ЗАКОХАВСЯ В ЕФЕКТНУ СТРИПТИЗЕРКУ І… УБИВ

0
124

Він розказував поволі, ніби кожне слово доводилося підбирати. Часто посміхався і навіть інколи жартував. Після таких жартів мені чомусь ставало гірко, аж сльози наверталися. І чому так Бог парує?

НЕДОСЯЖНА «ЗІРКА» ВАЛЯЛАСЯ П’ЯНА

У Степана рано померли батьки. Та й бабуся, яка доглядала хлопчика, теж не довго клигала на білому світі. У 17 років залишився сам-один, без роду-племені. Проте не розкис, не спився. Буквально з першого курсу став підробляти, а після закінчення інституту влаштувався на непогану роботу.
Як молодий спеціаліст отримав квартиру. «Ще оженити б тебе на якійсь рум’яній дівчині – і життя, вважай, вдалося», – жартували його старші колеги. Степан посміхався, відкараскувався, але перед очима таки мав образ дівчини, яка вже давно запала в душу. Щоправда, далеко не рум’яної та сільської-простої. О, то була дівчина із розряду зірок! Недосяжних і далеких. Ефектних і дуже гарних. Бо коли вицокувала на своїх неймовірних шпильках із під’їзду, одягнена у куцу спідничку та в блузку з вирізом до пупа, мову віднімало навіть бабцям-пліткаркам. Що вже говорити за Степана: він стояв стовпом із дурним виглядом доти, доки дівчина не зникала за рогом будинку.
Не знати, чи знайшов би сміливість заговорити зі своєю «зіркою», якби не один випадок. Повертався додому із другої зміни геть поночі, а тому ледве не перечепився через чиєсь тіло. Присвітив ліхтариком – матінко рідна! Це ж його недосяжна дівчина валяється тут, як остання… Заходився піднімати, та де там: пручається і щось спросоння белькоче. Ввалив тоді на плече, як мішок із картоплею, і потягнув до себе додому. Не буде ж він бігати по поверхах сусіднього будинку, шукаючи її квартиру.
Поки вклав, поки сам на підлозі постелився – уже й ранок засірів за вікном. Ще через трохи – і його гостя заворушилася.
– Ти хто? – спитала без жодного натяку на зніяковілість.
– Степан. Підібрав вас на дорозі, ви… того… п’яні були дуже.
– Ой, тільки моралі мені не читай, голова болить, – скривилася вона. – Похмелитися є чим? І, до речі, між нами щось було?
– Та що ви таке кажете?! – аж почервонів Степан.
– От і молодець, – потріпала його по щоці своїми наманікюреними пальчиками. – Тоді приємно познайомитися, я – Катя.
Ось так їхні шляхи, як дуже часто люблять писати письменники у своїх романах, перетнулися. Згодом ще зустрічалися, здоровкалися. І коли одного разу Катя прийшла зненацька до нього додому з пляшкою коньяку і розказала про своє нелегке життя – Степану захотілося її обійняти і захистити. Мама у Каті десь у селі, вона ж знімає тут квартиру і з останніх сил намагається заробити якихось грошенят… для сина. Виявляється, у неї є дитина! Хлопчик мусить тижнями жити у цілодобовому садочку, бо з її роботою офіціантки та стриптизерки у нічному закладі – не до виховання дитини.
Степану як пелена на очі наповзла. Він ненавидів долю, яка так познущалася над нещасною дівчиною, у Каті він бачив справжню принцесу, якій просто не пощастило в житті. А варто було тій посміхнутися і сказати, що він один-єдиний, який побачив в ній людину, а не «ходячий орган» – як Степан гепнувся на коліна і запропонував Каті руку і серце.

