ВІЙНА ЧИ МИР?

0
194

Існує теорія, згідно якої людина може кохати іншу або щиро, або ні. У будь-якому разі ця людина буде щасливою, а от об’єкт її почуттів почуватиметься таким лише в першому випадку.
Якщо ж людина егоїстично кохає іншу, його половинці можна поспівчувати. Такий партнер завжди чекатиме, щоб його любили, опікувалися ним, займалися його добробутом та благополуччям, жили його життям.
А у відповідь від егоїста нічого не отримаєш. Хіба що тільки докори та сумніви у твоїй вірності. На жаль, такі особистості від природи обділені здатністю віддавати тепло, любов, турботу. Найбільше, що може дати ця людина, — це себе.
Існує й інший тип. Це люди, які не мислять себе без кохання, які не вміють приховувати почуттів і які заради любові здатні жертвувати власним спокоєм, щастям, затишком, найціннішими речами. З такою людиною щасливим можна бути будь-де. Та найгірше, коли у шлюбі перебувають ці 2 типи людей. От тоді й починаються війни в сім’ях невідомо за що. Певно, кожен відстоює своє…
Найчастішими причинами всіх розлучень стають різні характери пари, непорозуміння, небажання миритися зі звичками партнера. Молоде подружжя, ставши на килимок сімейного життя, раптом усвідомлює, що один більше дбає про сім’ю, а інший – користується цим. Або починають дорікати одне одному за найменші промахи, прагнучи цим «підігнути» під себе свого партнера. Також на початку спільного життя подружжя може воювати за владу. Зазвичай ініціаторами цієї війни виступають чоловіки, які відчувають себе менш авторитетними, порівняно зі своїми дружинами. Більш небезпечний варіант — сімейні сварки, які закінчують криками, кривдою, побиттям. Такі пари приречені або на постійні скандали, або на розлучення. Врятувати подружжя можуть такі дії:
розібратися у собі та спокійно вирішити непорозуміння з партнером (це можливо лише при спільному бажанні партнерів);
звернутися до сімейного психотерапевта.
Парам, які тільки розпочали свій шлях пліч-о-пліч і сваряться на побутові теми, радимо наступне:
перш ніж щось сказати, добряче зважити можливі наслідки;
приймати партнера як рівного собі, а не підлеглого;
пам’ятати, що за щастя своєї родини відповідаєш ти, насамперед, а не твоя половинка;
у всьому підтримувати свого партнера, бути для нього опорою;
при вирішенні конфліктних питань намагатися знайти «золоту середину»;
не дозволяти собі підвищувати голос;
терпляче ставитися до недоліків партнера.