Переможна стратегія опозиції: якою їй бути?

0
68

З настанням осені в політикумі активізувалася дискусія навколо питання, якою має бути стратегія опозиції на президентських виборах 2015 року. Спрощено можна окреслити дві протилежні лінії: висувати багатьох кандидатів у першому турі і потім консолідуватися навколо того, хто вийде в другий, чи домовитись заздалегідь і ще до першого туру назвати єдиного узгодженого кандидата. В опозиційному політичному просторі домінує перша позиція, яку підтримує і наша багаторічна соратниця Юлія Тимошенко. Протилежну позицію, а саме принципову необхідність висунення єдиного кандидата від опозиції ще до першого туру, відстоює починання «За Третю Українську Республіку», до ініціаторів якого належать і автори.
Питання надто серйозне, а тому вимагає раціональної дискусії та логічного аргументування. Спробуємо проаналізувати аргументи прихильників «демократичного змагання в першому турі» й навести власні контраргументи. Зауважимо відразу, що теза єдиного кандидата не заперечується як така. Єдиним, на думку ідеологів цього підходу, має стати той, «хто переможе усіх інших у першому турі». Тобто той опозиціонер, який переможе решту опозиціонерів. Стверджується, що це «чесно, прозоро, демократично», це і всенародний праймеріз.
Відповідаємо: таке було б можливе, навіть неминуче, в демократичній державі, де діє верховенство права і виконуються закони. Автори подібного підходу не можуть не усвідомлювати, що в Україні все не так. Вони не можуть не розуміти, що, пропонуючи так зване «демократичне» змагання в першому турі, вмикають механізм взаємопоборювання, а в гіршому випадку — взаємознищення конкуруючих політиків від опозиції. Українська політична культура, менталітет, традиції не залишають сумнівів, що так воно і буде. Ні журналісти, ні моральні авторитети, ні суспільство не зможуть зупинити політиків, коли боротьба набере обертів. Навіть якщо припустити: претенденти на булаву дадуть клятву на Біблії, що не будуть воювати між собою, — вони не зможуть проконтролювати свої штаби, фанатичних прихильників, а найголовніше — не зможуть протидіяти провокаціям, до яких удається влада.
Чому? Тому що всі кандидати переконані: якщо у другий тур виходить будь-хто з них, він будь-що переможе Януковича. А тому основними ворогами є ті, хто заважає вийти в другий тур. Крім того, дехто вважає президентські вибори доброю нагодою підняти рейтинг своєї політичної сили.
Саме тому змушені поставити вимогу висунення єдиного узгодженого кандидата ще в першому турі. Бо єдиний кандидат — це не просто прізвище конкретної людини. Це публічна домовленість укупі зі світоглядними засадами, програмою дій, як змінити країну, і складом майбутнього уряду.
Якщо ж опозиція не зможе визначити єдиного кандидата, тоді це зробить суспільство.
Тимошенко цілком правильно вважає ключовою стратегією майбутніх виборів є забезпечення максимальної демобілізації виборців Януковича і гарантування радикальної мобілізації всіх демократичних сил. Після чого робиться нелогічний висновок, що висунення єдиного кандидата в першому турі зламає цю переможну стратегію і забезпечить обрання Януковича на другий термін.
З цього моменту спробуємо докладно розібратися по пунктах.
Почнемо із найочевиднішого. Тимошенко стверджує, що Ющенко не переміг у другому турі 2004 року не через фальсифікації, а тому що був у першому турі єдиним кандидатом, що дало змогу Януковичу застосувати технологію поділу країни.
Як політики, що в 2004 році безпосередньо працювали у центральному штабі, ми відповідально заявляємо: якби Ющенко заздалегідь не був визначений як єдиний кандидат, не вдалося б організувати штаби, мобілізувати людей, здобути 41% у першому турі, що змусило владу вдатися до фальсифікацій у другому. І, в кінцевому підсумку, не вдалося б вивести людей на Майдан. Технологію поділу країни, яку влада почала застосовувати ще задовго до виборів, перемогла ідея «Ющенко — народний президент».
Варто нагадати, що Тимошенко сама агітувала за єдиного кандидата у 2004 році, що, до речі, збільшило її рейтинг із 7% до 40.
Далі таке твердження. Ті, хто віддав голос за Януковича, розчаровані й не збираються ні за кого голосувати. Висуненням єдиного кандидата ми їх, мовляв, мобілізовуємо і даємо можливість владі знову застосувати технологію поділу України.
Мова, мабуть, про те, що висуненням багатьох кандидатів у першому турі ми присипляємо пильність Януковича і розслабляємо його прихильників.
