Просвітлений Україною

0
42

13 липня відзначив свій 80-річний ювілей Павло Михайлович Мовчан — відомий український поет, публіцист, перекладач і кінодраматург, депутат Верховної Ради України шести скликань, Голова Всеукраїнського товариства «Просвіта», шеф-редактор газети «Голос Просвіти».

«Мене цікавить виключно Україна», — заявив в одному з інтерв’ю Павло Мовчан. І то не гасло, кинуте мимохіть. Розукраїнена Україна болить поетові з самих початків його творчості. Вже у першій поетичній збірці «Нате!» (перегук із В. Маяковським?) попри початківську риторику і обов’язкові за тих часів ідеологічні «брязкальця» пробивався голос — непокірний і волелюбний. Пригадується, у 80-х П. Мовчан умістив у щорічнику «Отчий край» блискуче есе «Від свитки до шинелі. Роздуми над сторінками Гоголя». Автор настійливо і доказово проводив думку, що Микола Васильович збагатив українським мисленням тогочасну російську літературу. Крізь цензурні рогатки навіть проскочила теза про втрату Україною національної суверенності…

Його поезія — особлива сторінка в українській літературі ХХ століття. Він непростий для читання. Філософічність, поліфонічність, символічна ускладненість образів дратували критиків. Зрештою, це хрестоматійна ситуація — новаторство завжди натрапляє на спротив.

Поетичний талант Павла Мовчана розкрився на повну силу в наступних збірках, а їх було понад два десятка. За збірки «Осереддя», «Материк» поет удостоєний Шевченківської премії.

Не кожному вдається знайти дорогу до дитячого читача. Але він одразу прийняв Мовчанові «Нитку-оксамитку», «Польовичку», «Зозулині чобітки». Його поезії перекладені багатьма мовами світу.

Випускник Вищих сценарно-режисерських курсів у Москві, Павло Михайлович є автором кількох кіносценаріїв.

Авторське «я» потужно проявилося в його публіцистиці — гострій, наступальній, доказовій. Варто погортати сторінки нещодавно виданої книжки «Український формат», щоб відчути пульсуючу думку автора, його націленість на найпекучіші проблеми сучасності. І нетерпимість до подвійних стандартів, криводушшя і ницості — не лише у верхах, а й у низах, бо, як казав М. Некрасов, «Люди холопского звания сущие псы иногда»… Слово автора афористичне: «Зрозуміти культуру далеких предків — значить зрозуміти себе», «Література, як і релігія, — це один із шляхів пошуку істини», «Кордони мови ніколи не збігаються з географією», «Слово — останній прихисток і душі, і духу», «Раб не має права на себе».

Одна із книг ювіляра теж названа афористично: «Мова — явище космічне». Справді, мова дарована нам Небом, а Земля — тіло космічне, зореліт у безмежжі Всесвіту. Мова ж — головна комунікація і запорука порозуміння між землянами».

П. Мовчан порушує безліч тем, оголеним нервом відчуваючи навколишній світ, його кращі порухи і вади — капіталізоване міщанство, зажерливість, безнаціональний інтернаціоналізм. Нам так потрібна сьогодні «Просвіта» — товариство, яке Павло Михайлович очолює майже 30 років. Адже наш національний організм дуже хворий, переживає духовну й політичну прострацію, своєрідний психозлам. Шовіністи вчергове розгортають масований похід проти української мови, української державності. Вітчизна у небезпеці!

Павла Мовчана можна назвати уболівальником за село і селянство. Рідна Велика Вільшанка на Київщині — духовна криниця письменника. Ось невеликий фрагмент із Мовчанової сповіді-роздуму «Витоки»:

«Скошене сіно на березі Раківки, згуртоване в копиці, проти сонця біліють вимочені у воді й розгорнуті перпендикулярно до води сувої домотканого полотна, крячки невщухно крячуть поміж рогозою та очеретами… Вода кипить, лунають дитячі голоси від захвату купального…, а неподалік, розворушуючи осоку і кропивку, смачно поцмокує обручкою губів свійський короп. Літо… Сонце з водою залицяється».

Людина сонячної вдачі, Павло Михайлович Мовчан зустрічає своє високоліття щирим, як завжди, усміхненим, просвітленим Україною.

Володимир БУРБАН

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here