Мотиви Коломойського зрозумілі. Але де тут український інтерес?

0
20

Мені не шкода цих, як колись, за Януковича, любили казати, «младореформаторів».

Я аніскілечки не здивуюся, якщо незабаром наші бігборди ряснітимуть зображеннями Джорджа Сороса і написами, які звинувачуватимуть цього знаного промотора демократії у всіх українських бідах. Мені довелося бачити таке років зо два тому в Угорщині, де друг Путіна, прем’єр-міністр і лідер партії «Фідес» Віктор Орбан визначив заокеанського містера Джорджа головним опонентом у боротьбі за владу. Абсолютну владу, несумісну з критеріями Євросоюзу, у якому Угорщина користає з усіх преференцій…

На такий прогноз мене спонукала відставка уряду Олексія Гончарука. Першого уряду часів Зеленського, і, мабуть, останнього бодай зовні реформаторського, укомплектованого хай сумнівними, непрофесійними, неоковирними, ексцентричними і часами брутальними, та все ж — новими обличчями. Тими, кого досі не знав не тільки пересічний українець, а й левова частка вітчизняного політикуму.

Мені не шкода цих, як колись, за Януковича, любили казати, «младореформаторів». Їх важко було назвати командою, покликаною докорінно змінити ситуацію в країні на краще, вони були, радше, випадковими людьми, зібраними разом в одному місці з волі залаштункових кураторів, які горіли бажанням якнайхутчіш осідлати бюджетні потоки, переділити вже поділене і перетравити найласіші шматки економічного пирога. Цей уряд скидався на його телевізійний аналог зі серіалу про Голобородька, і всі його хаотичні порухи були підпорядковані волі однієї людини — такого ж втілення екранного героя — президента Володимира Зеленського. Інша річ, що й Зе!, зрозуміло, був і залишається маріонеткою своїх майже непублічних хазяїв.

Відчайдушний жест Зеленського щодо розгону уряду «самокатника”-Гончарука, і його епітафія цьому Кабміну у стінах Верховної Ради, має на меті одне — втримати катастрофічно обвалений за неповний рік рейтинг довіри і спробувати підрихтувати імідж «народного президента» напередодні старту виборчої кампанії до органів місцевого самоврядування. Для віртуальної пропрезидентської «Слуги народу» ці вибори можуть стати не те що провальними, а останніми.

Тепер Зеленський здобув собі ще одного «цапа-відбувайла» за всі гріхи «клоунократії», яку він вибудовував. Якщо раніше неодмінним винуватцем всіх лих, несуразностей, невдач був «попередник» Порошенко, то тепер до компанії експрезидента долучився ще й цілий сонм «соросят», — тих, хто прийшов в уряд Гончарука з розмаїтих структур, залучених до Фонду відкритого суспільства та інших організацій, фінансованих американським філантропом. Тому моя аналогія з орбанівською Угорщиною має цілком виправдані підстави.

Але відставка команди Гончарука і процеси, які її супроводжували, зокрема історія з поквапливим розглядом «люстраційного закону» Конституційним Судом, мають, як не дивно, позитивний сенс. Українці нарешті наочно змогли переконатися, який вибір робить чинний президент у критично важливі моменти. І цей вибір — на користь олігарха, який фактично керує країною. Саме Ігор Коломойський спровокував кризу у стосунках з Гончаруком, заблокувавши державне підприємство «Центренерго», куди уряд мав намір завести свій державний менеджмент. Саме він і його «група Дубінського» у парламенті розв’язали брутальну інформаційну війну проти згаданих вже «соросят», проти усіх структур громадянського суспільства, які досі вважалися найяскравішими прихильниками демократичних реформ.

Саме Ігор Коломойський у своєму скандальному інтерв’ю у травні минулого року для Financial Times висловився проти співпраці України з Міжнародним валютним фондом і навіть припустив, що, оголосивши дефолт, ми нічого не втратимо, що не варто боятися банкрутства держави. Ось, мовляв, Аргентина кілька разів сягала дна, і нічого, живуть якось…

Відставка уряду Гончарука — це втілення однієї з мрій Ігоря Валерійовича. МВФ, звісно, не продовжуватиме перемовин про нову фінансову підтримку України, бо фактично перемовників з нашого боку не буде. Хіба можуть гарантувати виконання пунктів нової угоди рекрути на посадах прем’єра і міністра фінансів? Це ті особи, які формально підписують документи з Фондом. Не кажучи вже про інших посадовців, бо угода з МВФ містить не лише фінансову складову. З огляду на те, що уряд Гончарука з різних причин залишив у бюджеті країни велетенську діру, якщо Зе! готовий віддати іншому олігархові — Ринату Ахметову — шахти у приватну власність, бо не дає ради із зарплатами вуглекопів, то можна собі лише уявити, яких «висот» сягне девальвація та інфляція без коштів МВФ.

Мотиви Коломойського зрозумілі. Йому вкрай важливо ізолювати країну від Заходу, оскільки там на нього чекають великі неприємності. У США і Великій Британії, як і віднедавна в Ізраїлі, тривають судові процеси проти цього одіозного «бізнесмена», і, гадаю, таки прийде час, коли Ігор Валерійович стане невиїзним. Хіба до Росії. «Вони все одно сильніші. Нам треба покращити відносини, — заявив Коломойський у свіжішому інтерв’ю у листопаді 1919-го для New York Times. – Люди хочуть миру і добре жити. А ви (Америка. — Авт.) змушуєте нас до війни…».

Це — мотиви Коломойського. Але де тут український інтерес?

Ігор ГУЛИК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here