І рушник вишиваний…

0
166

У пані Галини рушників тих — понад п’ять десятків — для всякої нагоди. Кожен має свій образ, зміст, задум, значення та енергетику. І для своїх дітей вишивала їх сама, як у тій пісні — на щастя, на долю.

А дітей викохали з чоловіком Леонідом Карповичем двоє. Син Віталій — кандидат психологічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, автор понад 30 наукових праць. Йому на весілля мама вишила повний комплект рушників — на ікони, і коровай обв’язували, і під ноги стелили. Дочка Ірина — педагог Сарненського районного ліцею «Лідер», вчитель англійської мови.

Кожен рушник пані Галини — як пісня. Вона каже, що це рукоділля зцілює, збагачує душу. Раніше не було жодної оселі без вишиваного рушника. Існували прості утирачі, покутники (ними прикривали хліб, що займав почесне місце на покуті), божники (для ікон). Жінкам рушник слугував головним убором (намітка), чоловікам — поясом (крайка). Майстри на рушнику піднімали сволок при будівництві хати. Навіть домовину опускали в могилу на домотканих (не вишиваних) рушниках. Рушник — символ єдності родини, злагоди, любові, подружньої вірності, щасливої долі, оберіг від злих сил — саме тому рушником зв’язували руки молодятам під час вінчання.

Звідки у пані Галини потяг до вишивання рушників? Витік її творчості — Володимиреччина. Народилась Галинка Пучак (тепер Галина Яківна Паньковець) в с. Нетреба Володимирецького району. До школи ходила в селі Великі Цепцевичі. Далі вчилась на маляра-штукатура у Володимирецькому ПТУ № 9, працювала на будівництві в Рівному. Та змалку дівчинка мала потяг до мистецтва. Певно, це родинні гени. Дідусь Галинки був майстром по дереву. Один із його синів, батько Галинки, займався лозоплетінням. Обидві тітки Галини малювали чудові узори, які потім самі ж і вишивали гладдю та хрестиком. Її мама Онися займалась ткацтвом і теж вишивала хрестиком. Саме від мами дівчинка і отримала перші уроки вишивання. У мами була скриня, повна старовинних вишитих сорочок (Галина Яківна і нині зберігає це багатство у своїй квартирі). Ті старі орнаменти та мережки з маминої скрині і служили їй джерелом натхнення. І досі пані Галина використовує стародавні орнаменти Полісся, що передавались із покоління в покоління, — вишиває лише хрестиком, червоними і чорними нитками, створює на їх основі нові узори.

Сьогодні Галина Паньковець — відомий майстер-аматор народної вишивки, активістка районного об’єднання декоративно-ужиткового мистецтва «Самоцвіти Сарненщини» комунального закладу «Сарненський районний будинок культури» (керівник Любов Царук) та клубу «Азалія», що діє при Сарненській міській бібліотеці (керівник Лідія Гапончук). Вона переможець районного конкурсу «Жінка року-2012» у номінації «Жінки — працівники культури, творчих професій». Кілька відео про неї можна знайти в YouTube. Пані Галина — берегиня поліського колориту, бездоганно володіє голкою (важко розрізнити, де лицьова, а де тильна сторона її рушників). Хоча використовує лише два кольори — червоний і чорний, її рушники виконані так майстерно, що здається — на них буйноцвіття!

Перша виставка робіт майстрині була в Сарненському історико-етнографічному музеї, потім виставлялася тут ще не раз. Була виставка «Світ гармонії і краси» в Сарненській міській бібліотеці № 1, презентація творчості в обласній мистецькій акції у Рівненській обласній науковій бібліотеці (де перші відвідувачі — гості із Торонто — були вражені її роботами), неодноразові презентації творчості на щорічному обласному фольклорно-етнографічному святі «Музейні гостини» обласного краєзнавчого музею, виставка майстрів Фестивалю мистецтв України «Бурштиновий дивограй», заключний фестиваль «Творче жниво» у Рівному, творчий звіт колективів Рівненщини в Палаці мистецтв «Україна». Галина Яківна отримує подяки, грамоти, дипломи за своє мистецтво. Одна з найдорожчих її серцю нагород — Грамота центру дозвілля відділу культури виконавчого комітету Вараської міськради. Адже в той день вона ніби повернула оновлені сімейні реліквії, що передавались у їхній родині з покоління в покоління і так ревно оберігались, до тієї матусиної скрині, яка була колись давно у її далекому дитинстві.

Тамара Станкова

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here