Осип Роздольський приніс європейське визнання національній етномузикознавчій науці

0
117

Серед плеяди видатних діячів української культурної еліти кінця ХІХ –
початку першої половини ХХ століть, які принесли європейське визнання вітчизняній етномузикознавчій науці, одне із чільних місць посів уродженець села Доброводів Збаразького району музичний етнограф, фольклорист, педагог Осип Роздольський. Окрім низки фундаментальних методологічних знахідок у галузі експедиційної справи, він залишив по собі ще й велику, цікаву та унікальну збирацьку спадщину, подібних до якої в Європі знайдеться не багато. Доробок Осипа Івановича, що охоплює рукописну (польові зошити, переписані начисто тексти пісень, транскрипції мелодій) і фонографічну частину його праці, ще й досі належно не вивчений та відповідно не оцінений і тому не введений у широкий науковий обіг. Якщо рукописний архів дослідника, хоч і не найліпшим чином, але принаймні частково вже опрацьований, а дещо із записаних мелодій навіть опубліковано, то про існування фоноархіву фольклориста фактично нині мало кому з дослідників української народної творчості взагалі відомо. Фоноархів Роздольського є унікальною пам’яткою вітчизняної культури. Він має небагато аналогів в Європі та світі як за обсягом, так і за якістю зібраного на валики матеріалу. У наших сусідів–поляків, наприклад, взагалі усього збереглося тільки два валики, які репрезентують польську народну музику того періоду. Колекція нашого земляка стала звуковою документалізацією українського музичного фольклору першої половини ХХ століття, періоду, який досить скупо представлений навіть у науковій вітчизняній етномузикознавчій літературі. Фонозбірка дає змогу

прослухати, як співали та грали на музичних інструментах народні майстри

майже сто років тому, оцінити їх виконавську манеру, адже далеко не все з почутого можна докладно покласти на папір, а відповідно, і донести до нащадків. А все почалося далекого 1895 року, коли студент першого курсу Львівського університету Осип Роздольський під час канікул разом зі своїм товаришем Володимиром Гнатюком виїхав у свою першу фольклорно–етнографічну експедицію на Закарпаття. Від побаченого і почутого зібрання майбутніх світил української фольклористики Михайло Грушевський та Іван Франко ахнули: „Хлопці, ми будемо вас підтримувати морально і матеріально. Ви робите величезну справу для України”. Ім’я Осипа Роздольського занесено у найбільші світові енциклопедії, проте теперішня тернопільська влада, мабуть, не знає чи не хоче знати свого шанованого науковця. 29 вересня минулого року уродженцеві Тернопілля сповнилося б 140. Ювілей скромно було відзначено силами ентузіастів сільської доброводівської „Просвіти”… лише в Збаразькій районній бібліотеці.

 

Син сільського священика з Доброводів, що на Збаражчині…

 

Могила Роздольського на Личаківському цвинтаріОсип Роздольський народився 29 вересня 1872 року в українському селі Доброводи, які, тоді за панування небіжки Австро–Угорщини, належали Збаразькому повітові Львівського намісництва.

„На тому місці, де було колишнє приходство і де народився Осип Іванович, на вулиці його імені — тепер церковна каплиця (будинок, на жаль, не зберігся),— говорить місцева вчителька, краєзнавець і дослідник творчості Осипа Роздольського Марія Назар. — Іван Роздольський мав парафію в нашому селі, куди входили сусідні навколишні Новики і Чумалі”.

До 1939 року в Доброводах церква була греко–католицька, а з приходом „совєтів” і донині — православна. В народному уявленні священича сім’я — це багато діток, дуже добре вихованих, чемних, інтелігентних, вишколених. Добра, ніжна, релігійна їмость… Таке було і в Роздольських. Їхній дружній великій родині Господь подарував п’ятірко діточок: четверо братиків (Михайла, Костянтина, Данила, Осипа) і сестричку Марію.

