Життя, віддане за Батьківщину

0
207

Днями у Харкові провели за вічну межу кулеметницю батальйону спецпризначення «Україна-Донбас» Яну Червону.

Жінка-воїн із позивним «Відьма» загинула 2 квітня внаслідок обстрілу українських позицій. У бліндаж, в якому перебувала, влучила міна. Рівно за два тижні Яні мало виповнитися 40.

Під час обстрілу поруч неї був донбасівець, молодший сержант Олександр Мелютін, який також загинув. За словами комбата В’ячеслава Власенка, ворог ретельно спланував операцію, адже вогонь мінометів 82 і 120 калібрів корегували дрони.

— Евакуаційна група не могла підійти ще три години до позицій, — каже Власенко, — адже ворог бив з мінометів, не підпускаючи ані медиків, ані Яниних та Сашкових побратимів, які сподівалися, що їх ще можна врятувати.

До монумента Кобзарю, де відбувалася громадянська панахида, прийшло кількасот людей. Затим церемонія прощання продовжилася на алеї Слави, де обеліски на могилах полеглих у цій російсько-українській війні вже вишикувались у дві довгі шеренги. Мужні чоловіки-воїни не приховували сліз. Зокрема, й боєць сил спецоперацій з позивним «Данило Нечай». Він познайомився з Яною в перші місяці війни, коли вона як волонтер допомагала батальйону «Айдар».

— Яна вдягла не одного-двох бійців, а цілі добровольчі підрозділи, — згадує він. — Ми ж тоді були босі й голі.

Капітан-розвідник з позивним «Гора» розповідає, що в ті часи Яна врятувала життя кільком його бійцям, що потрапили в полон. «З них знущалися, катували, — згадує військовий. — Ще б кілька днів, і їх би розстріляли. Але Яна якимсь дивом з усіх усюд назбирала 30 тисяч доларів, за які вдалося викупити хлопців».

Коли жінка відчула, що просто волонтерства їй мало, вона вирішила підписати контракт із ЗСУ.

— Я ніколи не шкодувала про те, що пішла в армію, — сказала вона якось журналістам. — Це роки, які мене навчили багато чому. Для когось найважливіше в житті шлюб, для інших кар’єра… А для мене найголовніше — захищати Батьківщину.

У героїчної кулеметниці залишилося двоє дітей — 8 і 10 років. «Мама завжди була найкраща, тільки вона тепер ангел, назавжди, вона завжди з нами», — говорить донька загиблої Віка Червона.

Яні пропонували служити при штабі, в підрозділах забезпечення, але вона попросилася на передову, в батальйон «Донбас-Україна». Казала, що не може залишатися в «Айдарі», тому що її там сприймають як волонтерку, а не як бійця штурмового підрозділу.

Харківська активістка Катерина Яресько згадує, що запитала якось Яну, на який термін вона підписала контракт. Півроку? Рік?

— Подруга подивилася на мене й відповіла: «Катю, я не піду з армії до перемоги». У мене від цієї відповіді мурашки побігли по шкірі, — розповідає Катя.

У соціальних мережах Яна виставляла фронтові світлини, писала коментарі, роздуми. Багато розповідала про тих, хто воював поруч. Командири кажуть, що ніколи не чули від неї нарікань, хоча відомо, що життя в полях, лісах, лісосмугах, де нарито траншей і бліндажів, не мед. До речі, скрізь, де їй доводилося воювати, Яна висаджувала квіти, городину. І ніколи не забувала причепуритись, аби мати вигляд гарної жінки-українки. До речі, російськомовна, вона на війні добре вивчила українську.

— Яна воювала два з половиною роки, — веде далі Катерина Яресько. — У неї була харизма, природний дар переконувати, як тепер кажуть, медійний потенціал. Вона могла б багато чого досягти у мирному житті. Але вона обрала війну.

На жаль, у соціальних мережах під повідомленнями про загибель жінки-воїна є чимало брудних коментарів. Усі вони від путінських тролів, україноненависників. Є й погрози її друзям. Між іншим, чомусь дуже багато їх на сайті телеканалу «1 + 1» під сюжетом про Яну… Війна, попри те, що більшість суспільства її воліє не помічати, триває. І точиться вона не лише на Сході, а й посеред нас.

Леонід ЛОГВИНЕНКО

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here