Співак гурту Kozak System Іван Леньо: Виникло бажання взяти вищу планку

0
10

Прихильники та фанати Kozak System затамували подих в очікуванні, адже один iз найпатріотичніших українських гуртів сучасності готує свій перший концерт в одному з найбільших за кількістю місць столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв Профспілок (колишньому «Жовтневому палаці»). 29-го лютого відбудеться це дійство, привід якого — презентація нового альбому команди. 

Назва підтримує клімат

— Іване, чим унікальний новий альбом та що надихнуло на його написання?

— Альбом буде називатися «Закохані злодії», за однойменною назвою однієї з пісень, що нам здалася дуже влучною. Ця назва підтримує клімат, який буде загалом в альбомі. Я маю на увазі клімат музичний, текстовий і настроєвий. 

Здебільшого в цьому альбомі будуть пісні про кохання. Але не тривіальне — коли все добре. Тому що коли все добре, то, в принципі, немає про що писати, а от коли все не дуже добре, або навіть все дуже погано, тоді з’являються якісь такі незвичні емоційні стани, які змушують звернути на себе увагу, і ми спробували це озвучити через пісні. В альбомі буде вісім пісень гурту Kozak System. 

— Як давно виникла ідея? Як готуєтесь? 

— Це має бути щось масштабне. Ідея зіграти в більшому залі, ніж традиційний рок-клуб, такий як «Атлас», наприклад, у нас була давно. Виникло бажання взяти вищу планку, запросити більшу кількість людей, тому це шоу ми готуємо ретельно. 

По-перше, його готує Susy Productio— (компанія, що займається у тому числі Христиною Соловій, «Океаном Ельзи»). Всі засоби, які будуть задіяні на цьому концерті, пропонують вони. 

Ми намагаємось зробити магічне дійство. І складність полягає у тому, що в нас половина пісень динамічних і драйвових, а половина романтичних і повільних, тож потрібно створити такий клімат, щоб динаміка концерту ішла від помірковано-споглядального до дуже драйвового, щоб закінчилося тим, що всі будуть танцювати на стільцях. Ми обов’язково звільнимо якусь частину простору, щоб ті, хто звик слухати пісні стоячи і підтанцьовувати, — могли це робити вільно. 

Я погоджуюсь, що, можливо, «Жовтневий» — не найкращий зал для Kozak System, тому що ми — це потужна концертна одиниця, яка дуже добре себе почуває на сценах фестивалів. Але оскільки в новому альбомі є що послухати, ми хочемо дати людям можливість спочатку послухати, а далі — як підкаже серце.

— Яких очікувати сюрпризів у «Жовтневому», хто буде гостями?

— На те і сюрприз, щоб не розповідати про нього заздалегідь. Такий концерт — це дуже багатовекторне явище і зрозуміло, що ми будемо працювати дуже добре над світлом, звуком, сценарієм, будуть запрошені артисти, безперечно. Будуть запрошені й інші музиканти, як доповнення до палітри. Все це зараз обговорюється і в стадії роботи. У нас якраз є три місяці, щоб дуже добре підготуватися. 

— Нещодавно, 11 листопада, у Львівській опері презентували одну пісню з нового альбому — дует з Оксаною Мухою. Тож, напевно, вона точно буде?

— Тут я вже не можу приховати. Ми написали з Оксаною дует, який презентували на її концерті. Плануємо відзняти кліп на цю пісню до презентації альбому. 

Фанати: від людей з діамантами до простих студентів

— Хто ваша аудиторія? Вивчаєте її? Можливо, робили моніторинг перед концертом?

— Ми детально такий моніторинг не робили і його не варто робити, тому що якщо ти почнеш гратися в соціальні дослідження, то ти починаєш бути залежним від того, що тобі робити наступне, ти починаєш ставати «музичним ділком». Такі приклади в Україні є, коли люди орієнтуються на певну категорію слухачів та спеціально для неї готують певний продукт. Я не знаю: це добре чи погано. Можливо, так і варто робити в сучасному світі, де ти хочеш бути упізнаваний і популярний, але це певна хитрість. Можливо, ми занадто чесні. 