Парафіяни в Доброводах дуже любили і шанували свого пароха. Іван Роздольський зразково уособлював декілька ролей та професій: учителя (вчився і вдосконалювався сам і вмів навчати інших), лікаря (вмів лікувати людські душі словом Божим) та дещо військового (не працював, а служив, дав присягу і залишився вірним їй). Тому він був безперечним прикладом для інших. А для рідних дітей — і поготів!

Ще не виповнилося Осипкові й трьох рочків, як батько отримав роботу на новій парафії. Довелося зі Збаражчини переїжджати на Бродівщину, в село Берлин.

Відтак дитинство майбутнього вченого і фольклориста минуло в двох мальовничих селах. Згодом Осип навчався у Бродівській Державній гімназії імені кронпринца Рудольфа. Зимові та літні канікули проводив разом з братиками і сестричками удома, серед односельчан. Ось так зачарувався народною творчістю, що поклало початок захопленню нею, а відтак і наукового її осмислення. Закінчив гімназію у липні 1890 року. Ім’я Осипа Роздольського числиться серед п’яти найкращих (разом з академіком Василем Щуратом, письменником Іваном Тудором, художником Іваном Трушем, австрійським письменником Йозефом Ротом) і викарбуване на барельєфній дошці закладу.

1894 року Роздольський успішно закінчив Львівську Греко–католицьку богословську академію і вступив на філологічний факультет університету.

 

Михайло Грушевський та Іван Франко високо цінували працю і талант Осипа Роздольського, завжди допомагали йому

 

Марія і Ольга Роздольські в одній могилі з Осипом на Личакові„Коли ми з добродієм Роздольським співали їм наші пісні, слухали нас залюбки, а „Верховино, світку ти наш” то вправляла їх в такий фервор, що не лиш казали нам повторяти, але й відписували собі текст і відучувалися мелодії”, — писав свої враження Володимир Гнатюк після експедиції на Закарпаття влітку 1895 року у статті „Дещо про Русь Угорську”. Хоч записані молодими фольклористами матеріали свідчили про наявність певних регіональних відмінностей, проте обидва підтверджували, що по той бік Карпат живуть такі ж українці, як і по сей і заперечували фальшиві твердження щодо якоїсь етнокультурної відмежованості закарпатців від галицьких карпатських українців.

 „Варто визнати, що у Володимира Гнатюка та Осипа Роздольського завжди були приятельські стосунки, — каже директор Велеснівського етнографічно–меморіального музею Володимира Гнатюка Остап Черемшинський, — вони не лише співпрацювали, а й доповнювали і допомагали один одному. Хоч рідко коли в українстві таке зустрінеш, якщо обидва генії тісно працюють в одній галузі. Наші земляки розуміли і усвідомлювали, що Господь у цьому світі все продумав до дрібниць, нічого ділити — усім всього вистачить. Дружили вони й сім’ями, пані Олена Гнатюкова (Майковська) і пані Ольга Роздольська (Танчаківська) приятелювали завжди… Відчувалося шляхетне домашнє виховання, велику роль в якому відіграло й те, що Роздольський був сином священика, а Гнатюк — дяка.”

Важливою подією, яка додала сил і натхнення Роздольському, була публікація його збірки „Галицькі народні казки”, яку записав у селі Берлин (в радянський час — Хмільове) Бродівського району Львівщини. Назва села не має нічого спільного з німецькою столицею. В давнину славилися берли — брички (карети) для коней, які виготовляли там.

Так ось: першу збірку Осипа Роздольського впорядкував і провів паралелі Іван Франко, а вийшла вона 1895 року (нашому землякові було лише 23) у львівському видавництві Наукового товариства імені Шевченка. Іван Якович високо оцінив молодого фольклориста, називаючи його „вельми пильним та старанним збирачем”. Активна робота Роздольського на ниві фольклористики дала підставу Іванові Франку віднести його до когорти збирачів нового типу, які намагалися вичерпати запас етнографічних фактів у певній околиці, подати увесь репертуар пісень, народних новел якогось незвичайного оповідача й охопити запас доступного однорідного матеріалу в цілім краю. Осип брався за справу не насліпо, а добре познайомившись з попередньою літературою, вишукував найцікавіші території для дослідження, розуміючи їх наукову вартість.