ПЛЯШКА ГОРІЛКИ – НА ШНУРКУ ВІД СУСІДКИ

Весілля відгуділо, Степан урочисто вніс Катю на руках у свою квартиру. Спочатку все було дуже добре. Господинею була хорошою, готувала смачно. Незабаром її син став називати Степана татком. Вечорами вони зустрічали його з роботи, цілували, і чоловіку здавалося, що тепер він найщасливіший на землі. Але через півроку, а може, трохи більше, Катя почала нудитися. Ні, вона не влаштовувала йому скандалів, просто все більше часу десь гуляла. Приходила весела, жартувала і, обдаючи чоловіка винним смородом, лізла цілуватися. Він сердився, намагався їй пояснити, достукатися до совісті. Де там! Катя в обід злазила з ліжка, одягалася, фарбувалася і йшла «у справах».
Вагітна?! Степан так зрадів, що аж закружляв Катю по кімнаті. Тягав їй делікатеси, купував різні забаганки. Вечорами гладив животика і щиро вірив, що його Катя змінилася і її пиятика в минулому.
Гарненьке дитятко – дівчинка – ще лежала у колисці, а його дружина знову почала сумувати. Розвіювати свою печаль вона ходила на кілька поверхів вище, до відомої у будинку пиячки Свєтки. Вони якось напрочуд швидко подружилися.
Не можна сказати, що Степан нічого не робив. Щодня в обід їздив через усе місто додому, щоб проконтролювати, чи нагодована дитина, чи не повіялася його Катя знову. Скільки разів він її витягав із квартири подруги! Скільки разів бив морди тим пиякам, які товклися під під’їздом і кричали: «Кать, вийди, поговоримо». Сусідка, добра душа, співчуваючи Степану, порадила зачиняти Катю в квартирі. Мовляв, може, хоч так буде під контролем і, дай Боже, покине пити.
Кілька днів Катя і справді зустрічала Степана ввечері твереза, але зла та знервована. Нехай, думав собі він, хоч дитинка доглянута. Бо твереза Катя таки була дбайливою мамою. І вже наступного дня після таких от оптимістичних роздумів, Степан застав жінку… в коридорі на підлозі. Хропла п’яна. Він аж за голову схопився: як же так? Він зачиняв двері на ключ, відімкнути їх вона не могла. Не зістрибнула ж вона з четвертого поверху по пляшку самогону?! А Катя, хоч і з «будуна», рота тримала на замку. Хоч як випитував – так і не зізналася, де взяла випивку.
Якось Степан у черговий раз заїхав додому на обідню перерву. Щось дитя кашляти почало. Біля під’їзду зустрів сусідку, йшла в магазин.
– Слухай, що скажу, – завела розмову. – Напевно, твоя Катька знов сьогодні нап’ється. Як? Та дуже просто. Бачила, як та клята Свєтка з шостого поверху спускала їй на шнурку пляшку горілки…
Степан влетів у квартиру, як вихор. На вулиці мороз, а балкон навстіж відкритий. Катя спить у «п’яному угарі», а дитя, геть уже захолоджене і посиніле, лежить на підлозі в одних лише повзунках. Така лють навалилася, що аж заревів. Кинувся до Каті, схопив за барки, тіпав нею, як іграшкою. Засліплений бив і бив, аж поки його донечка не заплакала: тихо, хрипло. От тоді і свідомість повернулася. Отямився, взяв дочку на руки і пішов викликати «швидку»: Катя лежала вся в крові, не ворушилася.
Вона померла у лікарні, не приходячи до тями. Був суд і вирок. Хороші характеристики, свідчення сусідів, незаплямоване минуле, та й дочка неповнолітня – дали Степану вісім років. Відсидів за хорошу поведінку лише шість. Старшого сина Каті забрала на виховання її мати, а от їхня спільна донечка потрапила в дитбудинок. І коли Степан нарешті прийшов по неї – не впізнала, навіть ховалася від «дядька».
Відтоді Степан так і не одружився. Жив із дочкою, працював. Тепер от бавить трьох онуків і лише інколи ставить собі питання: «Чому він так влип? Що їх тримало разом? Чому не розлучився відразу?»
Юлія САВІНА,
Рівненська область