Близнюки-гвардійці — подвійна відповідальність

0
82

Про братів-близнюків Андрія і Віталія Коломійців із селища Тростянець Вінницької області.

У братів-близнюків Андрія і Віталія Коломійців (на знімках) із селища Тростянець на Вінниччині непроста служба: у військовій частині 3008 Нацгвардії України охороняють і супроводжують засуджених за злочини. 

Після закінчення Уманського національного університету садівництва Андрій та Віталій мали інші плани, але служба є служба. Повістки в армію їм принесли одночасно. 21-й день народження зустріли в Козятині в обласному пункті призовників. Там їх привітали з іменинами, щоправда, без подарунків. Того ж дня, 7 грудня 2018-го, Коломійці прибули у Вінницю у розташування частини 3008.

На однакових посадах

Найбільше, чим переймалися Андрій і Віталій після отримання повісток, чи не розлучать їх у війську. До того часу хлопці постійно були разом — у дитсадку, школі, коледжі, університеті. Якби відправили у різні частини, переживали б.

Уже пізніше дізналися, що близнюків розлучати забороняє закон. Мають не тільки служити в одному підрозділі, а й на однакових посадах!

— Добре, що є такий закон, бо насправді такі люди — одне ціле, — каже Віталій. — Зрештою, удвох завжди краще. Буває, треба порадитися, підтримати один одного.

Коломійці служать у стрілецькій роті на однакових посадах. Їхній обов’язок — охорона і супровід засуджених. У такій справі потрібна не тільки фізична сила, а й відповідальність, психологічна стійкість. Їхні командири стверджують, що близнюки справляються з обов’язками.

І в спорті брати не пасуть задніх. Обидва виконали нормативи другого спортивного розряду з футболу. Ще зі школи грали за збірну команду Тростянецького району. Навчалися у ДЮСШ у секції футболу. Андрій грає на позиції правого півзахисника, Віталій — нападника. Обидва відзначилися забитими м’ячами на турнірі команд Західного оперативного командування, що відбувався торік у Вінниці.

«Хлопці, йдіть-но сюди…»

На день народження 2019-го до братів приїжджали в гості мама і старший на сім років брат. Він капітан поліції. Закінчив Національну академію внутрішніх справ. Служить у Києві.

Під час зустрічі багато згадували. Мама — про те, якими хлопці росли. Брати — про розіграші вчителів у школі. Це було нескладно. Хто їх міг розрізнити? Наприклад, Андрій легко запам’ятовував вірші. Тож на уроках декламував їх за себе і за брата.

Дехто з вчителів вимагав, щоб брати сиділи за однією партою. Інші, навпаки, розсаджували у різних місцях, вважали, що так простіше їх контролювати. Але близнюки все одно знаходили можливість обвести вчителя навколо пальця.

Так було і в Брацлавському агроекономічному коледжі, у який вступили після 9-го класу. Бабуся по маминій лінії (вона бухгалтер) порадила цей заклад. По закінченні продовжили навчання в Уманському національному університеті садівництва на фінансистів. Скрізь виручали один одного. Отримали дипломи бакалавра. Якби були магістри, служили б рік, а так доведеться півтора.

— Тільки маму ніяк не вдавалося обдурити, — кажуть брати.

«Хлопці, йдіть сюди», — так мама щоразу кликала синів. Не когось одного, а обох разом. Брати являлися перед її очі. Обидва з’ясовували між собою, хто що не зробив чи зробив не так. Мама слухала їхні «Це ти» — «Це ти», коли все з’ясовувалося, вирішувала, що з синами робити. Для всіх інших у них була заготовлена фраза: «Це не я, шукай брата…»

Весілля буде в одинь день

Віталій старший від Андрія на цілих 10 хвилин. У всьому іншому вони однакові. Принаймні зовні. Характерами трохи відрізняються. Також різна манера висловлювати думки. Не схожий тон розмови. За цим їх можна відрізнити.

— Та ви придивіться уважніше, — каже Андрій. — В одного з нас є родимка. Бачите? Невелика, а все ж — це знак, як нас розрізнити. Просто ніхто уважно не приглядається.

У травні у них дембель. Трохи побудуть вдома з мамою і поїдуть до двоюрідної сестри Людмили. Вона вже 12 років проживає у Німеччині. Разом із чоловіком, німцем за національністю, мають невеликий бізнес — продуктовий магазин і хостел.

— Місто, в якому живе сестра, на березі Балтійського моря, — каже Андрій. — Улітку там багато відпочивальників. Потрібна допомога. Ми вже не раз підсобляли. Знов плануємо поїхати.

Наречених для себе поки що не пригледіли, зізнаються брати. Але вже вирішили, що весілля буде одне на двох. Щоб мама зайвий раз не витрачалася.

«Ніби у дзеркало дивлюсь»

Такими синами — високими на зріст, по-козацьки дужими, з освітою — неабияк пишався б їхній батько. На жаль, він рано пішов із життя. Коли сини ще навчалися у молодших класах.

Свою схожість брати пояснюють генетичною спадковістю.

— І по батьковій, і по маминій лінії у родині були близнюки, — каже Віталій. — Тому наші батьки не здивувалися, що народилися близнюки.

Хлопці зізнаються, що відчувають, ніби вони — одне ціле. Як сказав один із них, дивиться на брата, ніби себе самого бачить у дзеркалі. Їхня схожість виявляється не тільки у зовнішності: мають багато спільних уподобань.

Наприклад, їм обом подобається готувати.

— Уміємо навіть торт спекти чи шарлотку, — каже Андрій. — Робили це, коли мама збирала передачу старшому братові в Київ, коли він був студентом. І нині можемо приготувати.

До речі

Прес-офіцер в/ч 3008 старший лейтенант Анна Лазорук розповіла: «Близнюки приходять на службу у нашу частину приблизно раз на три-чотири роки. Осінній призов 2019-го став винятком. Мали дві пари близнюків.

Щоправда, одну згодом перевели в іншу частину у Київську область».

Командири кажуть, що у близнюків відчувається подвійна відповідальність за доручену справу. Неспроста їм довірили службу у конвої. Вона для фізично здорових і морально стійких військовослужбовців, які не тільки вміють спілкуватися зі злочинцями, а й здатні оперативно реагувати на раптову зміну ситуації.

Віктор СКРИПНИК,

Вінниця

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here