«Україна — єдина країна у світі, де професія каскадера затверджена на державному рівні»

0
286

Охоплені полум’ям люди,  шалені швидкості й піруети в повітрі автівок,  неймовірні кульбіти вершників, стрибки сміливців з висоти — це все життя   каскадерів у кіно. Своїм талантом, надзвичайною сконцентрованістю і виваженістю,  вмінням чітко розрахувати час, відстань, вплив погодних умов і місцевості вони роблять  фільми захоплюючими. До когорти професіоналів найвищого рівня належить наш співрозмовник Анатолій  Грошевой — засновник і очільник Міжнародної асоціації професійних каскадерів «Україна», «батько» запису в Класифікаторі професій «каскадер, організатор трюкових зйомок».

— Анатолію Васильовичу, ви один із найдосвідченіших представників цієї нелегкої професії, нині можете розкрити певні забобони чи прикмети життя каскадерів? Чи правда, що застрахований обов’язково травмується?
— Справді, в мене було таке. За 43 роки, які я віддав професії, застрахувався єдиний раз. А на майданчику фільму «В’язень замку Іф» у сцені, коли горіла таверна, я сильно обпік руки. Приходжу в страхову контору, а вони мені: «Приходьте по гроші після лікування». Нормально? «Та йдіть ви лісом», — подумав я і вже ні до кого більше не звертався. Насправді професіонали травмуються вкрай рідко. Поки тисячу разів не відпрацюєш трюк, поки не переконаєшся, що його можна виконати, — нічого не втілюєш. Образно кажучи, головний підручник і методичка для вдумливого професіонала — шкільний підручник з фізики для учнів 6—8 класів. Загалом підвищений травматизм у каскадерів — просто міф.
— Ви у професії з минулого століття, на той час не те що не готували каскадерів, навіть офіційно й професії такої не було.
— Починав із циркової школи, заходив до приятелів-«джигітів», займався з ними на конях. Бувало прокидався о 4 ранку, йшов на іподром, платив за заняття, а потім їхав на роботу. Потім закінчив Інститут фізкультури, 12 років працював водолазом. Щоб опанувати автомотосправу, спеціально зайнявся цим спортом. Коли дійшло до кіно, у 1987-му закінчив ВДІК, тоді набирали курс «Організатор трюкових зйомок». Зібралося 42 людини з усіх кіностудій СРСР. Це був єдиний на земній кулі набір — перший і останній. При «союзі» наша група із семи хлопців, до її складу входив і відомий нині актор та надзвичайно талановитий комік Віктор Андрієнко, обслуговувала практично всі кіностудії. А це, щоб ви уявляли, 25 картин на рік, вдома загалом бували від сили місяць. Скажімо, був випадок у Білорусі на зйомках фільму «Дочка командира» — фільм про перші дні Великої Вітчизняної війни та оборону Брестської фортеці. Тамтешні кіношники запросили десантників для виконання трюків: вони треновані, військові, мужні, виконують накази. Один із наказів звучав так: «Вискочити із палаючого вікна другого поверху». Начебто, для крутих хлопців не найскладніше завдання. Однак на наступний день зйомок із 10 бійців семеро були травмовані. Тож полковник, який керував хлопцями, побачивши цю «картину», сказав приблизно так: «Та горіть ви вогнем із вашим кіном разом, ви ж мені кращих бійців поламали…». Ось тоді нас, українців, і викликали. До речі, я нині також у Білорусі працюю над цікавим проектом. Але повернімося до професії.  Україна — єдина держава у світі, де професія каскадера затверджена на державному рівні. Я пишаюся тим, що безпосередньо займався цим питанням. Ось у американців є профспілка, і за її рахунок існує наша професія. В Україні я добився, що каскадери та організатор трюкових зйомок увійшли до офіційного переліку професій під певним номером. Тоді ж  у Міністерстві праці розробили систему оплати. Звичайно, вона зовсім не така, як в американських каскадерів, які самі визначають, скільки тисяч доларів за певний трюк їм  треба заплатити. У нас є певна сітка, за якою й визначається і вартість підготовки, і вартість виконання трюку.
