Слов’янська кераміка рухається на ринки Європи

0
139


На Донеччині розвивають традиційне для міста виробництво затребуваної продукції

Різноманітну керамічну продукцію, вироблену у Слов’янську на Донеччині, яку продають майже у всіх куточках України, немає потреби зайвий раз представляти. Проте назву кілька цікавих і переконливих фактів про багатющі історичні традиції виробництва і високу якість виробів. Чи знаєте, що в оздобленні у 1911 році відомого Бессарабського ринку в столиці використовували керамічну плитку саме слов’янського походження? А те, що частину Андріївського узвозу вимощено кислототривкою цеглою від Слов’янського керамічного комбінату? Чи те, що порівняно недавно — у 2014 році місцеві майстри своєрідно взяли участь у чемпіонаті світу з футболу в Бразилії? Вони встигли виготовити і відправити за океан першу партію своєї продукції, замовленої господарями чемпіонату. І працювали над цікавим замовленням, але до міста увірвалися російські «мижбрати» з гібридною вій­ною.

Скориков і сини. І навіть онучка

Яка з виробничих ділянок цеху одного з місцевих підприємств, де побував, запам’яталася найбільше? Звичайно, керамічна піч. Бо саме звідси дістають найсвіжішу щойно спечену продукцію — ще гарячі горщики, тарілки, вази чи чашки. А походивши виробництвом і поспілкувавшись із кераміками, встиг переконатися, що у приказці «Не святі горщики ліплять» тільки частка правди. Різноманітні керамічні вироби (майже 8 тисяч найменувань!) насправді роблять прості люди, але аж ніяк не дилетанти. А коли йдеться про вироби найвищого ґатунку, то цим опікуються виключно майстри своєї справи. До печі, з гарячої пащі якої періодично з’являється продукція, ще належить виконати довгий технологічний ланцюжок робіт, у якому підготовка сировини, виготовлення форми і глазурі тощо. До речі, глиняна сировина, поки обмацував очима й руками майже готові вироби, вистоювалася, немов вино, просто під ногами — у підземному басейні.

Приватне підприємство «Петр» поміж інших, які працюють у Слов’янську, має особливу принаду. Тут діє сімейний підряд: потужним виробництвом, де працюють понад 320 людей, опікується родина Скорикових — батько В’ячеслав, двоє синів Артем і Роман, а також вся краща половина цієї родини. Усі вони мають вищу освіту і вагому фахову підготовку. Зокрема хлопці свого часу закінчили Краматорський політехнічний інститут, а молодший Роман ще три роки навчався у Лондоні за спеціальністю «Економіка підприємств».

«Завдяки цьому тепер нам значно легше працювати із закордонними партнерами: вести переговори чи укладати угоди, — розповідає директор підприємства В’ячеслав Скориков. — Хоч ніде правди діти, вийти на європейський ринок не так просто. Проте вже зараз маємо споживачів у Польщі та Угорщині, частину продукції відправляємо до Данії. У ближньому зарубіжжі працюємо з Молдовою, Казахстаном, трохи менше з Узбекистаном, і звичайно, не забуваємо про віт­чизняний ринок».

За словами директора, до 2014 року основним споживачем слов’янської керамічної продукції була Росія, та після початку гібридної війни ситуація докорінно змінилася. А взявшись освоювати нові ринки, на підприємстві водночас серйозно почали модернізували й автоматизувати виробництво.

«Разом із синами намагаємося відвідувати всі солідні міжнародні виставки керамістів, де переймаємо корисний досвід для підвищення якості власної продукції. Тісно співпрацюємо з кераміками Туреччини, в яких є чого повчитися саме у виробництві посуду. Всі найкращі й найсучасніші технології відразу запроваджуємо, дбаючи про майбутній розвиток», — каже Скориков-старший.

Для майбутнього підприємства, де працюють представники двох поколінь родини, вже підростає юна зміна. Виявляється, у В’ячеслава Скорикова троє внуків, а найстарша онука у 9 років поступово ознайомлюється з виробництвом кераміки. І не сама: дівчинка приводить сюди однокласників на екскурсії, під час яких діти розфарбовують чашки чи влаштовують веселі перегони цехом на електрокарах.

Готують керамічний «Слов’янський ярмарок»

Підприємство, попри родинну унікальність, майже типове для Слов’янська. Адже виробництво кераміки — традиційний для міста промисел, яким свого часу займався кожен третій місцевий житель. Археологи запевняють, що керамічні вироби тут стали виготовляти відразу після поселення людей у ХVІ столітті. Доказ цього — знайдені під час розкопок обпалені у вогні глиняні люльки, миски, горщики, чашки. Проте потужні підприємства, які випускали плитку, цеглу, черепицю та посуд, запрацювали у ХІХ столітті. Найвідоміше з них — акціонерне товариство власників із Польщі «Дзевульській і Лянге», високоякісна керамічна плитка якого мала дуже великий попит.

