ЯК НОВИЙ РІК ЗУСТРІНЕШ…

0
143
img

Веселе застілля, келихи із шампанським, привітання й тости — ось стандартний сценарій святкування Нового року. Але, мабуть, багато хто з нас може пригадати новорічну ніч, проведену в незвичному місці за незвичайних обставин.

Легендарні, видатні і просто відомі особистості найчастіше у Новий рік підкоряли незвідані куточки Землі й зазнавали катастроф, рятувалися від переслідувачів і перебували під наглядом поліції, боролися з ворогом і нудилися на нічних чергуваннях.

Майбутній вождь Йосип Джугашвілі примудрився влаштуватися на роботу в Тифлиську фізичну обсерваторію 26 грудня 1899-го. Самописних приладів там не було, цілодобовий моніторинг усіх елементів погоди вели живі спостерігачі. І, звісно, чергувати в обсерваторії в ніч із 31 грудня на 1 січня доручили новачкові Йосипу. Довелося Кобі зустрічати Новий рік без хмільного вина і веселих друзів: у повній самоті він вдивлявся в зоряне небо. Очевидно, цей випадок назавжди відбив у молодого Джугашвілі бажання до суспільно корисної праці: на роботу він більше не влаштовувався, ставши професійним революціонером. І 31 грудня 1901-го організував нелегальну конференцію батумських соціал-демократів, замасковану під святкування Нового року…

До речі, італійський астроном Джузеппе Піацці свідомо вибрав спостереження за небокраєм, а не безтурботну зустріч 1801 року. Першу новорічну ніч XIX століття він провів біля телескопа, і не марно: допитливий італієць помітив невідому зірку, яка згодом виявилася невеличкою планетою. Так було відкрито перший астероїд — Цереру.

Сергій Корольов, що проклав людству шлях у космос, теж добровільно зустрічав Новий рік на робочому місці. Напередодні свята в конструкторському цеху виникла термінова робота, і вимогливий Сергій Павлович наказав кільком інженерам трудитися в новорічну ніч. А щоб бідолашним було не так прикро, Корольов і сам пробув разом із підлеглими з вечора 31 грудня до ранку 1 січня — хоч жодної практичної потреби в цьому не було.

Але повернімося до новорічних екстремалів мимоволі. Сталінський недруг Лев Троцький примудрився зустріти 1917 і 1937 роки в однаковому статусі — депортованої особи, і в схожій обстановці — на борту судна, яке прямувало з Європи в Америку. У розпал Першої світової антивоєнного активіста Троцького висилали з Іспанії у США, через 20 років скандального політемігранта видворяли з Норвегії в Мексику.

Чого ж домігся за два десятиліття легендарний революційний вождь? Лише почесної самотності. На іспанському пароплаві «Монсерат» разом із Троцьким їхали дві сотні життєрадісних політемігрантів, які вітали одне одного з Новим роком. На танкері «Рут» єдиними супутниками легендарного бунтаря і його сім’ї були суворі норвезькі поліцейські, тож веселої зустрічі 1937 року посеред Атлантики не вийшло.

Вислів «із корабля на бал» відомий усім, а як щодо іншого варіанта — із балу на літак, і все це в новорічну ніч? Саме так вчинив багаторічний диктатор Куби Фульхенсіо Батиста. 31 грудня 1958-го, коли в передмістя кубинської столиці уже входили партизани Кастро, у військовому містечку Колумбія пройшов урочистий новорічний прийом. Був присутній сам диктатор, його міністри, вищий командний склад. Один із учасників святкування згадував: «Підняли келихи. Батиста був театральний до останньої хвилини. Церемонію Нового року він закрив у своїй звичайній манері словами: «Привіт! Привіт!»

А прямо з новорічного бенкету привітний диктатор вирушив… на аеродром, де його чекав персональний літак. Батиста спішно вилетів у Домініканську Республіку. Ще раз ступити на кубинську землю йому не судилося.

Не до всіх новорічних утікачів Фортуна була така сувора. У ніч із 31 грудня 1944-го на 1 січня 1945-го семирічна Вайра Віке разом із мамою та вітчимом залишила рідну Латвію, зайняту частинами Червоної армії. У Новий рік переляканим біженцям було не до веселих тостів і святкових презентів. Батьки маленької дівчинки й гадки не мали, що доля вже приготувала їхній дочці найбільший подарунок: через півстоліття Вайра Віке-Фрейберга не тільки повернеться на батьківщину, а й стане президентом Латвійської Республіки.