У нас є один друг — Віталій Клімов, колишній продюсер «Океану Ельзи», він говорив, що колись був у нас на концерті і спеціально дивився на глядачів «хто ці люди» і зауважив, що вперше побачив картину, коли були різні категорії — від людей з діамантами до простих студентів. Добре це чи погано, ніхто не знає, але це шлях непростий. 

— Ви згадали про мистецькі фестивалі. Гурт Kozak System неодноразово виступав у Батурині. Цього року це місто активно відзначало 350-ліття Гетьманської столиці. Чи плануєте там продовжувати свої виступи?

— Ми тісно співпрацюємо з організаторами фестивалів у Батурині, зокрема з очільницею Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталею Ребровою, яка, на мій погляд, є настільки фаховою і настільки на своєму місці, що гріх їй не допомогти продовжувати «розкручувати» Батурин як Гетьманську столицю. 

Батурин — це місце сили, місце історично неймовірно важливе для українців, тому що саме в Батурині відбувалися ті події, в яких народжувалася українська нація. Словом — Гетьманська столиця! Ми регулярно беремо участь і в дні міста Батурин, і в усіх можливих концертах, присвячених певним датам… Батурин любимо і завжди готові їздити туди з концертами. 

Щоб український простір нарешті став українським 

— Які ще історичні місця і міста любите відвідувати в Україні?

— Я думаю, якщо мова йде про концерти, то будь-яке місто України для нас є цікавим і важливим. Ми граємо в будь-якому місті, куди б нас не запросили, а якщо десь ще не граємо, то із задоволенням зіграли б. 

Про ті місця, які є місцями сили для нас персонально, без концерту, а просто відвідати, то це Дніпровські схили, це ті місця, які всі знають як центр Трипільської культури, а саме:  Трипілля, Читачів, Кагарлик, Бучак, Григорівка тощо. Туди ми часто їздимо велосипедами або на мотоциклах. Це ті місця, які варто відвідати, в них відчувається щось глибинне і щось дуже рідне, дуже своє. 

Хоча для мене і Карпати також є тією місциною, у якій можна надихатись, тому що гори — це надзвичайно потужно. Нам узагалі пощастило, що в нас є гори. Країна, яка має і гори, і ліси, і дуже багато річок, — це країна, поцілована Богом, її треба шанувати, любити, плекати, надихатись і берегти. У нас достатньо замків, у нас достатньо заповідників природних і культурних, у яких також є що почути, побачити, відчути. 

— Нещодавно відбулася презентація нового роману Василя Шкляра «Характерник», ви були ведучим. Довго готувалися?

— Це була абсолютна імпровізація. Я товаришую з Василем Шклярем, i мені дуже імпонує все, що він робить. Мені здається, що Шкляр своїми історичними романами робить колосальний внесок у свідомість молодих українців. По-перше, він, граючись із сюжетом та оперуючи величезною кількістю історичних фактів, примудряється написати роман, який не є статичним, який не є шаблонним, який не є засобом для агітації. Він iз величезною любов’ю ставиться до історії України, дуже добре її знає, настільки, що, коли читаєш —  занурюєшся у той історичний час.

Прочитавши роман «Характерник», я просто закохався в нього. Я читав усі романи Василя Шкляра. Мені дуже сподобалися «Троща», «Чорний Ворон». І мені здавалося, ну куди ж уже далі, що ж iще можна написати краще? Повірте, «Характерник» — це одна з кращих робіт Василя, і я про нього можу розказувати дуже багато… 

Утім я розумів, що мені доведеться вести презентацію тоді, коли люди ще не читали цей роман. Тобто фактично в них не було особливих запитань до Василя, а презентувати книжку варто. Тому я підготував деякі сюрпризи, я читав деякі уривки з роману, ставив питання, щоб люди могли отримати у подарунок книжку. Але якоїсь особливої підготовки не було.

— А кого ще з письменників можете назвати улюбленими?

— Я з тих, хто докладає багато зусиль, аби все прогресивне, що роблять українці, було почуте, побачене. Я дуже радію будь-яким здобуткам письменників, спортсменів, музикантів, акторів тощо. Я від цього тішуся, перепощую ці події в себе на сторінці у соціальній мережі, тому вирізняти когось не стану, бо обов’язково когось забуду, а це неправильно. Все, що роблять прогресивні українці, мені цікаво, я все це підтримую, передивляюся і перечитую. І, зi свого боку, залюбки це популяризую для того, щоб український простір нарешті став українським. 

