Кохання не знає років

0
38

Ніколи не пізно знайти близьку тобі людину.

Такі наречені, як хмельничани Олексій Федорович і Людмила Антонівна (на знімку), завжди викликають цікавість. Одні кажуть: «Куди в такому віці під вінець?». Інші заперечують: «Ніколи не пізно знайти близьку тобі людину». Хтось не довіряє щирості таких почуттів, а інші, навпаки, беруть за приклад.

І не дивно, адже нареченому вже 93! А з нареченою йому пощастило: вона ще зовсім юна, їй лише… 72. Для двадцятилітніх, котрі створюють свої родини, такі цифри видаються просто захмарними. Та й ті, хто вдвічі, а то й утричі молодший, не завжди наважуються на шлюб. А ця пара не побоялась зробити такий важливий крок назустріч один одному. Хоча обом він дався непросто.

В обох за плечима вже були і шлюби, і сім’ї. Озирнешся — там ціле життя в буквальному розумінні слова. Олексій Федорович прожив зі своєю першою дружиною шістдесят років, а Людмила Антонівна зі своїм чоловіком — понад сорок. Обоє сподівалися, що і старість зустрінуть разом зі своїми половинками. Але рідні люди пішли з життя. Пережити втрату було непросто…

Одного разу випадково зустрівшись, вони швидко розговорилися. Зустрічі зраділи, бо вже давно були знайомі. Свого часу разом працювали. А Олексій Федорович добре знав чоловіка Людмили Антонівни. На пенсії бачитися стали набагато рідше. Тож коли зустрілися, поділились один з одним сумними новинами. Трохи поговорили, згадали минуле. А на прощання обмінялися телефонами.

За кілька днів Олексій Федорович зателефонував — і обоє зраділи, бо з роками їхні телефони дзвонять чомусь дедалі рідше.

Для цієї пари все розвивалося за класичним сценарієм кохання: спільні прогулянки, розмови, походи у кіно. Потім спільні щоденні побутові турботи. Невдовзі зрозуміли, що потрібні один одному.

…У таких стосунках багато важливих моментів. Насамперед люди позбавляються важкого почуття самотності і туги. І, окрім співрозмовника, знаходять для себе ще й помічника. Адже в похилому віці взагалі важко обійтися без підтримки.

Спочатку про весілля навіть не говорили. І не зогледілись, як разом прожили вісім років.

Тож був час придивитися, подумати, а головне — зрозуміти, що ось так для них розпочався зовсім новий, не схожий на попередній етап у житті. І не варто порівнювати його з минулим. Просто інший, коли треба жити, цінувати кожен день і один одного.

Удвох вони почувалися не просто комфортно, а щасливо. Тож два роки тому Олексій Федорович офіційно запропонував руку і серце. Хотів, як належить у таких випадках, узаконити їхні стосунки. А ще — упевнитися, що його кохану не забере хтось інший.

Кому з жінок не сподобається така пропозиція, тим паче, якщо її робить галантний кавалер. Людмила Антонівна погодилася, подали заяву. Та в останній момент наречена… передумала: побоялася, що ж люди скажуть. Та відмова не зіпсувала їхніх стосунків. Вони й надалі залишалися разом. А чоловік вирішив не підганяти події і почекати. Тактика виявилася виправданою. За кілька літ його обраниця таки погодилася.

Печатка в паспорті не була вирішальною у цих стосунках. Та, коли вже вирішили, що все має бути за законом і як годиться, то нехай так і буде. Добре, що близькі люди з обох сторін допомогли відважитися на такий крок. Адже у дітей та онуків давно своє життя. Не всім і не завжди випадало навідати одиноких батьків. А от коли ті разом, підтримують один одного, допомагають — то всім спокійніше.

Нова родина одразу стала великою. Тепер у ній є троє дітей, четверо внуків і четверо правнуків. Та головне — є тепло, любов, повага і турбота. Все те, що так потрібно у будь-якому віці. Адже з роками почуття не зникають. Головне — щоб було для кого їх виявляти. І не важливо, скільки молодятам років — вони знову щасливі і закохані.

Ірина КОЗАК,

Хмельницький

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here