Знаменитого французького письменника і льотчика Антуана де Сент-Екзюпері підвела азартна натура. У переддень 1936 року він вирішив взяти участь у рекордному перельоті Париж—Сайгон із призовим фондом 150 тисяч франків. Щоб побити попередній рекорд, Сент-Екзюпері мав досягти Сайгона до опівночі 31 грудня. На жаль, через несприятливі погодні умови відважний льотчик збився з курсу, і літак зазнав аварії у Лівійській пустелі, за двісті кілометрів від Каїра. Рації на літаку не було, чекати допомоги було нізвідки. Сент-Екзюпері і його механік Прево пройшли вісімдесят п’ять кілометрів під розпеченим африканським сонцем. Новий рік товариші зустріли серед безкраїх пісків, мріючи не про келих із шампанським, а про ковток простої води. 1 січня 1936-го настав щасливий порятунок: французів підібрав арабський караван.

Не забудемо й тих, хто регулярно переживає новорічний екстрим, — професійних мандрівників. Легендарний полярник Фрітьоф Нансен відсвяткував у льодах Арктики три Нових роки поспіль (1894—1896). Проте найтепліші спогади в Нансена були пов’язані із зустріччю 1890 року в рідній Норвегії, коли він умовив свою молоду дружину Єву піднятися на гору Hope. Парочка почала сходження близько опівдня і до вечора була на місці. «Ми сиділи вдвох на кучугурі на самій вершині Hope, на висоті десь 5000 футів над рівнем моря, — згадував Нансен. — Мороз щипав нам щоки, темрява дедалі згущувалася. Час було рушати. Схил став надто крутим для лиж, і залишалося одне: сісти й котитися на власних полоззях».

Спустившись у долину таким простим способом, подружжя постукало в будинок місцевого дзвонаря. Стомлена Єва відразу заснула. «Хлопець твій, здається, заморився!» — сказав дзвонар, показуючи на фігурку в лижному костюмі. Зніяковілий Нансен пояснив, що це його благовірна. «Як?! Тягати із собою дружину на вершину Hope у новорічну ніч?!» — зойкнув дзвонар, що вперше зіштовхнувся з авантюрною натурою справжнього мандрівника.

Ще один знаменитий норвежець, Руаль Амундсен, зустрів 1912 рік (між іншим, рік Щура) на 87-му градусі південної широти. Погода видалася тепла — всього лише 19 нижче нуля, яскраво світило сонце, дув слабкий вітерець. І настрій у пана Амундсена був по-справжньому святковий: адже він повертався із щойно підкореного Південного полюса.

А ось одному чорношкірому хлопчиську з Нового Орлеана той-таки 1912-й приніс великі неприємності. На початку століття жителі міста дуже любили гучні святкові феєрверки, а в негритянських кварталах Новий рік нерідко зустрічали і пальбою з револьверів. Не втримався перед спокусою й 11-річний Луї Армстронг. Виходячи з будинку ввечері 31 грудня, майбутній трубач-віртуоз прихопив із собою пістолет, заряджений холостими патронами. Тільки-но юний Луї стрельнув у повітря, як поруч з’явився здоров’як-полісмен. Вартовий закону потяг стрільця-невдаху у відділок, де Армстронг провів першу ніч 1912 року. Другого січня відбувся судовий розгляд. У ті часи американська Феміда не вирізнялася особливою гуманністю й політкоректністю, тож зустріч Нового року коштувала чорному хлопцю двох років ув’язнення у виправному будинку. Втім, немає лиха без добра: у закладі для важких підлітків виявився свій самодіяльний оркестр, і там майбутній король джазу навчився грати на трубі.

Зустрічати Новий рік за гратами, безперечно, сумно. Проте творча особистість може оживити новорічне свято, навіть перебуваючи в ув’язненні.

