«Нагодуй солдата – Харків»: 250 000 порцій за 3,5 року війни

0
133

З початком війни на Донбасі Україну охопив справжній волонтерський бум. Майже в кожному місті, містечку та селі збирали допомогу для армії. Напрями діяльності — на всі смаки: хтось плів маскувальні сітки та «кікімори», хтось збирав аптечки, хтось виготовляв сухі борщі та супи. Харків’янки Наталія Долгополова та Тетяна Харлан одними з перших організували в місті виробництво висушених страв для армії. Про куховарське волонтерство, супи під обстрілами та авторські натуральні солодощі — в нашій із ними розмові.
«Я — науковий співробітник, у Тані — власна справа. До війни навіть не були знайомі. Так вийшло, що ми одночасно побачили по телевізору сюжет, як жінки в Дніпрі почали виготовляти сухі борщі. Виникла ідея робити те саме в Харкові. Зробили кілька борщів, створили в «Фейсбуці» групу «Нагодуй солдата — Харків», почали приєднуватися до неї люди. Так і закрутилося», — пригадує про початок ініціативи Наталія ДОЛГОПОЛОВА.
Тетяна ХАРЛАН додає: «Коли побачила групу в соцмережі, приєдналась однією з перших. Спершу ми навіть не знали, як сушити ті овочі, це сьогодні в нас величезний досвід. Розбирали овочі додому й там сушили їх. Пізніше знайшли фермера під Харковом, який машинами привозив нам свою продукцію. Коли в тебе 20 мішків капусти, 20 мішків цибулі, 20 мішків моркви, а зберігати  їх ніде — це величезна проблема, довелося купувати великі сушарки. Але й наші невеличкі домашні сушарки теж не простоюють, там ми досушуємо овочі».
«ЦЯ РОБОТА ЩЕ ПОТРІБНА І ВАЖЛИВА»
— Скільки людей відгукувалося на ваші прохання про допомогу на початку війни і сьогодні, в 2017-му?
Н. Д.: — О, на початку війни дуже багато людей нам допомагало, і коли ми звали почистити, порізати овочі, приходило багато дівчат. Інші допомагали матеріально.  Але сьогодні менше вже такої роботи.
Т. Х.: — Якщо рахувати постійних членів групи «Нагодуй солдата — Харків» — це десь 30 людей. Коли ми отримали приміщення, стали активніше залучати людей, тоді приходило на фасовку і по 10, і по 15 дівчат, вони тут і вміститися не могли в кімнаті. Тому ми стали працювати по вихідних у дві зміни: перша з 10 ранку до 13.00, потім перерва, і приходила друга зміна, яка працювала до вечора. Деякі люди йдуть, але на їхнє місце приходять інші.
— У вас якось розділені обов’язки?
Н. Д.: — Розділилися уже в процесі, хто чим займається. Я люблю комп’ютер, тож шукала рецепти, займалася інформаційною підтримкою. В мене сидяча робота, а в Тані — «бігуча».
Т. Х.: — У мене машина, я мобільніша. До того ж маю підприємницький хист, тож щось знайти, вибити — це моє. Я контролюю всі надходження коштів і витрати, в цьому я маніяк — усе має збігатися до копієчки. В нас ведеться звітність, щоб знати, кому, що і коли ми давали. Раніше частіше писали звіти для соцмереж, бо багато продукції роздавали, а звіти стимулювали людей активніше допомагати. Цей стимул уже не працює, натомість є інший — дати зрозуміти людям, що ця робота ще потрібна і важлива. Ми не гонимось за тим, щоб зробити кілька сотень супів на місяць та одразу їх роздати. Ми ощадливо ставимося до продуктів і коштів групи, ми даємо лише тим, хто просить і кому це справді потрібно, бо вже є досвід, як відрізнити тих, хто їде в АТО заради ефектних фото і просить наші супи, аби не їхати з порожніми руками.
— Звідки ви брали рецепти та який у вас асортимент страв для військових?
Н. Д.: — Перший рецепт був узагалі один — дніпровських дівчат. Це був борщ, який вони запустили у виробництво, і не приховували, що і в якій кількості в нього класти. Спочатку ми варили за їхнім рецептом, а потім модернізували борщ, додали приправ. Наразі в нас 15 найменувань сухих супів та борщів. Ще робимо каші, енергетичні батончики, тюбики з салом та пастою.
«МИ ВСТИГЛИ ЗВАРИТИ ВАШ СУП, ТЕПЕР СИДИМО ПІД ОБСТРІЛОМ І ЇМО»
— А які з ваших страв найпопулярніші серед військових?
Т. Х.: — Усім подобається різне. Хто любить українську кухню — хвалить борщ, комусь подобається капусняк, дуже популярні лагман і харчо. Вони незвичні на смак, харчо ще люблять за назву — він у нас «Антимоскальський». За роки існування групи з наших сухих супів та борщів військовими було зварено більш ніж 100 тис. літрів перших страв, а це — понад 250 тис. порцій.
— Чи бійці телефонують, щоб подякувати?
Н. Д.: — Часто дзвонять і кажуть «Дівчатка, цілуємо ваші ручки». Усі відгуки від бійців для нас дуже цінні й приємні.
Т. Х.: — Мені запам’яталось, як дзвонив хлопець, який сказав, що тільки-но вони зварили суп, як туди впала міна, і все розбила. І найбільше їм було шкода того супу, який вони не змогли спробувати. Або дзвонять і кажуть: цілий день стріляють, потім заспокоїлися на півгодини, ми встигли зварити ваш суп, тепер сидимо під обстрілом і їмо ваш лагман. Це дуже надихає.
— На вашу думку, така допомога ще актуальна для армії?
Т. Х.: — Ми розрізняємо ситуацію, якою вона була 2014-го і яка вона є зараз. Якщо на початку війни ми щодня давали комусь продукцію, а на вихідних возили самі, то сьогодні, може, раз на тиждень чи два видаємо супи, борщі чи каші. В нашої допомоги вже інша мета. Якщо в 2014 — 2015 роках супи рятували від голоду, то зараз уже постачання налагодилось у армії, але наші супи все одно потрібні при переміщеннях, при ротаціях, при обстрілах — тобто, коли треба поїсти, а готувати ніколи чи нема де. Адже війна, на жаль, продовжується.
— Крім супів для військових, ви ще робите цукати, чіпси та пастилу з овочів та фруктів, і це вже комерційний проект. Як у вас виникла ідея зайнятися виробництвом корисних натуральних солодощів?
Т. Х.:  — Коли до нас приїздили гості з-за кордону, вони весь час дивувалися і казали, що на заході такі натуральні продукти без консервантів, як наші, дуже високо ціняться і користуються великим попитом. А оскільки за ці роки ми навчилися не лише робити супи та борщі, а й сушити фрукти і варити цукати, ми вирішили застосувати ці знання на практиці. Щоб розділити свою комерційну діяльність із волонтерською, вирішили взяти кардинально інший напрям, який не перетинається з тими продуктами, які нам безоплатно дають люди — зайнялися виробництвом натуральних солодощів. Використовуємо фрукти з власних дач, екзотичні фрукти купуємо. В асортименті — овочеві та фруктові чіпси, цукати, пастила. Особливо смачні в нас цукати з гарбуза. Якщо раніше в нас були волонтерство, робота та сім’я, то зараз ще намагаємося знаходити час на виробництво солодощів. Спочатку сім’ї були проти, бо хоч іноді хотіли бачити нас удома, але потроху змирилися, бо дуже вже смачна в нас виходить продукція.
Юлія ІЛЮХА,
Харків