— Якщо не секрет, яка це шкала, мабуть, непогано виходило?
— Було таке положення №220, згідно з яким оплата прирівнювалася до окладів акторів. Ставки, звичайно, були різні. Наприклад, народний артист отримував 56 рублів на день — нечувані на той час кошти! А інженер — за 120 «ре» цілий місяць молотив. Тоді 200 карбованців вважалися нормальною зарплатою, а в мене виходило і по п’ять сотень.
— Розкажіть про теперішнє каскадерство: яке воно, де і як навчитися цій фантастичній професії?
— Нинішня молодь називає щонайбільше 7 напрямів, а насправді їх понад 10, а ще більш як 144 піднапрямів! До речі, певним чином у становленні нашої професії брав участь сам… Сталін. Коли відбувалися зйомки фільму «Сміливі люди», вождь «усіх часів та народів» дав указівку, щоб  підсікли коня. Тоді славетний Кантимиров придумав перев’язати коневі передні ноги мотузкою, кінець якої був у руках вершника. У потрібний час вершник різко смикав за мотузку, і на всьому ходу тварина падала.
Щодо навчання. Більшість шкіл каскадерів, про які ви чуєте, — афера чистої води, блюзнірство. У Великій Британії виконавця трюків готують мінімум сім років. І це ще не означає, що він таким стане. Американець, умовно кажучи, такий як я за досвідом, бере ліцензію і проводить тримісячний курс, вартість якого в середньому становить від 9 тисяч доларів! А чого навчить? Падінню з максимальної висоти 3—4 метри, бойовим єдиноборствам, роботі з вогнем, зі зброєю, частково з вибухом, тобто — найпростішому. Потім видасть так званий диплом, і — пробивайся у світ кіно як завгодно. Європейці й американці однозначно визнають каскадерів-слов’ян. У закордонних колег дуже вузька спрямованість роботи, а в нас справжній професіонал здатен працювати в багатьох напрямах. Тут сів на мотоцикл, там — на машину, на коня, стрибнув із  висоти, є досвід роботи кінолога  тощо.  Одним словом — майстер на всі руки. Щоправда, досягають такого рівня буквально одиниці, фанати своєї справи. Для них, як, власне, і для мене, — це спосіб життя. Років п’ять тому я дав оголошення про набір абітурієнтів при університеті екранних мистецтв на курс «каскадер». Відгукнулося понад сто осіб. З кожним я особисто проводив співбесіду, і їх лишилося 24. Після першого тижня навчання залишилося  12, другого — 7, до кінця третього протримався один! У чому сіль? Почали з головного, основи основ — охорони праці. Далі — цехи знімальної групи, їх обов’язки. Потім — напрями в трюковій справі, мета кожної трюкової дії, підготовка до неї. Підсумовуючи, цитую думки  каскадера-невдахи: «Я вкладаю свої кошти, здоров’я, знання протягом  десятків років, а на виході — здоров’я немає, заощаджень немає, пошани немає». Деяким чином їх можна зрозуміти: повністю поринувши у професію, якій присвятив 43 роки і працював у 700 фільмах, на моїй Батьківщині, в Україні, на мене дивляться, як на дивака, який ризикує життям, за власний кошт купує найсучасніший реквізит. Звання, визнання, авторитет — усе за межами України.
— Невже все так песимістично?..
— Ну що ви, зовсім ні. Я говорив про реалії, а ті, хто відданий професії і присвятив їй життя, мислять іншими категоріями, я ось днями крутонув «Сітроен» на 3,5 оберту, пролетівши 40 метрів, а у верхній точці — 10 метрів для кінофільму «Авель» виробництва США (нагадаємо, що нашому герою у січні виповниться шістдесят п’ять. — Авт.). А так займаюся кураторством фільмів, проводжу майстер-класи, багато їжджу по світу, запрошують у журі конкурсів і фестивалів. Недавно був у Єгипті, і мене, як кажуть, по «ходу п’єси» попросили стати куратором трюків. А рівень там такий слабенький… Довелося категорично відмовити: «Хлопчина ваш неотесаний, покалічиться, а звалять усе на мене. Я в арабську тюрму не хочу». Мої учні успішно працюють в Канаді, США, Німеччині, навіть в Австралії.