— Читати любите з телефону чи паперовий варіант?

— Я би надав перевагу паперовому варіанту, але, оскільки читаю у вільний час, а це тоді, коли їду в автобусі, або десь пізно ввечері в готелі, то, звісно, з телефону легше, бо я можу читати в темряві. Але книги колекціоную, в мене непогана бібліотека. 

— Можливо, замислювалися над кар’єрою ведучого? 

— Якщо йдеться про професійне заняття чимось іншим, ніж Kozak System, то на сьогодні мені не вистачає часу на інші проєкти, бо я максималіст і перфекціоніст. Я наповнений роботою з «Козак Систем», наразі мені вистачає. А подібні виходи в ролi ведучого можна назвати разовими емоційними спалахами.

Чи підступна зіркова хвороба

— Скільки буде кліпів на пісні нового альбому?

— Зараз у музиці склалась така тенденція, що кожна пісня — це подія, яку ми запускаємо в медіа-простір максимальним пакетом. На сьогодні ми вже запустили з нового альбому пісню «Така, як літо», «На маленькій планеті», скоро вийде «Повінь», дует iз Мухою і, можливо, ще одну запустимо до виступу в «Жовтневому палаці». А скільки буде кліпів, ще точно сказати важко. 

— Чи плануються ще якісь у майбутньому пісні з польським «Енеєм», чи будуть вони гостями?

— Це наші друзі, і ми постійно листуємося. Можливо, ми зіграємо концерт, цілком можливо. Запити на це є, і нам постійно про це кажуть і пишуть. «Еней» — це частина нашого музичного буття. 

— Ваша донька Маланка цього року стала студенткою. «Козак Систем» виступили на її випускному, це було так зворушливо, що було важко не заплакати. Чому донька обрала за свою спеціалізацію барабани та як ви поставились до її рішення?

— Я також плакав. Для мене це було неймовірним потрясінням. Тому що для мене Маланка завжди була маленькою дівчинкою, яка сиділа в мене на колінах, їздила з «Козак Систем» у концертні тури, бачила багато всього ще в дитинстві. На сцені була з нами, допомагала адміністративно, свого часу перезнайомилася з усіма зірками України та Європи. Та коли я побачив її в сукні на випускному на сцені,  відчув, що вона виросла і скоро вже буде вести самостійне життя, а я буду тільки зі сторони спостерігати й допомагати. 

Щодо її вибору, то колись Маланка сказала, що хоче бути на сцені. Тож обирала вона між акторською професією та музичною. Не дивно, що вона вибрала  барабани. Їй дуже подобається, як грає на барабанах наш Сергій Борисенко. Вона дуже добре здала ЗНО і могла вступити в будь-який виш України, але обрала музичне училище. Зараз дуже задоволена, бере участь у різних проєктах, усе встигає. Паралельно вступила на англійську мову в Чернігівський педагогічний. А щодо нашого виступу на випускному, то це теж була своєрідна імпровізація, хоча батьки дітей, з якими донька вчилася, до сьогодні згадують цей виступ. 

— Чи був момент у житті, коли ви долали зіркову хворобу?

— Я насправді не дуже розумію взагалі такого явища, як зіркова хвороба, через те, що все життя отримував результат своєї роботи набагато менший, ніж хотів. Я цією хворобою не захворію ніколи, бо  розумію, що будь-яка популярність виявляється лише у тому, що хтось слухає твої роботи, комусь вони подобаються. Тому немає ніякої потреби мати з цього приводу якусь пиху. Це природа речей: якщо ти вибрав шлях публічної людини, то приготуйся, що, по-перше, твоя творчість може бути критикована або схвалена. І якщо вона критикована, то не треба впадати в депресію, а якщо її неймовірно хвалять, то також не треба задирати носа.

Щодо моєї відкритості, я з дитинства був серед людей, мене весь час оточували друзі, однодумці, можливо, тому  маю щасливе життя, бо маю таку кількість друзів, на яких можу опертися, а вони на мене. Адже щастя в житті — це коли в тебе все добре у стосунках iз людьми, насправді все інше не має ніякого значення. Люди — це і є той багаж, який може тебе зробити і популярним, і щасливим, і успішним, і багатим, а при неправильному ставленні до людей  ти можеш це все втратити. 

Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here