Благовірний моїм коштом

0
15

«Він живе за мої кошти» — ця тема для розмови стала в жіночих компаніях так само хворобливо-популярною, як і вічний плач «а я люблю женатого». Альфонсів у сучасному світі так побільшало, що їх цілком можна вивчати й класифікувати.

Коли ми промовляємо слово «альфонс», у свідомості виникає зваблива картинка: доглянута багата жінка елегантного віку, а поруч — розкішний кучерявий мачо латиноамериканської зовнішності. Вони танцюють, вона платить за вино й вечерю, бо може собі це дозволити, потім вони кохаються на білосніжних/чорних простирадлах, вона платить йому за секс і ніжність. Розходяться задоволені одне одним — кожен отримав те, чого хотів. На жаль, реальність далека від цієї пікантної картинки. Як правило, альфонси несимпатичні, з погаслим поглядом, полюбляють капці й спортивні штани і зовсім не вміють танцювати.

«Він живе за мої кошти» — ця тема для розмови стала в жіночих компаніях так само хворобливо-популярною, як і вічний плач «а я люблю женатого». Альфонсів у сучасному світі так побільшало, що їх цілком можна вивчати й класифікувати. Ми не претендуємо на всеосяжну картину цього складного соціологічного явища, лише опишемо три найпоширеніші типи. 

Альфонс-невдаха

Багато років тому, в далекій юності, він подавав надії. Пішов працювати, але йому там щось увесь час заважало. Злі конкуренти не давали дихати, підступні заздрісники зводили інтриги. Не знайшовши розуміння, нещасний, він так і залишився неприкаяним — бо ж немає такої роботи, яка була б його гідна. Він сидить удома і страждає. Захоплення — комп’ютерні ігри, які дають йому можливість відчувати власну значущість. У сім’ї грає роль тихого тирана, оскільки ніхто його не розуміє. Багато міркує про сенс життя і ненавидить усіх, хто вживається в соціумі. Називає таких людей рабами, а насправді тихо їм заздрить. На перший погляд тип цей досить безневинний. Він не агресивний, має м’який характер, здатен виконувати нескладну домашню роботу. Жінки тримають його в господарстві з жалощів: «А куди ж йому бідненькому йти?» — кажуть вони й зітхають. Такі чоловіки в утриманні недорогі — пропагуючи скромний спосіб життя, вони не вимагають розкішних речей або щедрого харчу. Але шкоди від них таки більше, ніж користі: вони підігрівають у жінці почуття провини за її успіхи — а що їй залишається робити, хтось же повинен тягти на собі дітей, дім, соціалізувати, зрештою, осередок суспільства? Зміцнювати статус сім’ї і піклуватися про близьких? І якщо в силу характеру жінка не може скласти руки і впиватися роллю соціального ізгоя поруч зі своїм чоловіком, їй буде нелегко. Альфонс-невдаха буде страждати й заздрити, а щойно знайде місце, де його краще годують і м’якше стелять, — негайно збере свій скарб і тихо піде під інше крильце. 

«На той час, коли ми познайомилися, — розповідає Лада, директор з маркетингу великої компанії, — я жила в Києві вже 10 років, у мене з’явилася квартира, щоправда, у кредит, перший шлюб давно розпався, і від самотності іноді хотілося вити. А мій Діма дуже хороший. Він такий ласкавий і ніжний, я приходжу додому — і мені є про кого подбати. Він як дитина, любить смачну їжу, подеколи навіть сам готує мені вечерю, іноді прибирає у квартирі — адже він мене жаліє. Прикро: його життя так склалося, що до сорока років у нього немає освіти і професії, але він великий розумник: немає такого кросворда, якого не зміг би розгадати. А зараз, коли я йому купила красивий одяг і взуття, він має набагато кращий вигляд, ніж до зустрічі зі мною. От тільки я дуже хочу народити дитину, але розумію, що наразі це неможливо: навіть на півроку я не можу піти в декрет, та  й чоловіка мушу поставити на ноги…».

Альфонс-садист

На відміну від першого типу, вирізняється великим честолюбством. От тільки працювати йому не хочеться, і він сідає на шию дружини або інших родичів. Якоїсь вдячності такий чоловік до своєї годувальниці не відчуває. Йому смертельно хочеться, щоб усе навколо було за його бажанням: діти завжди тихі, дружина завжди згідлива, грошей завжди багато, посуд завжди чистий, а холодильник завжди повний. Сам він для цього нічого не хоче робити, страшно пишається своїми чоловічими якостями і вважає, що справжня мужність у тому, щоб мордувати ближніх. Гроші, які іноді заробляє, витрачає на себе, і сім’я такій людині потрібна лише для того, щоб реалізувати садистські прагнення.Часто в таких стосунках виникають і психологічний пресинг, і рукоприкладство. Для справжньої мазохістки такий чоловік знахідка. Жінці доведеться терпіти всі його витівки, вибачати зради, покірно зносити побої і дуже багато працювати. «Я живу з ним — бо люблю», — кажуть ці героїчні дами, тішачись роллю жертви. Але одного разу енергетичне або фінансове джерело висихає, агресивний альфонс знаходить нову жертву й іде, прихопивши найцінніше майно. 