Подальшому розвитку посприяли тутешні багаті родовища високоякісних глин для виробництва цегли, керамічної плитки, порцеляни, фаянсу, а також залізничне сполучення. Отож закономірно, що за часів СРСР місто стало великим центром промислової кераміки, де крім плитки, виготовляли сантехніку та ізолятори для високовольтних ліній електропередач. А пізніше — на початку 2000-х років керамікою займалися понад 40 тисяч людей з кількістю населення 122 тисячі осіб. А ось нині фахівці, задіяні в цій галузі — одній з годувальниць міста, чітко розділяють стан справ на «до війни» і «тепер».

Навіть за три місяці окупації Слов’янська проросійські незаконні збройні формування завдали серйозних збитків традиційному промислу. Чимало виробничих цехів перетворилися на руїни під час обстрілів. Російські «визволителі» відверто грабували окремі підприємства: сучасніше обладнання демонтували і встигли вивезти, решту порізали на брухт. Крім того, гібридна війна, спровокована сусідами, фактично призупинила шлях тутешньої продукції на ринки Європи.

«До війни ми раз на два роки проводили у Слов’янську та Святогірську міжнародну конференцію «Світ кераміки без кордонів», куди охоче приїздили наші колеги з країн Європи та СНД, — згадує директор ТОВ «Керамічні маси Донбасу» Володимир Меленець. — Тут бували фахівці з Німеччини, Іспанії, Італії, Польщі, з якими ми обмінювалися досвідом і завдяки цьому поступово наближалися до Європи. А потім нашу подальшу співпрацю перервала війна. Адже тепер посольства цих країн не рекомендують своїм спеціалістам відвідувати небезпечну зону, якою вважають наш прифронтовий край. Зрозуміло, за таких умов серйозні інвестори не хочуть ризикувати і заходити сюди. Тож доводиться працювати виключно на внутрішніх інвестиціях і резервах».

Пошук резервів особливо активізувався останнім часом, оскільки у січні подорожчала сировина, з якої виготовляють керамічну продукцію: ціни на глини та шамот злетіли відразу на 70%. Давно нарікають місцеві виробники на ситуацію з упаковкою, бо іноді окремий керамічний виріб виходить дешевшим, ніж картонна коробка, в якій його пропонують споживачам. Не в захваті від скасування нічних тарифів на електроенергію. Є певні проблеми з підготовкою фахівців для традиційного виробництва, адже місцеве керамічне училище вже втратило статус «кузні кадрів». Проте навіть за цих умов чимала частина слов’янських керамістів істотно просунулися у запровадженні сучасних технологій, підвищенні якості та покращенні дизайну продукції.

«Побувавши на багатьох міжнародних виставках, не раз пересвідчувався, що слов’янська продукція не гірша, ніж у майстрів з Іспанії, Австрії чи Чехії, — запевняє місцевий підприємець Олександр Семенець, який свого часу виконував замовлення для чемпіонату світу в Бразилії. — Проте потрібно чесно визнати, що ми ще не готові впевнено виходити на європейський ринок. Саме з цієї причини тривалий час були орієнтовані більше на Росію, однак нині вже наближаємося до споживачів Європи. Якість нашої продукції нітрохи не поступається аналогічним зразкам, виготовленим закордонними колегами».

Більшість авторитетних місцевих фахівців керамічного виробництва переконані, що розв’язувати проблеми й ефективно розвиватися краще гуртом. Намагання об’єднатися у громадську організацію «Союз виробників художньої кераміків» чи керамічний кластер не нові, але нині вони особливо актуальні, оскільки спільними зусиллями буде значно легше подолати перешкоди на шляху до нових європейських ринків. А серйозність намірів згуртуватися може показати свіжа ініціатива провести у Слов’янську ярмарок керамічної продукції з істотними знижками для покупців. Приурочити його вирішили до Дня кераміка, який відзначають 7 липня. Такий вибір не випадковий, бо, як зізнався один із співрозмовників, у місті кераміків уже стали забувати, на який день припадає професійне свято представників знакового тут виробництва.

І він не помилився. На вулицях Слов’янська вирішив запитати про згадану дату  у майже двох десятків людей, і всього четверо відповіли: «6 чи 7 липня». Малувато. Навіть попри те, що в місті мешкають багато  не корінних жителів, а переселенців з окупованих міст і сіл Донбасу.

Павло КУЩ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here