ДОКТОР ЕСПЕРАНТО

0
302

ЛЮДВІК ЗАМЕНГОФ СТВОРИВ ПЕРШУ МІЖНАРОДНУ МОВУ, ЗНЯВШИ З ЛЮДСТВА ПРОКЛЯТТЯ ВАВИЛОНСЬКОЇ ВЕЖІ

Він був сором’язливий і скромний. Ніколи не вважав себе творцем, а лише ініціатором першої у світі міжнародної мови — есперанто. Її він створив, аби люди різних національностей ніколи не відчували себе ворогами. Нині мовою лікаря з Варшави Людвіка Заменгофа спілкуються десятки тисяч людей, транслюють радіопередачі, видають книги. А навколо Сонця обертається астероїд 1462 Zamenhof. Його назвали на честь людини, яка вірила, що мова має не роз’єднувати, а об’єднувати народи.

ЛІНГВІСТ ЗА ПОКЛИКАННЯМ, ІДЕАЛІСТ У ДУШІ

…Колись люди розмовляли єдиною мовою. Лише гординя змусила їх уподібнитися Богові та звести башту, яка б торкалася самого неба. За таку зухвалість задум зодчих було зруйновано, як і вежу: будівельники просто перестали розуміти одне одного…
Ця легенда про Вавилонську вежу, як і про всесвітній потоп і Ноїв ковчег (його рештки знайдено у сучасній Вірменії),— не вигадка. Сучасні лінгвісти доводять існування єдиної прадавньої мови, про яку згадується у Біблії.
Про прокляття Вавилонської вежі, безперечно, знав Людвік Заменгоф. Майбутній творець есперанто народився 1859 у Білостоці, в Польщі, яка на той час входила до складу Російської імперії. Тоді це містечко було багатонаціональним — тут жили росіяни, поляки, німці, євреї. Всі розмовляли різними мовами і вороже ставилися до чужинців. Це непокоїло Людвіка. Він вважав: головна причина ненависті у взаємному нерозумінні, викликаному відсутністю спільної мови. До того ж вона допомагала б народам краще розуміти і більше поважати одне одного.
Перетворити власні бажання на реальність було нелегко. Проте юний Заменгоф мав неабиякі здібності. Хлопець ще школярем вивчив, окрім російської та польської, німецьку, французьку, англійську, латину, грецьку… Незабаром талановитий лінгвіст переконався, що ні прадавні, ні сучасні мови об’єднати людей неспроможні. Тоді він вирішив створити нову мову, яка б не належала жодному народові, не зачіпала національних почуттів, була б легкою для вивчення, але водночас не поступалася національним у багатстві, гнучкості й виразності.
Юнак рано помітив, що більшість слів має єдині корені, спільні для індоєвропейських мов, а різний зміст їм додають суфікси. Зіставляючи граматичні форми, виправляючи, викидаючи все зайве і непотрібне, Заменгоф поступово вдосконалював свій проект. До 1878 року його робота «Lingwe uniwersala» була практично завершена. Проте минуло багато років, поки першу в світі міжнародну мову випробували на практиці, виправили і вдосконалили, щоб представити на суд людства.
А поки що Заменгоф вивчав медицину в Московському і Варшавському університетах, потім працював лікарем-окулістом. Як медик вирізнявся альтруїзмом. Адже замість того щоб приділяти увагу грошовитим пацієнтам, часто з’являвся у бідних кварталах Варшави, Гродно, Херсона і лікував людей безплатно. Тому грошей Заменгофу бракувало не лише на видання власного мовного проекту, а й іноді на необхідне. Та попри різні перепони цьому ідеалістові таки судилося зняти з людства прокляття Вавилонської вежі.

«ТОЙ, ХТО СПОДІВАЄТЬСЯ»

Імовірно, найщасливішим днем у житті Заменгофа став той, коли майбутній тесть запропонував йому кошти для видання омріяної книги. 1887 року роботу «Д-р’ Есперанто. Міжнародний языкъ. Предисловіе і повний учебникъ» («D-ro Esperanto. Lingvo internacia. Antauparolo каj plena lernolibro») було опубліковано. Ця дата стала днем народження есперанто. Людвік Заменгоф підписався псевдонімом «Doktoro Esperanto» — «Той, хто сподівається». Поступово псевдонім став назвою нової мови. За шість місяців він одержав понад 10 тис. відповідей від людей, котрі вивчили есперанто і надіслали пропозиції та зауваження. 1888-го лікар із Варшави випустив друге видання підручника, в якому написав: «Я не творець, я тільки ініціатор, зробити чудовим світ може тільки мир…»
Людвік Заменгоф став неформальним лідером нового есперанто-руху, хоча не прагнув слави або влади. Одначе серед есперантистів виник справжній культ Заменгофа — загальноприйнятим стало звернення до нього «Lа Majstro» («Маестро»). Та сам творець есперанто залишався скромним і навіть хворобливо сором’язливим. Популярність не принесла йому багатства — він відмовився від усіх гонорарів за авторські права творця першої міжнародної мови. У Франції Людвіка нагородили орденом Почесного легіону.
Заменгоф убачав в есперанто не тільки мову як засіб спілкування, а й пов’язував із ним ідею братерства та мирного співіснування народів землі. Його прагнення вирішити одвічну проблему багатомовності шляхом запровадження єдиної мови запалювало багатьох людей. Але есперанто багато хто не хотів визнавати міжнародною, критикували за недосконалість… Та попри все це зусиллями Заменгофа і його однодумців нова мова динамічно розвивалася. Було визнано, що есперанто може стати мостом між різними народами… Та почалась Перша світова війна. Вона завдала жахливого удару по рухові. Ідеаліст Заменгоф бачив, як під кулями і снарядами руйнуються його мрії про міжнародне братерство, як гинуть прихильники есперанто, воюючи в різних таборах, і жорстоко страждав. Він помер 1917 р. в окупованій німецькими військами Варшаві. Людина, котра все життя вірила, що дала людству надію жити у мирі, навіть не могла уявити, що його дітей і більшість родичів пізніше по-звірячому знищать у концтаборах Другої світової війни…