Вельми непереконливо. Влада за будь-яких обставин буде мобілізовувати всі свої ресурси і «досипати» голоси. По-іншому вони просто не вміють. Єдиним «запобіжником» тут є тільки організація тотального контролю за підрахунком голосів, а це набагато простіше робити, коли є один кандидат і єдиний штаб. Крім того, за наявності єдиного кандидата наша електоральна мобілізація буде вища за їхню. На це чітко вказує соціологія. А традиційна технологія поділу країни не зможе бути застосована хоча б тому, що підписання угоди у Вільнюсі взагалі змінить позиціонування як Януковича, так і опозиції.
Ще така побутує думка. Висунення багатьох кандидатів дасть можливість застосувати децентралізовану всепроникну (додамо від себе — партизанську) тактику з відсутністю єдиної мішені, по якій можна вдарити.
Однак з історії та власного досвіду знаємо — в українських умовах партизанська тактика завжди програвала методам регулярної армії. Повторимо: при такому підході боротьба буде вестися не проти Януковича і корупції, а за те, щоб довести виборцю «кращість» свого кандидата. Удар кулаком по противнику завжди сильніший, ніж удар розчепіреною рукою.
Далі. Припускається, що визначення одного кандидата призведе до того, що 10-15% розчарованих виборців не прийдуть голосувати, не побачивши «свого» кандидата в бюлетені.
По-перше, якщо опозиційні вожді домовляються і публічно пояснюють це виборцям, вони закликають людей підтримати їхню домовленість. Якщо люди вірять вождям, вони повинні повірити і їхньому заклику. По-друге, сам факт подібної домовленості є колосальним мобілізуючим чинником. По-третє, розчарування спіткає не через обставини, які називає Тимошенко, а тоді, коли в другому турі кандидат — опонент Януковича, недорахується тих самих 10-15% голосів через взаємне поборювання опозиційних сил у першому турі. Так вже було у 2010-му.
Тимошенко каже, що в разі висунення єдиного кандидата повноцінно працюватиме тільки штаб цього кандидата, а решта два лише імітуватимуть роботу.
Наша ж логіка полягає в тому, що визначення єдиного кандидата передбачає формування спільного центрального і регіональних штабів за певним алгоритмом. Це аксіома. І такі інтегральні штаби напевне доберуться до останнього села, агітуючи і захищаючи результати виборів.
А коли не буде єдиного кандидата, не буде і єдиного штабу. Більше того, їх буде не три, а набагато більше, що тільки посилить хаос і дезінтеграцію опозиційних сил.
Єдиного кандидата, кажуть, можуть зняти, отруїти, вбити.
А що заважає «зняти, отруїти, вбити» трьох чи десятьох? Навпаки, з єдиним кандидатом це важче зробити, бо тоді влада ризикує потрапити в міжнародну ізоляцію і викликати народний вибух. Яку б тактику не обрала опозиція, влада швидко вирахує того, хто для неї становить найбільшу небезпеку. Тому наявність чи відсутність єдиного кандидата не є запобіжним засобом проти названих небезпек.
Єдиним «профілактичним засобом» є моральна і організаційна готовність людей захищати свого кандидата до останнього.
Наостанок — про найголовніше. Демобілізація прихильників Януковича, мобілізація своїх прихильників — це не стратегія, а тактика.
Багато кандидатів у президенти від опозиції чи один кандидат — це всього лиш інструмент досягнення мети. А найближчою метою є усунення головної перешкоди на шляху інтеграції України до Європи, якою буде Янукович і його «Сім’я» у 2015 році.
Висуваючи на обговорення громадськості ідею єдиного кандидата вже в першому турі, переконані, що це гарантія безкровної зміни влади. Чому? Для безкровної перемоги альтернативного стосовно Януковича кандидата його перевага ще ДО ВИБОРІВ має бути очевидна для людей, чиновників і правоохоронних органів. Тоді всі накази правлячого режиму, в тому числі й незаконні, будуть тихо саботуватися. Подібна ситуація може скластися тільки за наявності єдиного кандидата, рейтинг якого на старті буде не менш як 30%.
Кажуть, може вийти так, що в другому турі у Януковича виграє будь-хто. Взагалі-то так може скластися. Проте в цьому випадку перевага опозиційного кандидата буде незначна і це може спровокувати владу на кривавий сценарій.
Пропонований вище шлях відкриває набагато ширші можливості зберегти країну, громадянський мир, змінити владу і зумовить модернізацію України на європейських цивілізаційних засадах.
Тарас СТЕЦЬКІВ, Володимир ФІЛЕНКО