— Це правда, що ви умовили Богдана Ступку зніматися у «Тарасі Бульбі»?
— Було діло. Тоді він уже лежав у Феофанії: «Не можу, — каже. У мене  проблеми з плечем». А я йому, що його справа обличчям грати, а вже зробити із нього супергероя — наше завдання. Я, щоправда, займався цим проектом лише на підготовчому етапі: місця зйомок вибирав, особисто відбирав коней. Від початку був інший режисер фільму, це вже згодом запросили Володимира Бортка. А він уже на власний розсуд на моє місце  організатора трюкових зйомок запросив каскадера кіностудії ім. Олександра Довженка.
— На вашу думку, який стан справ у сучасному вітчизняному  кінематографі?
— Болюча тема. Чесно зізнаюся, я так втомився від нашого рідного хамства і діячів від культури. Ще наприкінці 90-х режисер і оператор Юрій Іллєнко, царство йому небесне, розробив закон про кінематограф, який прагнув «протягнути», я не підберу іншого слова, через парламент. Не вдалося, бо «народні обранці» були цілком зайняті власною годівницею, зокрема пенсіями для себе, де вже той кінематограф… А Юрій Герасимович на той час спілкувався з Микитою Міхалковим і, розраховуючи на його допомогу, віддав документи йому із такими словами: «Ти до будь-якого високого кабінету вільно заходиш, давай спробуй пробити!». І нащо, скажіть, пану Міхалкову було винаходити велосипед, якщо у нього готовий законопроект у руках? Як ви вважаєте, чому Росія випередила нас навіть у кінематографі? А тому, що Дума їхня прийняла цей закон ще у 2000 році, а ми його тільки нині думаємо вводити. Одна із головних  переваг закону Іллєнка в тому, що кінематограф у фазі кіновиробництва не обкладається податком. Простий приклад. З буханки хліба беруть податок лише після того, як її уже випечуть. А як чинять у нашому кіновиробництві? Складають кошторис, а потім 62% цієї суми забирають як податок. Одразу запитання: на що фільм знімати? Ось на якому етапі закладається якість майбутньої картини. Натомість увесь світ бере податок із грошей, отриманих від прокату стрічки. Отакий стан справ.
— Що врятує вітчизняне кіномистецтво?
— Є відповідь. За моїми плечима участь у 700  фільмах, тому врятує нас велике бажання працювати тут, в Україні, і так, щоб світ завмер від захвату. Професіоналів у нас достатньо, не вистачить — зберу учнів звідусіль. На перший же мій поклик злетяться із США, Канади, Німеччини, Латвії, Литви, Естонії, Білорусі, Ізраїлю, Австралії, Єгипту, Росії, незважаючи ні на що, — професіонали з професіоналів, які з півслова, з півпогляду розуміють один одного. А поки що — передаю знання й уміння двом синам і двом онукам.
Лариса СЕМАКА

ДОСЬЄ
Анатолій Грошевой народився 1950 року в Києві. Першу освіту здобув на єдиному за всю історію ВДІКу курсі за спеціальністю «організатор трюкових зйомок», другу —  в Інституті фізичної культури. Каскадерську кар’єру розпочав на Кіностудії ім. Олександра Довженка. 1996 року заснував і очолив Міжнародну асоціацію професійних каскадерів «Україна». Має звання академіка Міжнародної академії трюку. Майстер спорту з автоспорту, кандидат у майстри спорту з футболу, член правління Спілки кінематографістів України. У послужному списку більш як 700 творчих проектів: кінофільми, музичні кліпи, рекламні ролики тощо.