ДОМІНО

0
189

— Давай пограємо в шахи, — запропонував Петрик старшій сестрі.
— Та відчепись. Не хочу я ні в що грати.
— А в лото? — не відставав брат.
— Не хочу!
Оленка вже годину не знаходила собі місця — чепурилася перед побаченням, а її хлопець, Ігор із сусіднього будинку, все не телефонував.
— Тоді давай у доміно… Мама сказала, аби ти за мною приглянула, — скиглив братик.
— Гаразд, умовив. Діставай своє доміно. Я до ванної, а ти, тільки-но мені зателефонують, відразу ж покличеш!
Ледве двері зачинились, як ожив телефон. «Ну все, це Ігор, тепер сестра піде на побачення, а я сидітиму сам до вечора», — набурмосився Петрик і зняв слухавку.
— Привіт, козаче. Чому голос такий невеселий? — поцікавився Ігор.
— Та так… — пробурмотів Петрик.
— Оленка вдома?
Хлопчику раптом сяйнула думка.
— Ага! В своїй кімнаті — цілується з якимсь хлопцем!
У трубці запала тиша, а потім почулися короткі гудки…
Того дня Петрик увесь день грав у доміно з сестрою, котра чомусь була дуже сумна. А під вечір навіть розплакалася.
«І чого це вона? — розмірковував Петрик — Може, через те, що я сказав Ігорю? Подумаєш, велике цабе! Моя сестра — красуня, матиме ще з десяток таких хлопців, а то й кращих. Може, навіть з «Мерседесами»…»
Через місяць із сусіднього будинку вийшла вбрана в білу ошатну сукню наречена, а за нею в темному костюмі — Ігор. Оленка стояла за фіранкою й зі сльозами на очах спостерігала за тим, як вони весело й гамірно разом із гостями розсідаються по машинах, і думала, що на місці білявої дівчини у весільній сукні мала бути вона.
Олена ХАРЧЕНКО