Режисер Сергій Параджанов і у в’язниці не втратив потягу до дотепних розіграшів. На ім’я ув’язненого регулярно приходили міжнародні телеграми зі словами підтримки від якогось Ф. Фелліні. Напередодні Нового року, отримавши чергову депешу — «Вітаю з наступаючим, сподіваюся на швидку зустріч», начальник в’язниці викликав Параджанова до себе й поцікавився: хто такий цей Фелліні і який стосунок він має до радянського в’язня?

Сергій Йосипович відразу видав іскрометний експромт: «А, Федір! Та це мій рідний брат. Так, в Італії живе, вийшло так. Бабуся наша була італійською революціонеркою. Ще жовтеням потрапив Федір до неї та й залишився на виховання: бабуся рідню впросила. І прізвище у Феді на честь бабусі — Фелліні, це по-італійському означає «нескорена». Хоче Федір приїхати — з Новим роком мене привітати, адже скільки літ із братом не бачилися, а заодно прочитати ув’язненим лекції про святкування Нового року італійським пролетаріатом. Тож думайте: потрібна вам лекція від братньої Італії, що дозволить нашій в’язниці прославитися як такій, де найбільш грамотно організоване святкування Нового року, чи непотрібна?!»

Тюремне начальство доповіло про привабливу пропозицію нагору. Питання про «приїзд італійського просвітпрацівника Федора Фелліні, рідного брата ув’язненого Параджанова» довго узгоджувалося з вищими інстанціями, доки в Москві нарешті не запідозрили каверзу… У результаті Новий рік Параджанов зустрічав без міфічного брата Феді, але в піднесеному настрої: не кожному вдавалося посоромити радянську пенітенціарну систему!

Знаменитим воїнам у Новий рік теж найчастіше не сиділося вдома. Один із німецьких асів князь Зайн-Вітгенштейн відзначив прихід нового, 1944 року, збивши за одну новорічну ніч шість британських бомбардувальників. А легендарний анархіст Нестор Махно зустрів 1921 рік у бою з червоною кавалерією біля містечка Тальне на Черкащині. Більшовицьке командування кинуло проти батька найкращі сили — «червоних козаків» комкора Примакова. Бій тривав усю новорічну ніч, але покінчити з Нестором Івановичем більшовицькій кінноті так і не вдалося. Вранці 1 січня махновці відступили у бік села Бузівки, зазнавши лише незначних втрат.

Новорічна ніч як провісниця майбутнього успіху? Буває й таке. З легендою радянського біатлону Олександром Тихоновим у студентські роки стався курйозний випадок. Напередодні Нового року його кімнату в гуртожитку відвідали злодії, що викрали вихідний костюм і всі гроші. Не спокусилися тільки на лижі та спортивну форму. Зустрічати Новий рік юнаку було ні в чому й ні на що. Тихонов узяв лижі, захопив пляшку лимонаду і вирушив у міський парк. До третьої години ночі він намотав близько сорока кіл. Раптом із темряви з’явилася весела компанія — тихоновські однокурсники з подругами. «Дивіться, олімпійський чемпіон тренується!» — гукнув один із веселунів. «Я вам ще рукою з п’єдесталу помахаю», — відповів юнак. Свою новорічну обіцянку спортсмен виконав, і неодноразово: згодом він чотири рази ставав олімпійським чемпіоном.

Доленосною може виявитися й новорічна ніч, проведена в буденній обстановці. Студент інженерно-будівельного інституту Володимир Висоцький зустрів новий, 1956 рік у звичайній московській квартирі, разом зі своїм другом і однокурсником Ігорем Кохановським. Юнаки вирішили присвятити святкову ніч кресленням, без яких студентів не допускали до сесії. Випивши по келиху шампанського на честь Нового року, друзі взялися за справу. Через кілька годин креслення були практично готові, і тут Висоцький прийняв доленосне рішення. Він узяв банку з тушшю і вилив рештки чорної рідини на своє креслення. Приголомшеному приятелю Володимир пояснив: «Усе! Інженерної діяльності з мене досить, не можу більше. Готуватимусь, є ще півроку, спробую вступити в театральний». Влітку 1956 року Висоцький став студентом акторського відділення Школи-студії МХАТ імені Немировича-Данченка…

Що ж, у святкову ніч прийти до рішення, яке змінить усе твоє життя, — мабуть, краще Новий рік і не зустрінеш!

Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