Те, що в особі здібного, виконавчого і талановитого Роздольському росте велична постать, підмітив і Михайло Грушевський, який у 1894–1914 роках працював на посаді професора кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи Львівського університету. Якраз тоді Грушевський розпочав активну науково–організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), очолив історико–філософську секцію, створив і очолив Археографічну комісію (1896–1913). Грушевський залучав до роботи в НТШ студентів, молодих викладачів. Він займався редагуванням „Записок Наукового товариства імені Шевченка”, і саме завдяки його організаторським здібностям вдалося видати більш ніж 100 томів. В цей час Грушевський познайомився з Іваном Франком, і разом вони привернули міжнародну увагу до україністики. Серед здібних студентів був і Осип Роздольський, якого професор  залучав до роботи над виданням „Етнографічного збірника”.  У своєму листі до Івана Франка у березні 1896 року Михайло Грушевський писав: „Чи не могли б ми сими днями зійтися на нараду з п. Роздільським і Гнатюком у справі збірника етнографічного?”

 

Галичина у застосуванні фонографа не поступалася Америці. Піонером звукозапису в національній фольклористиці став Осип Роздольський

 

Меморіальна дошка в ДоброводахУ квітні 1900 року Осип Роздольський уперше в Галичині для запису народних мелодій використав фонограф (пристрій для механічного запису і відтворення звуку), ставши водночас й піонером застосовування звукозаписувальної техніки для фронтально–систематичного, широкомасштабного документування народних наспівів у Центрально–Східній Європі. Саме Роздольський розробив та застосував на практиці методику проведення експедицій розвідкового типу, яка активно використовується музичними етнографами й досі. Осип належав до тих небагатьох дослідників фольклору, хто розумів усю безвихідь ситуації, яка склалася з публікацією народних наспівів у Галичині, і шукав певною мірою нетрадиційних  на той час способів розв’язання наболілої проблеми. То ж у квітні 1900 року в селі Коцурів, поблизу Львова, провів першу в Галичині, по суті, пробну, експедицію, використавши для запису народної музики найвірогідніше позичений фонограф.
Ініціатива Роздольського виявилася вдалою та результативною. Її
відразу ж належно оцінили в Етнографічній комісії НТШ і виділили спеціальні кошти для подальшої польової збирацької роботи фольклориста, а також й для купівлі фонографів для комісії. Про можливості нового звукозаписувального пристрою в Західній Україні було відомо ще задовго до експедиції Осипа Роздольського, проте саме йому судилося розпочати систематичне звукове документування музичного фольклору в Україні, започаткувавши разом з Філаретом Колессою та Станіславом Людкевичем новий науковий етап у вивченні народної музики .
Упродовж майже півстолітньої музично–етнографічної роботи Осип Роздольський нагромадив велику колекцію фоноваликів. Його фонозбірка
представляє фактично всі періоди дослідницької діяльності: починаючи від
перших пробних записів 1900–го та закінчуючи останньою експедиційною поїздкою збирача на Бойківщину, організованою Львівським філіалом Інституту українського фольклору в 1940 році.

У 1901 році Осип Іванович перебував на рідній Тернопільщині у селах Лисівцях,  Добрівлянах,  Печорній,  Торському, Озерній, де збирав матеріал для збірника „Галицько–руські мелодії”. Розшифровку мелодій та редагування нотного матеріалу робив Станіслав Людкевич. „Галицько–руські народні мелодії” стали явищем у галузі української фольклористики початку ХХ століття.  Позитивну рецензію на неї дав Іван Франко, вказуючи на багатства мелодій та широку географію записів.

