Генерал інформаційного фронту: Просвітянин Микола Владзімірський плекає українське слово

0
90

Сьогодні неможливо уявити життя без інтернету, без соцмереж, без доступу до будь-якої інформації за кілька секунд, одним кліком. Саме там ми знаходимо все, що нас цікавить: від біографій відомих людей та інформації про минулі події — до поезії, афоризмів, привітань. І мало хто, гортаючи сторінки в інтернетi, замислюється, яким чином інформація з’являється в інтернеті і скільки праці в неї вкладається.

Про це знає відомий кримський журналіст Микола Владзімірський, який у далекому вже 2000-му створив сайт «Українське життя в Севастополі». Як зізнався пан Микола, назву цю він запозичив у Симона Петлюри, який свого часу видавав журнал «Украинская жизнь в Москве». До речі, обидва народилися в один день — 22 травня — тож сьогодні в обох ювілей. Щоправда, якщо Симон Петлюра з’явився на світ 140 років тому, то в пана Миколи ювілей «скромніший» — 65-річчя.

Власне, у Севастополі Микола Владзімірський прожив більше двадцяти років. Родом він із Мар’їнки, що біля Донецька. Закінчив у 1975 році Донецький інститут радянської торгівлі і 13 років пропрацював за фахом. «Але з часом я зрозумів, що це не моє. Я був зовсім не типовим працівником торгівлі — за все життя не дав жодного хабара», — усміхається пан Микола.

Вирішальним став початок 90-х, коли в Севастополі на повну силу запрацювала «Просвіта», гуртуючи навколо себе українських ентузіастів. Микола Владзімірський з головою поринув у роботу, шукаючи однодумців, розповідаючи правду про Україну, про її історію та культуру. «У тому, що у 1991 році на референдумі у Севастополі 51% підтримали Незалежну Україну, величезна заслуга саме «Просвіти». А коли у 1995 р. з’явилася газета «Дзвін Севастополя», я підійшов до редактора, Миколи Гука, і запропонував свої послуги. І ми 7 років робили газету в мене вдома на комп’ютері», — згадує він. Щоб опанувати мистецтво журналістики, Владзімірський закінчив курси ВВС, ставши пізніше постійним автором газет  «Дзвін Севастополя»,  «Кримська світлиця», «Флот України», журналу «Морська держава». Нині, на жаль, вони припинили своє існування. Але весь архів пан Микола встиг зберегти для нащадків.

А тоді українське життя в Криму було досить активним. Пан Микола досі згадує 1995 рік і «Червону руту», яка того року проходила в Севастополі. У місті до анексії активно діяв Український культурно-інформаційний центр, була українська бібліотека, проходило багато заходів.

«Зараз усе це практично зруйновано. Українське життя в Севастополі нині майже непомітне. Я за ці 5 років втратив дві батьківщини», — зітхає Владзімірський.

Активність життя спонукала до творчої активності. Одним із перших зрозумівши важливість і пе­р­спе­ктивність  інтернету, Микола Владзімірський взявся за розробку сайтів популярних українських ЗМІ. «У 2002 році я зустрівся з Романом Ковалем — з’явився сайт «Незборимої Нації». Зустрівся з Євгеном Сверстюком — запропонував зробити сайт «Нашої віри». Дізнався, що є книжка про афористику — зробив сайт афоризмів, який на цей момент налічує близько шістдесяти тисяч афоризмів, прислів’їв і приказок, тостів. Павло Глазовий та Євген Дудар наштовхнули на думку зробити сайт українського гумору «Смішного!». І так у багатьох моментах. Є два поетичнi сайти, серед яких сайт еротичної поезії «Дотик словом», «Весела абетка», де зараз є навіть дитячі вірші Наталки Поклад, Анатолія Григорука та Оксани Кротюк, начитані авторами. Це  невичерпне джерело для всіх, хто працює з дітьми. Це мій найуспішніший сайт», — розповідає пан Микола.

Його енергії та доскіпливості можна позаздрити. У часи, коли українське книговидання тільки ставало на ноги, Микола Владзімірський ходив видавництвами, сканував книги і викладав для широкого загалу, популяризуючи видання. Пізніше з появою соцмереж контактувати з авторами стало простіше, тож матеріали почали з’являтися «з перших рук». Коли роботи було дуже багато, пан Микола навіть залучав помічників. Багато писав сам, ставши літописцем українського життя в Криму.

Наразі на рахунку Миколи Владзімірського — 25 створених сайтів та 15 сторінок у соцмережах, які він адмініструє. До 2012 року цю діяльність морально та матеріально підтримувала Марія Фішер-Слиж із Торонто — уродженка Коломиї, активний член багатьох громадських організацій США та Канади. Зараз це все робиться на громадських засадах, тому деякі сайти стали архівами, деякі законсервовані. Але все одно їхня популярність і вплив великі. «У мене щодня на порталі «Українське життя в Севастополі» — десятки тисяч відвідувань. На «Фейсбуці» я адмініструю спільноту Рух За мову — у нас там 47 тисяч підписників. Чимало дописів мають від 300 до 700 тисяч переглядів. Сайт «Дотик словом» у середньому має 1200 відвідувань за добу. Значить, людям це цікаво», — ділиться пан Микола.

У свої 65 він досі що­дня до 12 годин проводить за комп’ютером, поширюючи інформацію, готуючи цікаві та пізнавальні матеріали, модеруючи дискусії. Така вона — його особиста інформаційна війна за українську ідентичність. Війна, яку обов’язково маємо виграти. 

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here