Перестороги і пророцтва Юрія Щербака

0
112

12 жовтня виповнилося 85 років од дня народження Юрія Миколайовича Щербака — визначного письменника, вченого і державного діяча, голови Комітету з національної премії України імені Тараса Шевченка.

Господь одарував Юрія Миколайовича аж трьома високими талантами — лікаря, літератора і дипломата. Корінний киянин, він у післявоєнні часи з відзнакою закінчив медичне училище, потім медичний інститут, здобув кандидатський і докторський ступені. Автор 100 наукових робіт. Брав участь у протихолерних експедиціях.

Цілком закономірно, що у своїй художній творчості він не раз звертався до медичної теми. У романі «Бар’єр несумісності» порушив особливо актуальну в наш час проблему — трансплантації. Один із героїв роману, може, аж надто захопливо, стверджує: «Поруч з ерою Анестезії, Танків, Антибіотиків, Гучних Слів, Атома, Космосу і Телевізійних Наркотиків починається ера Трансплантації — і ще не відомо, що важливіше для долі людства, — вихід у космічний простір чи опанування техніки трансплантації.

Трансплантації, перенесенню, пересадці підлягає все — ядра клітини, інформація, серця, мови, кінцівки, електронні мізки, нирки, моральні підвалини, нервові стовбури, звички».

Від часу опублікування твору минуло майже півстоліття, але порушені в ньому проблеми сьогодні в усіх на устах. У нашій країні як ніде їм доводиться долати бар’єри консерватизму, недоумства.

Юрій Щербак — письменник високого інтелекту, з удатним пером, «солідністю прозової манери» (П.Загребельний). Пише не для розваги, а для вправ допитливого розуму. Схильний до так званої «химерної прози», що особливо помітно в повісті «Хроніка міста Ярополя», документальному романі про боротьбу зі сказом «Причини і наслідки».

Подією у літературі й житті суспільства стала документальна повість «Чорнобиль». Юрій Миколайович не раз бував на місці трагедії, яка з уявлення фізичного, технічного, географічного стала категорією моральною, вселюдською.

Новатором виявив себе Ю. Щербак і в драматургії — п’єсах «Відкриття», «Розслідування», «Маленька футбольна команда», «Наближення», «Стіна» (з життя Тараса Шевченка). Особливо виокремлюється драма «Сподіватись», головною героїнею якої стала геніальна Леся Українка. Пригадується, що під час зустрічі з редакцією журналу «Українська культура», який я тоді очолював, Юрій Миколайович передав нам п’єсу, фрагмент якої було опубліковано в часописі.

У роки творення української державності Юрій Щербак з головою поринає у громадсько-політичне життя: годі, мовляв, писати про «Васі, Асі, Вані та Ані»… Бачимо його лідером партії зелених, першим міністром охорони навколишнього середовища, Надзвичайним і Повноважним послом України в Ізраїлі, США, Канаді, Мексиці.

І аж по 20 роках порушує самонакладене табу. Збагачений неоціненним досвідом державця й дипломата, один за одним видає гострополітичні трилери «Час смертохристів. Міражі 2077 року», «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року», «Час тирана. Прозріння 2084 року». За вагомістю й злободенністю, помноженими на високу літературну майстерність, ці твори не мають, здається, аналогів у сучасній світовій романістиці.

З приводу «Часу смертохристів» академік Іван Дзюба зауважив: «Надзвичайно цікавий, із захоплюючою інтригою роман Юрія Щербака я сприймаю як гротеск-фантастику не так прогнозу, як застереження від недалекоглядності й пасивності, смертельно небезпечних у цьому безжалісному світі, сповненому геополітичних пасток і підступів».

«Час смертохристів» захоплює і шикує, спонукає до самоаналізу, огортає почуттям небезпеки перед усесвітньою катастрофою. Бачимо Україну і світ 2077 року. Світ пережив атомну війну, людство втратило понад два мільярди населення. Зникає з карти Імперія Двоголового Орла (Росія), у ній торжествує іслам. На всій території введено шаріат, Москва перейменована на Армагеддон, її жителям наказано переселитися на село. Україну тим часом роздирають чвари і протистояння. Вона роздроблена на карликові утворення, задушена смертохристами, що ненавидять Ісуса, прагнуть умертвити саме його ім’я. На чолі держави стоїть «Ясновельможний Гетьман» Кузьма-Данило Махун, нікчемний і підступний інтриган, маріонетка світового олігарха Рафаїла Фрідмана — барона Подільського, Гомельського, Смоленського, Люблінського, громадянина України, Ізраїлю, Конфедерації Держав Північної Америки, Канади, Швейцарії. Український люд закабалений, економіка в занепаді. Панує голод, розкішшю вважається «Ukraian salo» з написом на упаковці — «Made in China». Релігійна секта смертохристів переслідує православних християн, розпинає православних священиків.

Але християнська віра незнищенна. У заключній частині роману йдеться про відновлений по 100 роках Київ, на найвищій горі якого височіє сорокадвометрова постать розіпнутого Христа.

«Скорботне обличчя Христа із заплющеними у передсмертну хвилину очами хоча й вражало трагізмом (майже кожен, хто дивився на лик Спасителя, молився: «Господи, пронеси мимо мене цю чашу»), проте йшов від нього такий умиротворений спокій, що дивним чином очищав душі тих, хто стояв біля підніжжя».

…Шляхи Божі незбагненні. Будемо надіятися, що «умиротворений спокій» запанує на благословенній Україні не через 100 років, а вже за життя нинішнього покоління.

Володимир БУРБАН

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here