо батьки усвідомлюють, що дитина це особистість, що не все можна вирішити за неї, знайти потрібні слова набагато легше. Будьте уважними до дитини, і тоді інтуїція й батьківські інстинкти підкажуть їх вам.

Валентина Доманюк

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here