Антологія  Роздольського охоплювала 59 сіл Лемківщини, Волині, Західного Поділля і налічувала понад півтори тисячі зразків пісенного фольклору різних за жанром і тематикою. Збирач фіксував на валики, як правило, тільки перші строфи пісень, за винятком хіба що інструментальної музики. Тож, у середньому на циліндр фольклорист записував п’ять–шість творів. Проте у його колекції є валики з рекордованою на них і однією піснею, і навіть дванадцятьма — усе залежало від обсягу творів, оскільки один валик звучав приблизно три хвилини.

Галицький фольклорист, хоч і не дотримувався сталої почерговості при виборі творів для фонозапису, загалом охоплював їх повну жанрову картину. Очевидно, безпосередньо перед записом він прослуховував виконавців і вибирав найцікавіше та найтиповіше. Серед збережених фонографічних записів переважають пісенні жанри, зокрема, обрядовий фольклор: календарний (колядки, щедрівки, гаївки, собіткові), родинний (хрестильні, весільні, похоронні), сезонно–трудовий (обжинкові); необрядовий: „звичайні” пісні (балади, історичні, ліричні, колискові тощо). Задокументована також інструментальна музика — гра „банди” (капели), на скрипці, сопілці і навіть на звичайному листку. Окремо належиться згадати про валики із записами репертуару лірників.

Про попереднє приготування й фольклориста, й інформантів до запису свідчить дуже щільна фіксація наспівів на фоноваликах, якщо ж на валику залишалося небагато місця, з метою його найраціональнішого використання, збирач зазвичай, записував коломийки або різні коротенькі приспівки. Інколи, при прослуховуванні фонограм, можна почути і голос самого Осипа Роздольського, який дає вказівки виконавцям, скажімо: „Будé!”

Проте встановити загальну кількість записаних етнографом валиків

нині досить складно. Зробити це можна хіба що гіпотетично. Частина

фонозаписів потерпіла через дорожнечу та дефіцит валиків, коли їх

верхній шар стесували і натомість робили нові записи, використовуючи

таким чином валики неодноразово. Про це промовисто говорять порівняно

дуже тонкі стінки деяких із них. Транскрибуючи народні мелодії, записані

вченим улітку 1913 року в селі Кам’янках на Тернопільщині, нотувальник Богдан Дрималик, зокрема, дав такий коментар: “Валок зачинається трохи поза половиною, бо перша половина  це лемківські пісні”. Частина фоноархіву, як і рукописних матеріалів, пропала в роки Першої світової війни, а дещо потрапило і за кордон. Але навіть те, що ще вціліло, доволі вражаюче. Найбільша частина фонозбірки, 755 валиків, міститься сьогодні в архіві Проблемної науково–дослідної лабораторії музичної етнології при Вищому державному музичному інституті імені Миколи Лисенка у Львові. Цю колекцію у 1950–их роках відкупив разом з фонографом професор Микола Колесса безпосередньо в Ольги Роздольської та подарував Кабінетові народної музики Львівської консерваторії. Тут же зберігається й особливо цінний, сказати б, історичний експонат — валик із першої коцурівської експедиції.

Фономатеріали в архіві впорядковані за населеними пунктами в алфавітному

порядку, а в межах кожного села  – за нумерацією валиків, що її проставив

сам збирач. Колекція умовно поділена на дві частини, спочатку

розташовані валики із теренів Галичини, а потім — із Наддніпрянщини.

Тридцять валиків без паспортизації завершують колекцію. Загалом архів

містить записи народної музики з 109 сіл. За сучасним адміністративно–територіальним поділом 20 населених пунктів належать до Івано–Франківської області, 25 — до Тернопільської, 40 — до Львівської, 2 — до Чернівецької, 10 — до Чернігівської, по одному — до Полтавської, Київської та Житомирської. Дев’ять населених пунктів, з яких збереглися валики, сьогодні розташовані за межами України, у Польщі.

Осип Роздольський займався й перекладацькою роботою. Зокрема, він переклав українською мовою „Евтифрона” Платона, „Медею” Евріпіда і „Прометея”  Есхіла, підготував грецько–український словник. Учений дбав про популяризацію української літератури серед народів світу, переклавши новели Василя Стефаника, оповідання Степана Васильченка, твори Лесі Українки німецькою мовою.

