IГРИЩА ЖУПЕЛОМ ФАШИЗМУ

0
144

Після нахабної маніпуляції партією влади словом «фашизм» говорити про суть предмета важко. На телебаченні і в пресі — безліч інформаційного сміття, що все далі відводить від суті питання. Спритники-агітатори доплюсовують до слова «фашизм» буквально всі страхачки світової пропаганди — від расизму до гомофобії і нетолерантності. Таким чином, згаданий термін перетворюється на універсальний пропагандистський застрахувач під міжнародним брендом «все включено».
В Україну це диво занесено у вигляді погано замаскованої боротьби проти українського руху за національну самобутність, який дехто називає націоналізмом. У вітчизняній політиці таким рухом є ВО «Свобода» зі своєю Програмою захисту українців. Це ще не націоналізм, а, попри націоналістичну риторику, — емоційне прагнення зберегти конституційні права етнічних українців і реально захистити національні та життєві інтереси громадян. Жорстким націоналізмом європейського взірця цей рух стане лише тоді, коли українці усвідомлять себе справді відповідальною більшістю, від якої багато чого повинно залежати в Україні, і почнуть домагатися забезпечення владою своїх конституційних прав, передовсім забезпечення трудової зайнятості, гідної оплати праці та захисту національної економіки і внутрішнього ринку.
Саме це непокоїть світові фінансові корпорації, зокрема російські, які не бажають відмовитися заробляти на нашій бідності. Тому й дають гроші на дивовижні технології боротьби із потенційним націоналізмом на так званих територіях впливу. Навіть найменший порух на захист ідентичності безперечно стоїть упоперек горла світовим корпораціям, російським у тому числі. Найпопулярніший і найдешевший спосіб зачищення на випередження місцевого націоналізму дуже простий — націоналістів обзивають фашистами, ворогами свого ж народу і всього людства, а далі спрацьовує ще радянський стереотип витравлювання фашизму. Нікого не хвилює, що між фашизмом і захисним націоналізмом велика відмінність — це метод страхування інтересів розжирілого бізнесу. В Україні він ідеально вигідний, адже серед нас досі ведеться совкова боротьба з українським буржуазним націоналізмом, тобто чимало українців викорінюють власний націоналізм за звичкою і абсолютно безкоштовно. Та й рівень життя населення в переважній більшості низький, а бідним не до політики чи організованого націоналізму. Проте нещодавні події в Києві засвідчили — хтось дуже зацікавлений прискорити процес «зачищення» України від явної перешкоди необмеженому порядкуванню чужого агресивного капіталу — української ідентичності та націоналізму. Неспроста партія влади несподівано вирішила здивувати нас масовим антифашистським маршем. Кому вигідно шукати неіснуючий фашизм, показуючи пальцем на мирних націоналістів?
Останнім часом чиновники Організації Об’єднаних Націй активізували процес продукування різних документів, в яких закликають держави, зокрема й Україну, боротися проти фашизму, екстремізму та інших гріхів нерозвиненої демократії. Пару таких документів узяв за основу і додав до комплекту свого законопроекту «Про заборону реабілітації та героїзації осіб й організацій, що боролися проти антигітлерівської коаліції» нардеп Колєсніченко. Ця інформація є на сайті Верховної Ради. Вочевидь, боротьба партії влади з уявним українським фашизмом не є її винаходом, бо дуже нагадує втілення постанови компартії СРСР у відсталому колгоспі. Тому марш на користь усесвітньої боротьби з фашизмом та іншими «ізмами» в комплексі скидається на комедію. Дарма, що мобілізовані адмінресурсом учасники полювання на невловимого українського «чужого» із назвою «фашизм» не відають, що це таке і, тим паче, — націоналізм. Можна було б покепкувати з цього зборища і забути, але, видно, неспроста влада обрала такий захід і дечого досягла. По-перше, Європі продемонстровано бажану картинку, а суть нікому не потрібна. По-друге, партія влади дістала цінну інформацію про здатність опозиції мобілізувати населення на протест, а також реальні настрої в суспільстві. По-третє, влада принагідно виявила радикалів та «розумників» і буде шукати спосіб нейтралізувати їх до президентських виборів. Окрім цього, влада тепер поінформована про неготовність опозиції негайно назвати єдиного кандидата на посаду президента. Неспроста відразу ж після 18 травня чимало ЗМІ почали однаково говорити про зрівняння шансів Януковича і Кличка. Та про це окремо.
Найважливіший висновок — так звана «боротьба з фашизмом» в Україні однозначно провокується і підтримується ззовні. Якщо без жодної серйозної інформаційної підготовки і за відсутності офіційного реєстру фашистських організацій в Україні відбувається антифашистський марш, значить, це комусь у світі потрібно. Мається на увазі не тільки Росія. Саме це повинно нас насторожити. Суспільство до цього не готове, достеменно не знає точного, неполітизованого, визначення терміну «фашизм». Будь-хто може перетворити наше поверхове, суто емоційне сприйняття неусвідомленого явища на потужну інформаційну зброю проти нас, назвавши фашистами і ворогами людства людей, на яких ми покладаємо надії. Вочевидь, світова антифашистська кампанія має приховані мотиви, бо закликають шукати фашизм там, де його зроду не було. Цілком можливо, що надбагата верхівка світу вже не спроможна контролювати власні апетити і мусить якось реагувати на нестримно швидке зростання захисного націоналізму народів, доведених до відчаю масовим безробіттям і злиднями. Ніхто не знає, чи дійде це невдоволення до крайньої форми — національної солідаризації під проводом тоталітарної еліти, схожої на фашизм початку ХХ століття. В ті часи явище, яке ми звикли називати фашизмом, виникло не в одній країні, але напевне у відповідь на складну, кризову ситуацію в Європі. Важко сказати, чи спровокує сучасна світова криза, яка найперше руйнує людську ідентичність, появу чогось подібного до неофашизму. Проте ми повинні задуматися над цим, порівняти умови і причини минулі та сучасні, намагатись зрозуміти, що таке фашизм насправді не зі слів сучасних агітаторів, а з праць мислителів того часу. На мій погляд, якнайкраще для цього підійде чудовий філософсько-соціальний трактат Миколи Сціборського «Націократія». Це дуже важливо, бо саме зараз Європа переживає потужний націоналістичний підйом. Правда, там націоналісти очолюють рух на захист ідентичності та оборони національних інтересів і все більше проникають у структури демократичної влади. А в Україні українців залякують українським націоналізмом, а коли це не допомагає — оголошують боротьбу з фашизмом, маючи на увазі все той же націоналізм. Очолюють протиборство все ті ж совкові ідеологи комсомольської роботи, яким у Вищій партійній школі говорили правду: після того, що сталось і станеться з українцями, кожен із них, навіть російськомовний і навіть розумний етнічний росіянин чи представник іншого етносу, стане українським націоналістом. Дозріє до цього стану самозахисту.
Володимир ФЕРЕНЦ