Знову здався без бою

0
11

Кажуть, двічі в одну річку не увійдеш. Вакарчук примудрився не тільки двічі зайти, але й двічі вийти

Коли йому закидали, що вже раз пробував себе у політиці, і ця спроба закінчилась втечею з поля бою, він виправдовувався, мовляв, тоді був рядовим депутатом, а коли ти сам на полі бою — ти не воїн. Тепер, мовляв, він йде у бій із потужною командою, і це зовсім інша історія. Як бачимо, історія та сама. Історія, як відомо, повторюється двічі: перший раз — як трагедія, другий раз — як фарс. Історія Святослава Вакарчука, який вдруге склав депутатський мандат — це трагедія і фарс одночасно. Причому не тільки для Вакарчука… Точніше, ця історія не тільки про Вакарчука, але й про … Зеленського.

Чим можна пояснити такий демарш лідера «Океану Ельзи»? Причин може бути кілька. Це і внутрішній конфлікт у партії «Голос», де члени партії закидали своєму лідерові чимало обґрунтованих претензій. І скандали, пов’язані з його незадекларованими гонорарами за виступи, зокрема за скандальний концерт у Мінську. За найсвіжішою соціологією, якби парламентські вибори пройшли зараз, партія «Голос» не потрапила б до Верховної Ради. Такі результати «бурхливої» діяльності свідчать про те, що на місцевих виборах восени цій партії нічого не світить. Результат буде провальний. Тож нинішня втеча Вакарчука — це ще й спроба уникнути відповідальності за майбутню більшу ганьбу.

Очевидно, розуміючи це, у нього просто здали нерви. І це цілком очікувано. Вакарчук насамперед — творча натура. А непересічна творча особистість, як правило, емоційно нестійка. Такі люди є надзвичайно вразливими до найменшої критики, бо звикли до зовсім іншого — компліментів, аплодисментів, загальної любові та обожнення. А політика — це принципово інший світ, тут компліментів і подяк не дочекатися. Навпаки — щодня треба вигрібати купу лайна, вислуховувати суцільне незадоволення і претензії. Не кожен на це здатний. У політику не можна бавитися, тут творчі експерименти не проходять. Вони, зазвичай, погано закінчуються.

Політика, як би пафосно це не звучало, є місією. І місія ця явно не його. Те саме стосується і Зеленського. Рано чи пізно, але його фінал буде подібним. Може, навіть значно гіршим, бо Святослав таки знайшов у собі сили вдруге зіскочити з цього «титаніка», а у Зеленського такого шансу вже немає. Він разом зі своєю «квартальною» командою, яка досі перебуває у стані ейфорії, приречено несеться за бурхливою течією на свій айсберг. Вакарчук, попри все, збереже себе, як співак, повернеться до своєї успішної співочої кар’єри. Політичні репутаційні втрати на цю його діяльність навряд чи сильно можуть вплинути. Фанати та прихильники згодом все неприємне пробачать і забудуть. Як забули і про перший невдалий похід Вакарчука у політику. Із Зеленським все буде значно гірше. Після такого зашкварного президентства він і як політик, і як актор (тим паче комік) буде, м’яко кажучи, безперспективним. Його фінал за будь-якого розвитку подій буде плачевним і безславним.

Який висновок із цієї історії має зробити виборець? Один єдиний — не купуватися на яскраві обгортки, на популярні обличчя та привабливі (популістські) гасла. І кожен має займатися лише тим, що йому до душі, що у нього найкраще виходить, і не лізти у воду, не знаючи броду. Як кажуть, треба знати своє місце… В історії.

Наталія БАЛЮК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here