 

„Велика праця, яку зробив Осип Роздольський, його багатоцінні збірники – це справжній подвиг, який заслуговує нашої вдячності і глибокої пошани”

 

1897 року Осип Роздольський одружився з Ольгою Танчаківською (її рідний брат Ярослав Танчаковський був професором української гімназії в Тернополі). У подружжя Роздольських народилося двоє дітей.

„Працюю як віл, на прожиток, — писав Осип Іванович у своєму листі 22 лютого 1928 року. — Моя донька Марійка з празьким докторатом із англійської мови сидить уже півроку тут із нами, готується до іспиту у Львові, працю має вже приняту. Та що з сього вийде, годі сказати; поки що виглядає так, що зеро. Син Ромко по двох правничих іспитах у Празі перенісся перед 2 роками у Відень на Staatswissenschaft (політологію. — авт.) і готується до докторату з сього фаху, та щось дуже вже довго (та й коштовно: коштує нас місячно 40–45 доларів, не рахуючи одежі), а потім — хіба на „совіти”, бо тут, певне, нічого не діб’єшся”…

Варто сказати, що Роман — син Осипа Роздольського (19 липня 1898 — 15 жовтня 1967) був марксологом та економічним істориком. Навчався у Львові, Празі й Відні, 1921–1922 редагував журнал „Наш Стяг” (псевдо Прокопович), був першим головою Тимчасового ЦК Компартії Східної Галичини; один із засновників і керівників Комуністичної Партії Західної України (КПЗУ), але після 1926 року від партійної діяльності відійшов. У 1927–1931, перебуваючи у Відні, був науковим співробітником Московського Інституту марксизму–ленінізму, а після його розгрому вивчав віденські архіви стосовно народного господарства Галичини та всієї Австрійської імперії XVIII століття. У 1934–1939 перебував у Львові, пізніше в Кракові, 1942–1945 —  в’язень німецьких концтаборів, з 1945 — в Детройті, де й помер.

Донька Роздольських Марія викладала у Львівському університеті. Похована на Личаківському цвинтарі в одній могилі з батьками.

22 липня 1902 року в Сихові, неподалік Львова, на 27 році життя помер молодший брат Осипа Данило Роздольський, який був священиком Української Греко–Католицької Церкви. Данило є  автором церковної музики та чоловічого хору а капела „Сонце заходить” на вірш Тараса Шевченка. Міг стати великим композитором, багато творив в царині церковної музики, а з поезії найбільше його зваблював великий Кобзар.

Увесь вільний час Осип Роздольський віддавав науковій систематизації та упорядкуванню матеріалу. Розшифровував пісенні тексти з валочків фонографа, в чому допомагали йому дружина та донька. За цією роботи його захопила смерть 27 лютого 1945 року. В некролозі, вміщеному в газеті „Вільна Україна”, Філарет Колесса зазначав: „Велика праця, яку зробив Осип Роздольський, його багатоцінні збірники — це справжній подвиг, який заслуговує нашої вдячності і глибокої пошани”.

Архів ученого, що налічує 6450 текстів і 2987 мелодій народних пісень, з червня 1960 року перебуває в науковому архіві інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії імені Максима Рильського Академії Наук України. Рукописна спадщина Осипа Роздольського, яка містить словесні тексти пісень (польові чернетки збирача й матеріали, переписані ним начисто), їх мелодії (у транскрипції Богдана Вахнянина, Бориса Кудрика, Дарії Залеської, Надії Гобжило, Богдана Дрималика, Олексія Луціва та Романа Криштальського) розпорошена по різних архівних збірках України. Найбільше документів зберігається в персональному фонді фольклориста, фондах Інституту українського фольклору та його Львівського філіалу, Етнографічної комісії НТШ, які містяться у рукописному відділі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України.