«Я пішла від нього після того, як він мало не втопив мене у ванні на очах у наших дітей, — розповідає Діна, талановитий архітектор. — Колись він підкорив мене своєю простотою, мужністю й щирістю. Мама ридала на весіллі, батько казав мені, що «ви не пара», а мені було байдуже. Мені подобалося, що він не схожий на ніжних чоловіків із тонкими білими руками, які оточували мене з дитинства. Мені навіть подобалося (Діна знижує голос до шепоту), що він мене страшно ревнував і бив. Але минали роки, в нас народилися діти, і одного разу я зрозуміла: якщо він мене вб’є, то мої хлопці просто підуть з торбами, бо він нічого не зможе їм дати. Квартира, в якій ми жили, була записана на нього, і мені довелося разом з дітьми піти в нікуди. Це були тяжкі роки — я працювала цілодобово, поневірялася по чужих квартирах, але тільки тоді зрозуміла, що значить бути вільною людиною. Чому я терпіла всю юність це чудовисько поруч, я досі не розумію».

Вічно хворий

Здоров’я — найбільша цінність, а в представника третього типу його дуже мало. Усе життя він страждає від недуг, і в найвідповідальніший момент його вражає підступний нежить. Він кидає все на світі й починає лікуватися. Із сімейного бюджету зникають гроші, участь у спільному господарстві обмежується рідкісними «подвигами» у хвилини гарного самопочуття. Аналізи й візити до лікаря зазвичай показують, що такий чоловік цілком здоровий, але всім відомо, які недалекі в нас лікарі і яка недосконала медицина. Тому хворобливий альфонс продовжує страждати від того, що ніхто його не розуміє, жінка соромиться власного здоров’я і намагається забезпечити партнерові якнайкомфортніші умови існування. Вона бере на себе і заробляння грошей на життя, і домашні справи, і виховання дітей, а в нагороду їй дістаються стогони, заздрісні промови та лекції про здоровий спосіб життя. «Не можна стільки працювати, — зазвичай каже альфонс-страждалець, присьорбуючи цілющий відвар. — Ти заженеш себе в могилу, як це сталося зі мною». Подібні стосунки підходять тим, хто любить рольові ігри «медсестра—пацієнт». І пам’ятайте: щойно удаваний хворий знайде турботливіші й ніжніші руки, він негайно збере свої пляшечки, ампули й рецепти і піде на нове лікарняне ліжко. 

«Коли ми тільки познайомилися, — розповідає Маша, — він розповів мені про всі хвороби, якими перехворів у дитинстві. І відтоді я не пам’ятаю місяця, коли вдома не з’являлися нові ліки. На море ми не їздили, бо там занадто пекуче сонце, дачі в нас не було, бо працювати на землі шкідливо, з роботи він пішов, бо вона його вбиває, адже сидіння в задушливому офісі під кондиціонером, спілкування з чужими людьми — усе це смертельно небезпечно. Ми пройшли через вегетаріанство, сухоїдіння, моржування… Нічого не допомагало. Він хворів, марнів, упав у депресію, почав пити… А одного разу він пішов. Сказав, що це я в усьому винна, своїм егоїзмом довела його майже до могили… Його нова дружина — якийсь там цілитель, і, кажуть, вони щасливі». 

Думаю, в кожної з нас знайдуться історії, подібні викладеним вище. В кожної виникало бажання допомогти, зігріти, взяти під крило — адже ми жінки, і нам властиво вити гніздо і вибудовувати стосунки, незважаючи на те, що відбулася гендерна революція. Жінки дістали права, а з ними й обов’язки. Тепер ми у змозі прожити без чоловіка і забезпечити себе і своїх дітей не тільки смачними обідами й домашнім комфортом, а й грішми. Але вкорінене у століттях уявлення про слабку стать і жіночу неповноцінність, як і про те, що чоловіче життя цінніше для соціуму, ніж жіноче, не дають жінкам повною мірою насолодитися свободою. І ми заганяємо себе у вузькі рамки — дім, робота, дім, намагаючись устигнути все. 

Згідно із соціологічними дослідженнями, жінка, яка працює, витрачає на домашню працю 3—3,5 год. в будні, а у вихідні цей час збільшується до 5—6 год. А от сімейний чоловік домашніми справами займається не більше ніж годину в будень і близько півтори — у свята. Неважко підрахувати, що співвідношення це становить 1:7. Щоправда, досі чоловіча зарплата в середньому вища за жіночу приблизно на 15—20%. І розрив цей із кожним роком скорочується. Дедалі більше виникає сімей, де дружина заробляє більше за чоловіка. І як жити в такій сім’ї не зовсім зрозуміло. Чоловік продовжує претендувати на роль глави осередку суспільства, по суті, не маючи права на вирішальний голос. До речі, понад 70% людей вважають: той факт, що чоловік не має роботи і не хоче на неї влаштовуватися, є вагомою причиною для розлучення. «Чоловік-дармоїд не потрібен», — так зазвичай кажуть. Але куди зникає здоровий глузд, коли виникає страх самотності, коли здається, що нарешті знайдено достойний об’єкт любові і що цей славний, коханий, милий чоловік без нас геть пропаде. Та тільки не варто забувати, що меланхолійні альфонси за всієї їхньої зовнішньої безпорадності — істоти неймовірно життєстійкі і без вашої допомоги, милі дами, вони цілком обійдуться. Звертаймо краще увагу на веселих, сильних, засмаглих мачо, здатних подбати про себе. Повірте, у них проблем не менше, і їм наша допомога й жіноча енергія потрібніші…

Поліна Качуро

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here