НАЙУСПІШНІША З УСІХ ШТУЧНИХ МОВ

Після двох кривавих війн есперанто стало швидко поширюватись у європейських країнах. За рішенням ЮНЕСКО відзначали сторіччя від дня народження Людвіка Заменгофа. Відтоді есперанто стало частиною європейської культури і мистецтва.
Нині у світі, за різними оцінками,— від кількох десятків тисяч до 2 млн. есперантистів. Майже сто тисяч осіб есперанто активно використовують. Про те, що значна кількість освічених людей коли-небудь ознайомилася з есперанто, свідчить 120 тисяч статей у «Вікіпедії». За цим показником (21 місце в Інтернеті) есперанто значно перевершує багато національних мов. Додайте близько 30 тис. примірників книг, які щороку продають у світі. У 2004-му Universala Esperanto-Asocio (Всесвітня асоціація есперанто, UEA) об’єднувала представників 114 країн, а щорічний Universala Kongreso (Всесвітній конгрес) есперантистів збирає від півтора до п’яти тисяч учасників.
Чимало есперантистів живе в Європейському Союзі, там же відбувається найбільше есперантських заходів. За межами Європи есперанто-рух активний у Бразилії, В’єтнамі, Ірані, КНР, США, Японії та деяких інших країнах. Не обминули увагою есперанто і багато релігій — як традиційних, так і нових. На есперанто переклали основні священні книги. (Біблію переклав ще Заменгоф). Побачили світ Коран і книги з буддизму. Мовою есперанто веде передачі радіо «Ватикан», видають католицькі журнали, навіть проводять богослужіння.
Наразі популярна ідея про есперанто як допоміжну мову Європейського Союзу. Вважають, що це зробило б спілкування на старому континенті ефективним і рівноправним, водночас вирішивши проблему європейської ідентифікації. З пропозиціями про серйозний розгляд есперанто на європейському рівні виступили деякі політики і партії.
Есперантисти відкриті для міжнародних і міжкультурних контактів. Багато хто з них подорожує з метою відвідин конгресів і фестивалів, на яких есперантисти зустрічають старих друзів і знайомляться з новими. Чимало має кореспондентів у різних країнах світу. З-поміж есперантистів популярною є мережа обміну візитами Pasporta Servo — це 1320 адрес із 92 країн.
Відомий письменник-фантаст Гарі Гаррісон активно пропагує есперанто у своїх творах. В одному з його романів жителі Галактики говорять… есперанто.

ВИВЧИТИ ЛИШЕ ЗА ДВА ТИЖНІ

Більша частина словника есперанто складається з романських і німецьких коренів, а також зі слів латинського й грецького походження. Є невелика кількість основ, запозичених зі слов’янських мов. А ще мінімум коренів і суфіксів. Граматика добре вибудувана — лише 16 правил без винятків. Усе це робить мову есперанто легшою для вивчення, ніж більшість мов світу. Навіть для тих, хто не говорить жодною з них.
Суттєвим є слов’янський вплив на есперанто. Протягом першого періоду своєї історії (1887-1900) нова мова найактивніше поширювалася в Російській імперії. Серед перших перекладів, що заклали основи літературного стилю есперанто, був «Ревізор» Миколи Гоголя. Багато в чому есперанто зобов’язано Льву Толстому, який не тільки вивчав мову, а й взяв участь в організації безплатних публікацій на есперанто. Деякі дослідники прямо говорять про «слов’янський слід» в есперанто. Він відчувається у фонетиці (алфавіт нагадує чеський, словацький, хорватський, словенський). Навіть подвоєння основ ідентичне українській та російській: plen-plena («повним-повнісінько»), fin-fine («врешті-решт»).
Загалом вплив слов’янських мов на есперанто набагато сильніший, ніж вважається, і перевершує романський і німецький.
Ентузіасти есперанто переконують: мова до снаги будь-кому. Адже вивчити її можна за два тижні. За п’ять днів, якщо володієте кількома європейськими. Тому що серце есперанто — це корені, а їх есперанто подарували 20 європейських мов. Есперантисти наводять й інший аргумент: знавців цієї екзотичної мови у світі багато, і всі вони відчувають себе єдиною родиною.
Цього і прагнув творець мови есперанто, скромний лікар із Варшави Людвік Заменгоф.
Ірина СІВАШОВА