У родинному селі Осипа Роздольського Доброводах до 100–річчя з дня його народження 1972 року встановлено меморіальну дошку. Єдину в світі!… Навіть радянська влада цінувала велич і зроблене вченим–етнографом. Чого не скажеш про нинішню, яка 140–ліття свого збирача і дослідника, який приніс і буде завжди гордо нести світові славу України, а не лише Тернопілля, просто не помітила…

Михайло Маслій

 

Історичний календар

16 лютого

1813 — народився Семен Гулак-Артемовський, український співак і композитор, основоположник української опери.

1877 — народився Микола Макаренко, український археолог і мистецтвознавець. Репресований і страчений через відмову підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря.

1905 — народився Петро Власюк, український агрохімік, ґрунтознавець і фізіолог рослин.

1943 — радянські війська зайняли Харків.

17 лютого

День спонтанного вияву доброти

1892 — народився Йосип Сліпий, Патріарх Української греко-католицької церкви.

1908 — народився Олекса Влизько, український поет і прозаїк із когорти «розстріляного відродження».

1966 — завершено видання першої Української Радянської Енциклопедії.

18 лютого

1855 — народився Левко Симиренко, український учений-садівник, син Платона Симиренка.

1930 — виявлено Плутон, найбільшу планету Сонячної системи.

1966 — завершено видання першої Української Радянської Енциклопедії.

19 лютого

1473 — народився Миколай Коперник, польський астроном, вчення якого науково спростувало міф про Землю як центр Всесвіту.

1851 — народився Яків Шульгін, український історик та громадсько-культурний діяч.

1888 — народився Василь Барвінський, український композитор і піаніст.

1889 — народився Левко Ревуцький, український композитор і педагог.

1905 — народився Улас Самчук, український письменник, автор роману «Марія» (1934), в якому відтворено голодоморну трагедію українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932-1933 років.

1929 — народився Олег Коркушко, український терапевт і геронтолог.

1992 — Верховна Рада затвердила тризуб як Малий герб України.

1954 — Крим виведено зі складу РРФСР та приєднано до УРСР.

1986 — запущено радянську орбітальну станцію «Мир».

1992 — Верховна Рада затвердила тризуб як малий Герб України.

1993 — англійські дослідники Ренольф Фіннс та Майк Страуд першими пішки подолали Антарктиду.

20 лютого

1872 — у США запатентовано електричний ліфт.

1888 — народився Василь Барвінський, український композитор і піаніст.

1889 — народився Левко Ревуцький, український композитор і педагог.

1905 — народився Улас Самчук, український письменник, автор роману «Марія» (1934), в якому відтворено трагедію голодування українського народу на центральних і східноукраїнських землях у 1932-1933 роках.

21 лютого

Міжнародний день рідної мови

1784 — засновано місто Миколаїв.

1850 — народився Вікентій Хвойка, український археолог чеського походження.

1784 — засновано місто Миколаїв.

1850 — народився Вікентій Хвойка, український археолог.

22 лютого

1732 — народився Джордж Вашингтон, перший президент Сполучених Штатів Америки.

1942 — у Бабиному Яру розстріляно Олену Телігу, українську письменницю-патріотку.

22 лютого

Міжнародний день підтримки жертв злочинів

1732 — народився Джордж Вашингтон, перший президент Сполучених Штатів Америки.

1806 — народився Левко Боровиковський, український поет, автор балад, пісень, дум.

1942 — у Бабиному Яру в Києві розстріляно Олену Телігу, українську письменницю-патріотку.

23 лютого

1878 — народився Казимир Малевич, український художник-абстракціоніст.

1893 — 35-річний німецький інженер Рудольф Дизель отримав патент на створений ним двигун.

1993 — Україна заявила про невизнання Росії єдиною правонаступницею СРСР.

1997 — вчені з Единбурга (Шотландія) повідомили про народження першої в світі клонованої хребетної тварини — вівці, яка дістала ім’я Доллі.

24 лютого

1786 — народився Вільгельм Грімм, який разом із братом Якобом написав багато відомих казок.

1856 — народився Микола Лобачевський, російський математик, творець неевклідової геометрії.