Вперше поїхала на екскурсію і… вийшла заміж

0
39

У Галі на роботі тільки й мови: коліжанки збираються на триденну екскурсію за кордон. Завели собі таку моду – щороку їдуть в якусь країну. Цього разу запланували побачити Чехію. І Галину підбивають, а вона все ніяк. Грошей шкода, та й мама, з її важким характером, явно не зрадіє. Тож, коли колеги повернулися і стали навперебій розповідати про свої пригоди, слухала і заздрила. Подумалось, що далі від Рівного нікуди і не вибиралася,  а їй вже 42…

***

Відтоді Галя сама себе стала переконувати: «А от візьму і поїду!» Тим більше подруги, не встигши допити чеське пиво, яке привезли із собою, стали поговорювати про Італію. Замахнулися – о Боже! – на Рим! У Галі аж подих забивало, коли чула про це місто, а від думки про те, що вона може там побувати, й взагалі у голові паморочилось. Дівчата нашвидкуруч накидали суму (квитки на літак, проживання, екскурсії) – виходило ого-го!

– Та вже так не лякайся, – штовхнула її ліктем Наталка, побачивши, що колега почервоніла і аж закусила губу від сумнівів. – Якщо поїдемо, то тільки через рік. За цей час щомісяця із зарплати відкладай дещо. Ми всі так робимо.

– Ну не зна-а-аю, – нерішуче почала Галя.

– Ой, що вже тобі думати?! Ти вибач, але у тебе ні чоловіка, ні дітей… А вони знаєш скільки грошей тягнуть?  – вигукнула спересердя Наталка. Бо й справді, що зібратися одинокій людині, а що їй – з трьома спиногризами і чоловіком, якого ще треба півроку вмовляти, щоб відпустив. Та ще й з дітьми залишився правуватися.

 ***

Наталчин «наїзд» став останньою краплею – вирішила, що поїде, бо більше такої можливості може і не бути. Хоча і образилася тоді. Хіба ж вона винна, що у неї життя так склалося? Менші брат і сестра вже мають свої сім’ї, дітей. А вона спочатку тата догледіла, тепер маму. Галя була заміжня, десять років прожили. А чи була щасливою? Можливо, перших кілька років. Поки була молода та дурна. Потім чоловік став шпиняти, що дітей не мають. Вона бігала по лікарях, перевірялася – її переконували, що здорова, і радили привести на огляд чоловіка. Але де там! Її Коля ледве школу закінчив, усе життя працював фізично і був настільки дрімучий у цих справах, що навіть думки не міг допустити, що бездітним може бути він, чоловік. Тож варто було Галі почати цю тему, як він враз визвірявся і ледь з кулаками на неї не кидався, доказуючи, що «все у нього там фуричить».

Не знати, чи вистачило б Галі духу самій подати на розлучення. Певно, терпіла б і далі. Недарма ж мати її весь час називає «амебою безхребетною». Аж тут Коля одного дня поставив її перед фактом:  треба розходитися, бо має іншу. Ділити їм було нічого, житло орендували. Тож зібрала речі і повернулася до батьків. З того часу так і живе. І хоч на вроду непогана, але щось не щастило їй познайомитися з кимось путнім. Помаленьку й змирилася. Значить, так воно має бути…

***

Рік минув у клопотах. Мати, як вона і прогнозувала, не розуміла, що то донька таке надумала. Влаштувала крик і ґвалт: розкидається грішми на забаганки, загубиться, в рабство продадуть… Витримати материні докори не мала сил, тож пообіцяла не їхати. Пішла, прости Господи, на брехню. Бо потім домовилася з кумою, що та прикриє її на ці чотири дні, скаже, що вони на дачі.

Аеропорт, літак, чужа країна – все для неї було таке нове і незвичне, що іноді сама себе ловила на думці, що ходить з відкритим від подиву ротом. Ватикан, базиліки, фонтани і музеї – не тямила себе від щастя, що вона у Римі! Ввечері, геть стомлені, зайшли з подругами в супермаркет. Галя вирішила купити булочку з йогуртом, перекусити на вечерю. Знайшла вітрину з молочною продукцією і стала вивчати цінники. А що погано бачить, то аж зігнулася, щоб краще роздивитися. І треба ж такому статись, у цей самий момент якийсь синьйор із возиком  врізався у неї. Галя зойкнула і різко вирівнялася.

– О, кьєдо скуза, кьєдо скуза! – заметушився чоловік. Гарячково щось шваргочучи італійською, став тицяти їй у руки білосніжну носову хустинку. Галя з того пенду її взяла, але через секунду повернула назад:

– Та перестаньте, ради Бога, я ж не забилася… Не треба мені хустинка… Зі мною все добре, сама ж винна…

Раптом обоє одночасно замовкли. І врешті подивилися один на одного. А тоді засміялися.

– Нон капіско, – розвів руками синьйор.

– Я нічого не розумію, – похитала головою у відповідь Галя. 

Так вони стояли, дивилися один на одного і, як дурні, посміхалися, аж поки Галю не гукнули. Вона підійшла до каси й озирнулася. Італієць  навіть з місця не зрушив, дивився услід…

***

– Ой, дівки, ну ви гляньте, – засміялася Наталка, коли вони вийшли з магазину. – Хоч би Галю додому довезти, а то вкрадуть її тут ще усілякі синьйори.

Всі посміялися і тему, здається, закрили. Галя нікому не сказала, що італієць їй відразу сподобався: десь такого віку, як і вона, мав відкритий щирий погляд і гарну посмішку. Та що вже зробиш: побачилися та й розійшлися, як в морі кораблі.

Настав третій і останній день їхніх «римських канікул». Вирішили до Колізею добиратися на метро. Галя там пережила не один стрес: по перше, вона в метро ніколи не спускалася, а по друге, ніяк не могла допетрати, як купити квиток у тому їхньому автоматі. Уся напружена і на нервах, щоб не згубитися – людей же море – заскочила за дівчатами у вагон метро і відразу плюхнулася на вільне місце. Стала роздивлятися і тут… Вона очам своїм не повірила! Просто напроти неї сидів вчорашній незнайомець із супермаркету! 

Італієць теж аж підскочив, коли побачив Галю. І кинувся до неї, простягаючи руку для знайомства. Невідомо, куди він їхав, але з метро Сальвадоре вийшов разом з українськими туристами. І до самого вечора проходив із ними. Спілкувалися жестами і англійськими словами  – пригадували шкільні знання. Наступного ранку Сальвадоре примчав до аеропорту і довго махав рукою їм на прощання.

Завжди гостра на язик Наталка тоді так і не сказала нічого в’їдливого. 

***

Через рік Галя стала «римлянкою», а ще через трохи народила маленького Сальвадорчика – копію татуся.  Для обох – єдина і бажана дитина. 

Мирослава КОСЬМІНА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here