Смаколики — воїнам

0
36

Активісти двох громадських організацій — «Волинське братство» і «Соловецьке братство» — з 2014 року активно підтримують українську армію.

На Різдво і Новий рік, що не задумається, збувається, — переконані народні майстри, волонтери Жанна Шнуренко, Галина Бідношей, Любов Матюша, Тамара Вірченко. Вони активісти двох громадських організацій — «Волинське братство» і «Соловецьке братство», які починаючи з 2014 року активно підтримують українську армію. У списку переданих на фронт тоді, на початку російсько-української війни, речей — десятки касок, берці, спальники, уніформа і теплі куртки, камери для дронів, ліки, снайперські рукавички, термобілизна і … більше 20 тисяч власноруч пошитих трусів для бійців та дідухи.

Жанна Шнуренко, заступник голови ГО «Волинське братство» пригадує, що у 2014-2015 роках, коли на передову йшли добровольці просто з Майдану, з офісів і шкільних класів, великою проблемою було забезпечення воїнів одягом, взуттям і білизною.

Тоді й самоорганізувалася волонтерська група «Бойові швачки» (один з керівників і натхненників Олександра Перова), яка почала шити з ситцю й інших натуральних тканин для бійців труси. Спочатку звичайні, трохи згодом — прикрашені веселими аплікаціями і вишитими птахами, квітами, тваринами. Нині вироби «Бойових швачок» — артефакт, трусами з аплікаціями майстринь-волонтерок прикрашають інтер’єри «Піца ветерано», у них фотографуються на згадку як на фронті, так і в тилу.

Жанна Шнуренко зазначає, що «виробництво» білизни для військових майже зупинилося, сучасна українська армія вже вдягнена і нагодована, тож білизну «бойові швачки» тепер шиють на замовлення і як сувенір. Та волонтерську діяльність група не зупиняє — тепер на фронт відправляють смаколики.

— Другий рік разом з волонтерами із правозахисної організації «Соловецьке братство» відправляємо на передову дідухи, — каже Жанна Шнуренко.

— Уперше ці символи Різдва і Нового року, виготовлені нашими майстрами, з’явилися в окопах в тяжкому 2014 році, — додає голова ГО «Соловецьке братство», журналіст, громадський діяч Георгій Лук’янчук. — Пригадую, що тоді під Маріуполь, Широкине, Авдіївку, у Щастя їх разом з гуманітарним вантажем возили члени нашої організації В’ячеслав Тимченко, Юрій Ткач, капелан Дмитро Каран.

Дідухи, для яких збирали збіжжя: жито, пшеницю, овес, польові маки, безсмертники й інші сухоцвіти у Прикарпатті, на Черкащині, Київщині, Полтавщині ставали символами не лише сімейного затишку й роду, якими вони були з незапам’ятних часів, можливо, з трипільських, а й єдності України, наголошує Георгій Лук’янчук.

— Одні люди сіяли зернові й збирали колоски, інші заготовляли трави і квіти, потім усе це добро звозили до столиці, де майстри любовно вив’язували дідухи, які капелани, волонтери розвозили по лінії фронту, передавали снопи у госпіталі і політв’язням московського режиму, — додає активіст. — Тож давній символ українського роду залишається і в новітній час оберегом, символом єдності поколінь і традицій.

Вив’язані напередодні Різдва дідухи освятив капелан Дмитро Каран, а доставили їх на передову разом із різдвяними подарунками для бійців просвітяни під керівництвом головного редактора газети «Слово Просвіти» Миколи Цимбалюка.
Світлана ЧОРНА

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here